КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Бортнянский Дмитрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БОРТНЯНСЬКИЙ Дмитро Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Співак, композитор. Фундатор музики на теренах Російської імперії.

З козацької родини. Батько, Бортнянський С., служив у гетьмана К. Розумовського.

Народився 30 липня (10 серпня) 1751 р. в м. Глухові Чернігівського полку Російської імперії (нині

– районний центр Сумської області України).

Помер 28 вересня (10 жовтня) 1825 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований на Смоленському цвинтарі (могила не збереглася).

Навчався в глухівській співочій школі (1757-1759), петербурзькій Придворній співочій капелі

(1759-1769), в Італії (1769-1779). Чудово грав на гуслах, бандурі, скрипці.

Був капельмейстером Придворної співочої капели (1780-1784), керівником хорів Сухопутного

шляхетського корпусу й Смольного інституту (1784-1795), управляючим (1796-1801), директором

Придворної співочої капели (1801-1816), цензор всіх нот духовної музики, які друкувалися на

теренах Російської імперії (1816-1825).

Почесний член петербурзької Академії мистецтв (1804).

Член Російського філармонічного товариства (1815).

Нашого земляка ще за життя називали «Орфеєм ріки Неви», а скульптурне зображення розмістили

на новгородському пам’ятнику «Тисячоліття Русі» (1861).

Перу Б. належать опери «Алкід», «Креонт», «Свято синьйора», «Квінт Фабій», «Сокіл», «Син-

суперник, або Сучасна стратоніка», кантати «Співець у стані руських воїнів», сонати для

клавесина.

Друком у Б. вийшли 35 концертів, 21 духовне співання, 8 духовних тріо с хором, 7 херувимських

співань, триголосна літургія, зібрання духовних псалмів.

Кращими концертами вважаються «Гласомъ моимъ ко Господу воззвахъ», «Скажи ми, Господи,

кончину мою», «Вскую прискорбна еси, душе моя», «Да воскреснет Богъ», «Коль возлюбленна

селения Твоя, Господи».

Музика Б. хоча стилістично й близька ранньокласичній європейській, вона вщерть наповнена

інтонаціями української й російської побутової пісні.

Існує чи то правда, чи легенда про останні хвилини життя нашого земляка. В інший світ він

буцімто відходив під звуки власного концерту, який виконували півчі. Занадто красиво, щоб бути

правдою? Проте ось достовірний факт: лікаря запросили, коли композитор… вже помер.

Пам’ятники землякові встановлено в м. Глухів Сумської області (1995), у нью-йоркському соборі

Івана Богослова, а його скульптурний барельєф прикрашає монумент «Тисячоліття Росії» (1861).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Д. Мартіні, М. Півторацький, Б. Галюппі, Катерина II, О.

Строганов, І. Мартос, М. Березовський, А. Cальєрі, П. Турчанінов, Д. Паїзієлло, П. Вел’ямінов, М.

Херасков та ін.


***

БОЖЕ ДОРУЧЕННЯ

, з творчого кредо Д. Бортнянського


Дар – доручення Боже.

МЕЛОДИКА ПОВ’ЯЗАНА З УКРАЇНСЬКИМ ФОЛЬКЛОРОМ, з офіційного порталу

Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка

В Росії його, як і будь-якого митця «не іноземного походження», також не допускають до

«великого» царського двору Катерини II і відсилають на «малий» двір, тобто двір намісника

престолу великого князя Павла. Той мало розумівся на мистецтві, бо був захоплений лише

військовою муштрою. Зате нова дружина, Марія Федорівна, мала тонкий художній смак, дуже

любила музику, а надто оперу та романси, гарно грала на фортепіано. На її замовлення

Бортнянський написав і три опери у французькому стилі («Сокіл», «Син-суперник», «Свято

синьйора»), і збірку романсів та пісень на французькі вірші, і вісім клавірних сонат, і ансамблі для

різного складу інструментів. Серед них варто згадати першу в українській музиці симфонію –

Концертну симфонію для семи інструментів.

