ГІРС Микола Карлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Державний діяч, мемуарист.
З родини службовця. Батько, Гірс К.-Ф., – поштмейстер м. Радзивилів.
Народився 9 (21) травня 1820 р. в м. Радзивилові Кременецького повіту Волинської губернії
Російської імперії (нині – районний центр Рівненської області України).
Помер 14(26) січня 1895 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Закінчив Царськосільський ліцей (1830-1838).
Був молодшим помічником керівника Азіатського департаменту (1838-1841), молодшим
помічником столоначальника (1841) міністерства закордонних справ Росії, молодшим драгоманом
при консульстві в Яссах (1841-1848), дипломатичним чиновником при командуванні військ в
Трансільванії (1848-1850), секретарем місії в Константинополі (1850-1851), директором канцелярії
повноважного комісара в князівствах Молдавії й Валахії (1851-1856), генеральним консулом у
Єгипті (1856-1858) і Молдавії та Валахії (1858-1863), надзвичайним посланником у ранзі
повноважного міністра в Тегерані (1863-1869) і Швейцарії (1869-1872), при дворі короля
Шведського й Норвезького (1872-1875), керуючим Азіатським департаментом (1875-1882),
міністром закордонних справ Росії (1882-1895).
Кавалер російських орденів св. Володимира I ступеня і Олександра Невського, китайського ордена
Дракона 1-го ступеня, датського ордена Слона, прусського ордена Чорного Орла.
Переконаний монархіст.
Вважався помірним і обережним політиком, прихильником пронімецької орієнтації. Проте він
розумів небезпеку надмірного посилення блоку центральноєвропейських держав і писав послові в
Берліні, що союз з Австрією робить Німеччину «в деякому роді солідарною з непримиренним
антагонізмом між нами й Австрією на Сході» і «створює в центрі Європи колосальну силу, яка
важко тисне на сусідні держави».
Завданням зовнішньої політики Російської імперії вважав забезпечення країні мирного
переведення подиху для відновлення фінансової рівноваги, завершення реорганізації армії й
гарантії безпеки західних кордонів імперії.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Пушкін, О. Горчаков, А. Чарторийський, Олександр ІІІ,
М. Стурдза, С. Сазонов, Д. Мілютін, М. Муравйов та ін.
***
ХТО ВИГРАЄ ВІЙНИ
, з дипломатичного кредо М. Гірса
Франція була наперед засуджена Верховним міжнародним масонством, і ніяка військова
організація, ніяка стратегія, ніяка хоробрість її військ не могли врятувати її від поразки. Це була
війна сліпих проти зрячих.
РАДИЙ ЗАЛИШИТИ ПЕТЕРБУРГ, з мемуарів М. Гірса
Хоча я набув певних знань і досвіду в справах і спілкуванні з людьми, служба проте не принесла
ніякої користі моїй кар’єрі, бо я не одержав ані найменшої винагороди, а, врешті-решт, був
призначений на пост за кордоном, якого міг добитися будь-який чиновник-початківець.
Проте я був радий залишити Петербург, де мені так не везло, і побачити світ.
ДОБРОЗИЧЛИВИЙ НЕЙТРАЛІТЕТ, з нарису В. Ящука «Виріс до міністра закордонних справ»
Важливою віхою став Берлінський конгрес 1878 р., скликаний з ініціативи Великобританії і
Австро-Угорщини, які виступали проти посилення позицій Росії на Балканах. Опинившись у
дипломатичній ізоляції, російський уряд змушений був піти на поступки. То був, за суттю,
програш дипломатії. І хоча канцлеру Олександру Горчакову ніхто не дорікав, навпаки, вважалося,
що він навіть запобіг повторенню Кримської війни й створенню нової антиросійської коаліції,
суспільна еліта розуміла, що й до чого.
З наступного року Горчаков, захворівши, фактично відійшов від обов’язків міністра закордонних
справ, їх перебрав на себе Микола Гірс, на ту пору вже дійсний таємний радник. Він терпляче й
обережно відстоював свою точку зору, виконував царські вказівки, змушений був проводити не
завжди далекоглядну політичну лінію Олександра ІІІ.
Добре орієнтуючись у настроях правителів найвпливовіших країн, він прагнув зближення з
Німеччиною й Австро-Угорщиною, намагався уникнути зіткнення з Англією. Але не обходилося
без жорсткої критики на його адресу, зокрема, ті правлячі кола, які виношували антинімецькі
настрої, не могли пробачити міністрові зусиль, спрямованих на збереження «Союзу трьох
імператорів» – сукупності угод між Росією, Німеччиною та Австро-Угорщиною, які передбачали
спершу військову допомогу в
