Антонович Максим (fb2)




АНТОНОВИЧ Максим Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, критик. Псевдонім – Сторонній сатирик.

З родини церковного служителя. Батько, Антонович О., – паламар.

Народився 27 квітня (9 травня) 1835 р. в м. Білопіллі Харківської губернії Російської імперії (нині

– районний центр Сумської області України).

Помер 14 листопада 1918 р. в м. Петрограді Росії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Охтирське духовне училище, Харківську семінарію (1855), Петербурзьку духовну акаде-

мію (1859).

Майже три роки займався репетиторством. Вийшовши з духовного звання, понад три десятиліття

обіймав посаду чиновника Військового міністерства, працював клерком в правлінні Лібаво-Ромен-

ської залізниці, в Державному банку, був критиком журналу «Сучасник».

Друкувався в газетах «Нариси», «Тифліський вісник», журналах «Народне читання», «Космос»,

«Слово», «Новий огляд», «Гірничий журнал», «Минулі роки», «Російська думка», «Праці

Імператорського Вільного економічного товариства», «Енциклопедичному словнику» П. Лаврова.

Активно співробітничав з «Сучасником», де очолював літературно-критичний відділ, а згодом – і

допомагав редагувати часопис, заснований ще О. Пушкіним.

Як літератор дебютував в журналі «Сучасник» статтею «Що іноді відкривається в ліберальних

фразах» (1859).

Видрукував скандальну брошуру «Матеріали до характеристики сучасної російської літератури.

Літературне з’ясовування з М. Некрасовим» (у співавторстві з Ю. Жуковським).

Перу А. належать публікації: «Сучасна філософія», «Два типи сучасних філософів», «Про

гегелівську філософію» (усі –1861), «Торжество нісенітників», «Юрикам» (обидві – 1864),

«Єдність сил природи» (1865), «З приводу книги Шрадера «Порівняльне мовознавство та первісна

історія» (1887), «Спогади з приводу вшанування Бєлінського» (1898), «Арешт Чернишевського»

(1906), «Матеріали до біографії Чернишевського» (1908).

Починаючи з 1869 р. п’ять років поспіль А. займається виключно перекладацькою діяльністю («Іс-

торія французької революції Л. Блана, «Геологія» А. Гейки, «Фізика» Б. Стюарта тощо).

Повернувшись до активної публіцистики, звинуватив І. Тургенєва в «плагіаті у Щедріна», а роман

«Батьки й діти» назвав карикатурою на різночинців. Каменя на камені не залишив від роману Ф.

Достоєвського «Брати Карамазови», не побачивши в ньому бодай крихітних художніх достоїнств.

В поезії М. Некрасова вбачав «дидактику».

В статтях «Сучасний стан літератури» та «Замітки про журнали і газети» (1878) різко виступив

проти «акул пера», середовище яких, на його погляд, роз‘їли «отрута меркантилізму», «фразерст-

во» та споглядальність (чи не схожа ситуація з нинішньою в Україні?).

Наш земляк залишив по собі мемуари про М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Некрасова.

В 70-х роках А. захопився геологією і навіть здійснив відкриття, довівши наявність на берегах За-

хідної Двіни слідів вторинного прошарку девонської формації. Видрукував доробки: «Льодяникові

сліді на острові Гохланді» (1882), «Чарльз Дарвін та його теорія» (1896).

Побачили світ його «Вибрані статті. Філософія. Критика. Полеміка» та «Вибрані філософські

твори».

Особисте життя А. не обійшлося без труднощів. Він дуже рано втратив батьків, ріс круглим

сиротою. Певний час змушений був з сім’єю перебиватися з хліба на воду за кордоном (1866-

1868).

Серед друзів та близьких знайомих А. – П. Лавров, М. Чернишевський, М. Некрасов, Ю.

Жуковський, М. Добролюбов, Г. Єлисеєв та ін.


***

РОЗУМ І ПОЧУТТЯ,

з життєвого кредо М. Антоновича

У розумі немає нічого такого, чого б не було колись у почуттях, не пройшло через них.


ПРОБЛЕМА ПОЧАТКУ І КІНЦЯ СВІТУ, з книги М. Антоновича «Єдність сил природи»

Наше Сонце з найближчими до нього зірками складає окрему групу чи купу, подібних якій у

Всесвіті розсіяна безліч. Деякі з них такі далекі, що здаються світлоподібними туманностями

(приклад – Чумацький Шлях), і тільки у найсильніші телескопи можна розгледіти безпосередньо

зірки. Ці купи відстоять від нашої групи на такій відстані, яку світло долає не менше ніж за 2000

років, а окремі члени їх теж, ймовірно, знаходяться одна від іншої на такій же відстані, що

пролягає між Сонцем і сусідніми з ним зірками.

Якби ми могли перенестися на одну з туманних плям, то звідти побачили б інші, ще дальші

туманні плями, котрі відстоять від неї настільки ж, наскільки вона відстоїть від нашої зоряної

групи. Ці відстані, взяті разом, і є неуявними просторами, на проходження яких світлу потрібні

десятки тисяч років. А за другими туманностями існують треті, за третіми – четверті і т.д., і

відстані розростаються в прірви, щоб подолати які світлу знадобляться уже у мільйони років.

А що далі?

Світ як матеріальний предмет, що має просторову протяжність, повинен мати початок і кінець у

часі й у просторі; це, за нашими