Бортнянський винахідливо використовував багаті можливості контрастного зіставлення не лише

хорових груп, але й окремих голосів солістів та масивного, густого звучання хорової маси.

Досконалою є і поліфонічна техніка митця, його хорові фуги, що найчастіше завершують

концерти. Проте не лише європейські професійні джерела надихали Бортнянського на створення

його шедеврів. Мелодика концертів дуже часто пов’язана з українським фольклором, з

обрядовими, ліричними, побутовими, а навіть жартівливо-танцювальними піснями. Це додає їм

особливого душевного тепла, яскравості...

НАЧУВСЯ ПРО ВАШІ ТАЛАНТИ, з книги К. Ковальова «Бортнянський»

Учора він побував у тутешнього російського консула, дійсного статського радника Маруція, до

якого мав спеціальний рекомендаційний лист.

– Чув про твої таланти, – Маруцій. – Я, чи знаєш, музику італійську дуже поважаю. У Венеції

безліч театрів, кожний сезон чи карнавал тут новий спектакль, а то й опера. Підемо як-небудь

разом. А може бути, і на твою оперу помилуємося?..

– Немислимо це, – почервонів Дмитро, – не бувало ще, щоб опера російського композитора

ставилася у Венеції.

– Що ж, – Маруцій посміхнувся, – ти та Березовський – два перших наших пансіонери.

Подивитися на вас прагнуть... Ну, та добре, тепер – про справи. Де живеш?

– У Галуппі, він запрошував.

– Що ж, гідно. Він людина у місті дуже шановна, допоможе багато в чому.

…Той запас знань, який був у Дмитра ще з часів, коли він виконував соло в школі півчих у

Глухові, а потім у Петербурзі – тут був абсолютно безглуздий, не потрібний. Тут учили інакше, потрібно було багато чого починати спочатку.

… Коли граф Олексій Григорович Орлов зненацька прибув до Венеції, він зустрівся з консулом

Маруцієм. Довго з ним розмовляв.

Наступного дня Дмитра Степановича рано вранці викликали в консульський будинок. Його

зустрів Орлов.

– Слава про ваші успіхи дійшла й до мене, – посміхаючись і поплескуючи широченною долонею

Бортнянського по плечу, проговорив граф. – Бачив вас ще хлопчиком в опері «Альцеста» у Санкт-

Петербурзі. І Галуппія чув там же. Хотілося б під час перебування нині у Венеції і на кращий

концерт потрапити, та справи відволікають. У нас з вами тепер розмова піде аж ніяк не по

музичній частині.

Маруцій мовчав. Бортнянський з увагою приготувався слухати командуючого російським флотом.

– Знаю, – продовжував Орлов, – що ви володієте багатьма мовами. Французькою, італійською, німецькою. До того ж, латина і грецький. Так й репутація ваша серед тутешніх, і не тільки

тутешніх, музикантів відмінна. Ось чому я змушений звернутися до вас про допомогу. Не

відмовте, ситуація зобов’язує...

– Звичайно, Ваше Сіятельство. В чому справа?

– Нині ми продовжуємо кампанію по наданню допомоги повсталим проти турків албанським і

грецьким поселенцям на островах. Кампанія ця військова, самі розумієте, бажано, щоб наша з

вами розмова залишилися в таємниці.

– Чим же я зможу бути корисним? – здивовано перепитав Бортнянський.

– Ви, саме ви, з вашою популярністю, з своїм знанням мов допоможете у веденні переговорів, пов’язаних з військовими приготуваннями. …Від вашої згоди залежить весь успіх справи.

…Бортнянський задумався. Довго не відповідав.

– Ну що, Дмитре Степановичу? – перервав мовчання Маруцій. – Незвична справа – військова

служба?

– Чого ж, ми з козаків… Та як же музичні заняття?

– Поки зачекають. Відправлятися доведеться зі мною. Негайно.

За день Бортнянський виїхав у свиті графа Олексія Орлова на секретні переговори до повстанців-

союзників.

…Афіша нового карнавального сезону 1776 року в Сан Бенедетто повідомляла про оперу на

античний сюжет – «Креонт», твір синьйора Бортнянського, музиканта з Росії.

