САВЧЕНКО Іван Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Бактеріолог, патолог, мікробіолог, імунолог. Фундатор фізико-хімічного напряму в теорії
фагоцитозу; першим дослідницьким шляхом довів можливість пероральної (через рот) вакцинації
проти холери, чим започаткував ентеровакцинацію за кишкових інфекцій.
З поміщицької родини.
Народився в 1862 р. на х. Хрещатику Роменського повіту Сумської губернії Російської імперії
(нині – Кролевецький район Сумської області України).
Загинув в 1932 р. у катівнях НКВС.
Закінчив медичний факультет Київського університету (1888).
Працював в лабораторіях В. Підвисоцького та І. Мечникова, Пастерівському інституті,
організовував Кубанський медичний інститут, Кубанський хіміко-бактеріологічний інститут, був
першим директором Казанського бактеріологічного інституту.
Заслужений діяч науки РРФСР (1928).
Друкувався в «Казанському медичному журналі», «Південно-Східному віснику охорони
здоров’я», «Працях Кубанського окружної малярійної станції», «Працях 9-го Всесоюзного з’їзду
бактеріологів, епідеміологів і санітарних лікарів».
Найбільш відомі доробки – «Декілька слів про паличку доктора Є. Вороніної та про клінічні
форми хвороб, які паличка викликає» (1922), «До патогенезу тропічної малярії у відповідності до
сироваткових реакцій імунітету» (1924), «Специфічна реакція згортаня комплементу при малярії»,
«До питання про мікробіцидність сироваток гаметоносіїв по відношенню до форм шизонтів при
malaria tropica», «До вчення про лихоманку», «Специфічна реакція відхилення комплемента при
малярії та її практичне застосовування» (усі – 1926), «Реакція відхилення комплемента при
malaria quartana» (1929).
Створив школу бактеріологів, представники якої очолили провідні кафедри вузів країни.
Наш земляк – засновник фізико-хімичного напрямку в теорії фагоцитозу.
С. – автор праць з теорії пухлин, інфекційних патологій, імунітету, фагоцитозу.
Будинок в м. Краснодар РФ, де працював наш земляк, віднесено до категорії пам’ятників історії
місцевого значення.
Серед друзів та близьких знайомих С. – І. Мечников, Д. Заболотний, В. Барикін, І. Баронов, В.
Анфімов, С. Очаповський, В. Підвисоцький та ін.
***
ПАТОГЕННІ САПРОФІТИ,
з наукового кредо І. Савченка
Більшість патогенних бактерій в природі існують як сапрофіти.
УКРАЇНЦІ ПОПЕРЕДНЬО СЕБЕ ІМУНІЗУВАЛИ, з статті «Великі медики: Петтенкофер» на
lechebnik.info
Історичний дослід відбувся вранці 7 жовтня 1892 року: 73-річний президент Баварської академії
наук Петтенкофер безстрашно проковтнув культуру холерних вібріонів і вижив. Своєму
порятунку, як припускав Кох, він зобов’язаний тим, що мікроби були позбавлені своєї сили.
Петтенкоферу умисне прислали стару, ослаблену культуру, оскільки здогадувалися про його
намір.
Такий же дослід зробив в Парижі І. І. Мечніков і услід за ним М. Ф. Гамалея, Д. К. Заболотний і І.
Г. Савченко, який став згодом відомим київським бактеріологом.
Данило Заболотний і Іван Савченко в 1897 році прийняли у присутності комісії лікарів одноденну, тобто повністю дієву культуру холерних бацил; за день до досліду вони імунізували себе,
проковтнувши культуру вбитих бацил. Їх експеримент має особливе значення в історії медицини: вперше було доведено, що від інфекції можна захиститися не лише за допомогою ін’єкції
відповідного збудника, а й шляхом прийому ослабленої культури бацил всередину.
ПОХОДЖЕННЯ ПУХЛИН, зі спогадів М. Невядомського
Знання патологоанатомів, які вивчають пухлини топографічно без центрування уваги на їх
цитологічних інгредієнтах, звичайно не можуть наблизити нас до правильного вирішення
проблеми бластоматозного зростання. Потрібна тонша, довершеніша методика вивчання «ракової
клітини», що забезпечує повне її збереження, незмінність її структури і допомагає розкрити всі
тонкощі побудови ядра і протоплазми. Лише за таких умов ми зможемо отримати дійсні знання
про процеси, що відбуваються в пухлинах, а вивчивши їх, ми вірніше і швидше підійдемо до
побудови вчення про походження пухлин.
Такою методикою володіють протозоологи, але протозоологічно пухлинний організм не вивчався.
Ті автори, які намагалися за допомогою протозоологічної методики вивчати цитологічний склад
