Ворцель Станислав Габриэль (fb2)




ВОРЦЕЛЬ Станіслав Габріель


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Письменник, публіцист, політик. Літературний псевдонім – Гризомир Тукан.

З дворянської родини.

Народився 26 березня 1799 р. в маєтку Степані Степанської волості Польщі (нині – смт Степань

Сарненського району Рівненської області України).

Помер 3 лютого 1857 р. в м. Лондоні (Великобританія). Похований на Гайгетському цвинтарі.

Закінчив Кременецький ліцей (1814-1819).

Учасник польського повстання, ватажок повстанців на Волині (1830-1831).

Один з організаторів першого польського революційно-демократичного товариства «Люд

польський». Сповідував французький утопічний соціалізм з елементами євангелічного

християнства.

Як літератор дебютував в 1820 р.

А. автор доробку «Про власність» (1836), низки статей.

Не знайшовши спільної мови з владою, емігрував до Великобританії (1831).

Що стосується особистого життя, то нашого земляка, не поділяючи його демократичних

цінностей, покинула молода дружина, а його Степанський маєток конфіскували на користь

царської казни.

Серед друзів та близьких знайомих В. – Й. Левель, Л. Чернецький, О.-О. Ледрю-Роллен, О.

Герцен, Д. Мадзіні, М. Огарьов, Л. Зенкович, Г. Каваньяк, А. Руге та ін.


***

КРАЩЕ ПОМЕРТИ

,з життєвого кредо С. Ворцеля

Якщо Польща тепер нічого не зробить, все пропало, надовго, дуже надовго, якщо не назавжди, і

мені краще – закрити очі.


РУХ ДО МЕТИ, афоризм С. Ворцеля

Рух може мати лише один з трьох станів: або наближення до мети, або віддалення від неї, або

коловий рух навколо мети, який лише виснажує життєві сили.


НЕПОРУШНА НАДІЯ, з некролога О. Герцена на смерть С. Ворцеля

Ворцель ...трудився до останнього дня з тією світлою ясністю, з тим покірливим самовідкиданням, яке дає заспокійлива віра і непорушна надія.


ЗВЕЛА ДО МОГИЛИ НЕПРИХОВАНА МУКА, вірш М. Огарьова «Ворцель»

У гроба твоего в торжественной печали

Безмолвно я стоял и думал в тишине...

Вид тела мертвого давно не новость мне,

А слезы на глаза невольно выступали.

Все та же комнатка знакомая, где ты

Свой отжил век среди лишений и мечты,

Одна свеча горит; печален угол бедный,

И труп передо мной лежит худой и бледный.

А как твой мертвый лик спокоен и прекрасен!

Седые волосы; а умное чело

Застыло, словно воск, и бело и светло,

И взор хотя закрыт, а кажется, что ясен.

Улыбка скорбная прошла не без следа,

На грудь раскинулась седая борода,

Рубашка белая, потом худые руки...

Да! знаем: умер ты от затаенной муки!


МИ РОЗІЙШЛИСЯ, з книги О. Герцена «Колишнє і думи»

З усіх поляків, з якими я зближувався, він був найсимпатичніший і, може, найвинятковіший в

своїй нелюбові до нас. Він не те щоб любив росіян, але він розумів речі гуманно і тому далекий

був від …проклять і обмеженої ненависті. З ним з першим говорив я про облаштування російської

друкарні.

... – Нам потрібно йти разом, – повторював він часто потім, – нам одна дорога і одна справа..., –

клав схудлу руку свою на моє плече.

...Справді, ми могли йти разом – це не вдалося.

Ворцель був не один... Але раніше про нього одного.

...Математик, лінгвіст, знайомий з п’ятьма-шістьма літературами, з ранніх років мав він величезну

ерудицію, до того ж, був світською людиною і належав до вищого польського товариства в одну з

найблискучіших епох його заходу, між 1815-1830 роками. Ворцель рано одружився і щойно почав

«практичне» життя, як спалахнуло повстання 1831 року. Ворцель кинув все і пристав душею і

тілом до руху. Повстання було задушене, Варшава узята. Граф Станіслав перейшов, як і інші, кордон, залишаючи за собою родину і стан.

Дружина його не тільки не поїхала за ним, а й перервала з ним всі стосунки і за те одержала назад

якусь частину маєтку. У них було двоє дітей, син і донька; як вона їх виховала, ми побачимо, на

перший раз вона їх вивчила забути батька.

...Він ...звів своє життя на якийсь чернечий піст і ревно почав своє апостольство, яке припинилося

через двадцять п’ять років з його останнім подихом, в сирому кутку нижнього поверху убогої

квартири, в темній Hunter street.

...Ворцель ... збирав нову Польщу, чисто демократичну.

У Лондоні я його застав в кінці 1852 членом Європейського комітету. Він стукався у всі двері, писав листи, статті в журналах, він працював і сподівався, переконував і просив – а оскільки при

всьому іншому треба було їсти, то Ворцель почав давати уроки математики, креслення і навіть

французької мови; кашляючи і задихаючись від астма, ходив він з кінця Лондона на іншій, аби

заробити два шилінги, багато – півкрони. І тут він ще частку заробленого віддавав товаришам.

Дух його не сумував, але тіло відстало. Лондонське повітря – сире, копчене, не зігріте сонцем –

було не для слабких грудей. Ворцель танув, проте тримався.

Невелика купка людей, які його близько оточували, далеко не мала одного рівня з ним.