…«Креонт» Дмитра Бортнянського ...був відзначений.

…Лист ковзнув на підлогу... Конверт з двоглавим орлом. На невеликому аркуші паперу:

«Пан Бортнянський!

Уже пройшло десять років Вашого перебування в Італії… Тепер час повернутися на Батьківщину, для чого я рекомендую Вам якомога швидше відправитися, узявши з собою всі Ваші твори.

…Коли ж Ви захочете ще побувати в Італії, то можете не сумніватися, що будете відпущені.

10-го квітня 1779-го року».

Підпис директора Придворних театрів.

Його просять додому, до двору. Десять років, довгі, нелегкі, і в той же час такі швидкоплинні –

пролетіли. Щось чекає його вдома?

…Згадалися сумні листи Максима Березовського, чиє життя на батьківщині склалося зовсім

невдало. Вже два роки як він помер…

…Незграбний, ґрунтовно завантажений екіпаж не поспішаючи котився в напрямку до Відня. Шлях

був довгим, шлях від Венеції до Санкт-Петербурга обчислювалася в 2163 версти. Втім, в іншому

довіднику вказувалося і більше – 2435 верст…


ЗДАВАЛОСЯ, ЦЕ ХОР ЯНГОЛІВ, зі спогадів Г. Берліоза

Якось, коли її імператорська високість велика княгиня Лейхтенберзька зробила мені честь,

запросивши прослухати в Санкт-Петербурзькій палацевій церкві обідню, яку виконували для

мене, я мав можливість зробити висновок про ту неймовірну впевненість, з якою ці залишені самі

на собе півчі модулювали з однієї тональності в іншу; переходили від повільних темпів до

швидких; неухильно дотримувались ансамблю навіть при виконанні ритмічно вільних речитативів

і псалмодіїв.

Вісімдесят півчих, одягнених в ошатні костюми, розташовувалися з обох боків вівтаря двома

рівними за складом хорами, обличчям один до одного. Задні ряди займали баси, перед ними

знаходилися тенори, а перед тенорами діти – альти і сопрано. Всі вони стояли нерухомо з

опущеними очима, очікуючи в повній тиші моменту, коли їм слід розпочати.

За абсолютно непомітним для присутніх знаком, без сумніву, поданому кимсь з заспівувачів, але

без уточнення тону і темпу, вони почали виконувати один з найбільших восьмиголосних концертів

Бортнянського. В цій гармонійній тканині чулися такі переплетення голосів, що все це ставало

чимось неймовірним; чулися… ніжні звуки, подібні до звуків, котрі можуть тільки примаритися; час від часу лунали інтонації, які за своєю напруженістю, що нагадувала крик душі, здатні були

простромити серце й зупинити подих.

А слідом за тим усе завмирало в безмежно-повітряному небесному decrescendo; здавалося, це хор

янголів, який злітає з землі до небес і зникає поступово в повітряних емпіреях.

На щастя, велика княгиня не розпитувала мене в цей день ні про що, тому що інакше я, цілком

ймовірно, показався б їй смішним, знаходячись у тому стані, в який я впав до кінця богослужіння.


ОДРУЖИТИСЯ ДОЗВОЛЯЮ, свідоцтво, видане Д. Бортнянським М. Вітковському

Команди моєї придворному півчому колезькому реєстраторові Михайлові Вітковському, який має

бажання одружитися з дівицею римсько-католицького сповідання Єлизаветою Михайлівною,

дочкою Вердерського, – …дозволяється. Те, що він дійсно парубок, власним підписом моїм з

додатком гербової моєї печатки засвідчую.

Листопада... дня 1808 року.

Дійсний статський радник Бортнянський.


ДЛЯ ВСІХ НОТ ВИМАГАЮ ВІЗИ БОРТНЯНСЬКОГО, указ Олександра I

Усе, що співається в церквах за нотами, повинне бути друкованим чи складатися з власних творів

директора Придворного співочого хору дійсного статського радника Бортнянського чи інших

відомих авторів, але твори цих останніх неодмінно повинні бути надрукованими зі схвалення п.

Бортнянського.