КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Безбородько Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

моїх прожити в Москві спокійно. Смерть її застигла мене в тяжкій

хворобі, поставила мене в інше положення.

Государеві завгодно було, щоб я залишився при ньому. Я скорився волі його; він обсипав мене

надмірними почестями й щедротами. Пестив я себе, що хоч трохи можу їх заслужити моєю

працею, але бачу крайню свою до того нездатність. Два минулі роки були для мене перенасичені

хворобами. Лікування нинішнього року розслабило до самої крайності, так що вірте, – тому що не

звик речей чорними бачити, – відчуваю я часто такі симптоми, які мені невіддалений кінець

передвіщають.

...Швидкістю в роботі й поняттям я компенсував природну лінь свою. Тепер природне тільки й

залишилося, а пам’ять й інші дарування зовсім зникають. Хоча соромно, але повинен зізнатися, що, пишучи іноді довгі п’єси, упадав я часто в повторення й інші недоліки...

Мені здається, що повна свобода, свіже повітря помірного клімату й лікування на водах могли б

ще загальмувати передчасну старість, котра рано мене здолала...


НЕ МІГ НАДИВУВАТИСЯ НЕЗБАГНЕННИМ ЗДІБНОСТЯМ, зі спогадів графа

Комаровського

Крім знатних гостей, звичайне товариство складалося з осіб, що живуть у графа, і кількох людей

коротко знайомих. Нічого не було приємніше чути розмову графа Безбородько. Він був

обдарований незвичайною пам’яттю й любив за столом багато розповідати, особливо про

фельдмаршала (Рум’янцева П. – авт.), при якому служив кілька років.

Швидкість, з якою він, читаючи, схоплював зміст усякого викладу, майже неймовірна. Мені

траплялося бачити, що привезуть йому від імператриці превеличезний пакет паперів; він після

обіду звичайно сідав на диван і завжди просив, щоб через нього не турбувалися й продовжували

бесіду. Тим часом він тільки те й робив, що гортав аркуші. А іноді ще й втручався в розмову

гостей, не перестаючи в той же час читати папери. Якщо те, що він читав, не містило в собі

державного секрету, він нам повідомляв зміст.

Я чув від графа Моркова, що він ніколи не міг надивуватися незбагненній здатності графа

Безбородька читати найважливіші папери з такою швидкістю й так вірно й так швидко осягати

їхній зміст.

НІХТО, КРІМ БЕЗБОРОДЬКА, з книги Г. фон Гельбіга «Випадкові люди в Росії»

Ніхто з державних міністрів навіть у найскладніших випадках і з будь-якої галузі державного

управління не міг надати государині такої ясної доповіді, як Безбородько. Одним з найголовніших

його дарувань було мистецтво російської мови.

…Коли імператриця давала йому наказ написати указ, лист або що-небудь подібне, то він ішов у

приймальню й, з розрахунку найбільшої стислості часу, вертався й приносив твір, написаний з

такою добірністю, що нічого не залишалося бажати кращого.


ВІРЮ В ЙОГО ЧЕСНІСТЬ, з оцінки О. Безбородька маркізом де Палермо

Граф Безбородько, маючи у своєму веденні найбільше справ, частіше інших буває змушений

викликати дорікання; тому не дивно, що, незважаючи на його ввічливість, привітність, лагідність, звідусіль чуються скарги на нього.

Втім, зі всіх міністрів я набагато більше схильний вірити в його чесність, ніж у чесність когось

іншого з них.

…Услід за князем Потьомкіним по цьому порядку речей варто говорити про графа Безбородько, котрий старанністю свого характеру, лагідністю й навіть, може бути, сором’язливістю, як і

недбалою простістю костюма являє дивний контраст з пишністю, самовпевненістю й гордовитою

поставою згаданого міністра (Потьомкіна – авт.). Судячи з зовнішності, можна подумати, що

граф користується другорядним кредитом при дворі й відіграє роль підлеглого, але якщо

вдивитися глибше, не можна не помітити відразу, що він займає вищий щабель в думці

государині, ніж перший, вся сила якого залежить єдино від переконання її в тому, що він

необхідний.


ІМПЕРАТРИЦЯ НА СВІТ ДИВИЛИСЯ ЙОГО ОЧИМА, з книги М. Павленка «Катерина

Велика»

Безбородько належить до числа тих, що рідко зустрічалися державних діячів, які пнулися щаблями

чиновних сходів самостійно, не опираючись ні на «випадок», ні на протекцію, ні на заступництво, але лише завдяки своїм неабияким даруванням: величезній працездатності, котра дивувала

сучасників, феноменальній пам’яті, вмінню швидко все схоплювати, чітко і ясно формулювати

думки.

У провінційного українця, який опинився при пишному царському дворі, бракувало світського

лиску, начитаності, обходження, котрі він став із