Безбородько Александр (fb2)




БЕЗБОРОДЬКО Олександр Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, дипломат, державний і політичний діяч. Канцлер Російської імперії.

З козацької родини. Батько, Безбородько а., – генеральний писар Малоросійського козачого

вiйська; брат, Безбородько І., – державний діяч, меценат.

Народився 14 (25) березня 1747 р. в м. Глухові Чернігівського полку Російської імперії (нині –

районний центр Сумської області України).

Помер 6 (17) квітня 1799 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований в Благовіщенській усипальниці Олександро-Невської лаври.

Закінчив Києво-Могилянську академію (1765).

Був бунчуковим товаришем (1765-1772), секретарем з прийняття прохань Катерини II (1775-1792), канцлером російського уряду (1797-1799).

В якості командира українського полку брав участь у російсько-турецькій війні (1768-1773).

Член Російської академії наук (1784).

Почесний член Російської академії мистецтв (1794).

Член Ради Її Імператорської Величності (1786).

Член Колегії іноземних справ Російської імперії (1780).

Щоденний доповідач Катерини II з усіх без виключення найважливіших питань (1789).

Кавалер орденів Володимира I-го ступеня (1782), Олександра Невського (1784), Андрiя

Первозванного (1792).

Від Павла I наш земляк отримав великий хрест св. Іоанна Єрусалимського з діамантами.

Як дипломат виявив виняткові здібності, завдяки чому Росії вдалося домогтися приєднання

Криму до Росії (1783), укласти Верельський мир (1790), Ясську мирну угоду (1791), союзні угоди

з Австрією і Прусією (1792), Великобританією (1794), конвенцію про третій поділ Польщі (1795).

Маючи значний вплив на Павла I, домігся відновлення Генерального суду й деяких інших установ

Гетьманщини в Україні, скасованих Катериною II.

Б. допоміг В. Рубану видати «Короткий літопис Малої Росії»

Склав повний список гетьманів України, генеральних суддів і підскарбіїв, генеральних осавулів, писарів, хорунжих, а також полковників дев’яти українських полків, які становили військо

гетьмана.

Наш земляк зібрана унікальну колекція живопису, бронзи й фарфору, значна частина якої нині

прикрашає зали московського Ермітажу і петербурзького Російського музею.

Ім’я Б. носить Ніжинський педагогічний інститут.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Грибовський, Є. Угарова, В. Рубан, П. Завадовський, Г.

Державін, Катерина II, Павло I, Є. Дашкова, П. Рум’янцев-Задунайський, М. Львов, О. Воронцов, Г. Потьомкін, О. Каратигіна, С. Воронцов, А. Остерман, О. Шувалов, М. Гарновський, П. Бакунін, О. В’яземський, М. Панін та ін.


***

НАША ЄВРОПА

, з державницького кредо О. Безбородька

За наших часів жодна гармата в Європі без дозволу нашого вистрілити не могла.


МАЮ ПІЗНАВАТИ ЗЕМЛЮ, НА ЯКІЙ НАРОДИВСЯ, з листа О. Безбородька батькові від 31

березня 1778 р.

Сей твір служить тепер керівництвом до знаміреного нами видання повної «Малоросійської

історії», в якій, звичайно, всі помилки літопису буде виправлено, як тільки встигнемо зібрати всі

потрібні нам звіщення. Вправляючись у вільний від інших справ час цією приємною для мене

працею, я благословляю дбання ваше милостиве батьківське в юності моїй щодо приведення мене

до точного і докладного пізнання стану землі, де я народився, і всіх подій, що в ній трапилися.

Велике й цілковите буде моє задоволення, коли я досягну успіхів у цій, яку беру на себе, праці, особливо, коли виконання цього буде супроводжуватися численними іншими випадками, які мав

би я, щоб виявити своє нелицемірне дбання про своїх співгромадян.


БЕЗГЛУЗДІ СВОБОДИ, з листа О. Безбородька О. Воронцову

Поновлення козацтва може збурити свій власний народ, який пам’ятає часи Хмельницького й

прихильний до козацтва. Тут створилась би військова нація і це ще тим небезпечніше, що й

Малоросія (Гетьманщина – авт.) заразиться відразу тим самим духом, а за нею й його (Григорія

Потьомкіна – авт.) губернія (Південна Україна – авт.); з цього вийшла б нового роду революція, в результаті якої, щонайменше, примушені будемо відроджувати гетьманство, дозволяти безглузді

свободи та, одним словом, втрачати те, чим смирно і тихо навічно володіли б.


СТАРІСТЬ ЗДОЛАЛА МЕНЕ ПЕРЕДЧАСНО, з листа О. Безбородька П. Лопухіну від 10

грудня 1798 р.

Ніколи я не приховував перед вами мого бажання, котре з’явилося ще за життя покійної

государині, залишок днів моїх прожити в Москві спокійно. Смерть її застигла мене в тяжкій

хворобі, поставила мене в інше положення.

Государеві завгодно було, щоб я залишився при ньому. Я скорився волі його; він обсипав мене

надмірними почестями й щедротами. Пестив я себе, що хоч трохи можу їх заслужити моєю

працею, але бачу крайню свою до того нездатність. Два минулі роки були для мене перенасичені

хворобами. Лікування нинішнього року розслабило до самої крайності, так що вірте, – тому що не

звик речей