прищепити його і своєму вихованцеві (Олександр пізніше згадував: «Я був, як і всі мої сучасники, не побожним»). Християнство він розумів у дусі освічених прелатів того часу – як ліберальний
гуманізм, і лише; учив великих князів «знаходити у всякому людському стані свого ближнього.
Тоді нікого не образите, і тоді виконається закон Божий».
Його повчання мали відтінок досить плоского моралізування і абсолютно не зачіпало глибинних
потреб духу.
ОДРУЖИВСЯ З БРИТАНКОЮ, з розвідки Н. Павлової «Мій склеп»
Особистістю він був видатною: православний священик, але людина надзвичайно освічена і
світська. Досконало володів англійською мовою, навіть одружувався на британці – Єлизаветі
Філдінг – що було неймовірним для більшості його духовних побратимів. Цей священик не носив
бороди, голив обличчя і пудрив волосся – згідно з придворною модою! Його дуже рідко бачили в
рясі. Із-за чого у нього навіть сталася сварка з митрополитом.
Але в духовному плані він був дійсний служитель православної церкви, що, у поєднанні з освітою, зробило його ідеальним вихователем для великих князів.
У Самборського були теплі стосунки зі всіма вихованцями і вихованками, однак особливо
подружився він із старшою з князівен – Олександрою Павлівною. Він захоплювався розумом і
добротою цієї ніжної дівчинки, а вона довіряла йому більше, ніж власним батькам. Ця дружба
продовжиться і пізніше, переродившись у відчуття ніжніше і дорогоцінніше.
ДО КІНЦЯ ЗБЕРІГАВ ВПЛИВ ПРИ ДВОРІ, з повісті Ю. Тинянова «Пушкін»
Незабаром прибули два інших гості – старий Самборський із зятем своїм Малиновським. Міністр
зустрів старого низьким і швидким поклоном.
Самборський був добродійником Сперанського з самого дитинства. Дружину міністра з її матір’ю
саме він вивіз з Лондона, де був священиком при місії; ...тепер жив на спочинку, користуючись
впливом при дворі. Зовнішністю він нічим не нагадував російського священика ...і говорив
англійською.
...Розмова, напіввідверта-напівділова, яку міністр любив і в якій, як старий ритор і діалектик, був
майстром, почалася. Самборський знав про все, що робилося при дворі. Ніколи не ставлячи
прямих питань і не добиваючись прямих відповідей, Сперанський умів дізнатися все, що було
потрібно.
– ...Я давно відмовився від гри, – сказав Сперанський, – бо став помічати, що гарячкую і
роблюся ворогом тому, хто мене обіграв. У моєму становищі це небезпечно.
І з тією ж посмішкою, без будь-якої паузи, сказав Самборському:
– Отже, здається, бути статській освіті.
З різних боків, через різних людей Сперанський добивався, щоб освіта великих князів була
статською, а не військовою, і вони, подавши приклад дворянству, вступили до університету.
Самборський знав про його наміри і співчував їм.
– ...Немає людей, Андрію Панасовичу, окрім хіба малої жмені своїх, немає людей, – сказав
Сперанський Самборському. – Старий люд загрузнув, нові – хто чесний, безсловесні. Спочатку
було слово, а чиновник на цю пору у нас двох слів зв’язати не уміє.
ВИДАТНА ОСОБИСТІСТЬ, з дослідження В. Бобильової і М. Гайнулліна «Приятель
задушевний»
Самборський – особистість в російській історії у багатьох відношеннях видатна. За зауваженням
письменника Н. Гастфрейнда, «багатьом землякам і знайомим всіх статків і станів відкривав він
терен».
...У Петербурзі А. А. Самборський мав власний будинок на Палацовій набережній (нині
набережна Кутузова, 4). Будинок був перебудований в другій половині XIX століття (нині тут
поміщається Будинок письменника імені В. В. Маяковського, вулиця Воїнова, 18). Фасад будівлі
звернений до провулка, який колись називався Самборським (нині – провулок Кричевського, 2).
ВКРАЛАСЯ ПОМИЛКА, з листа А. Малиновського Я. Гроту від 9 вересня 1888 р.
Дозвольте виконати ще доручення тітки М. В. Вольховської і просити Вас прийняти від неї один
відбиток надрукованих нею у вельми невеликому числі (примірників) матеріалів для життєпису
Андрія Панасовича Самборського. З прочитання передмови ви легко зрозумієте, що до цього
видання спонукав її відгук професора Надлера про її дядька в творі «Імператор Олександр I та ідея
Священного Союзу», з якого декілька розділів, які торкаються виховання Імператора, були
заздалегідь надруковані в Харківському виданні «Віра і Розум».
На жаль, в книзі «Про життя протоієрея Самборського» на стор. 17 допущена така помилка,
