РОМАНОВСЬКИЙ Віктор Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Історик, джерелознавець, археограф, педагог.
З родини службовця.
Народився 16 січня 1890 р. в м. Глухові Чернігівської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Сумської області України).
Помер 16 лютого 1971 р. в м. Ставрополі СРСР (нині – адміністративний центр однойменного
краю РФ). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив Глухівську гімназію (1909), історико-філологічний факультет Київського університету
(1909-1914).
Працював помічником директора центрального архіву стародавніх актів (1914-1915), викладачем
Київських вищих жіночих курсів (1916-1918), археологічного інституту (1918-1921), директором
центрального архіву стародавніх актів (1921-1931), науковим працівником соціально-
економічного відділу ВУАН (1931-1934), завідуючим навчальною частиною Карагандинських
педагогічних курсів підготовки вчителів середньої школи (1940-1947), завідуючим кафедрою
Ставропольського державного педагогічного інституту (1947-1971).
Голова Археографічної комісії Української академії наук (1930).
Друкувався в «Історичному журналі».
Як вчений дебютував працею «Економічний устрій Чернігівського полку в XVII-XVIII ст.» (1913).
Потім настала черга наступних книг: «Нариси з архівознавства. Історія архівної справи на Україні
та принципи порядкування в архівах», «До історії архівних фондів старої Гетьманщини» (обидві –
1927), «Першодрукар Іван Федоров, його житті і діяльність» (1928), «Господарський розвиток
України в другій половині XVII ст.» (1947).
Наш земляк також – автор підручника «Нариси з архівознавства. Історія та практика архівної
справи в Україні».
Р. заарештовувався спочатку в 1923 і 1931 рр. Втретє – за «зв’язок з істориком-націоналістом
Миколою Грушевським». За статтею 58 Карного кодексу СРСР отримав 5 років виправно-
трудових таборів і відсидів їх в казахстанському місті Караганда (1935-1940).
Після другої світової війни вченому дозволили переїхати до м. Ставрополь, де він – на чужині – і
доживав віку.
Р. займався вивченням історії України, північного Кавказу, став засновником історіографії
Ставропілля.
Свою бібліотеку українських і російських стародруків вчений заповів науковій бібліотеці
Ставропольського державного педагогічного інституту (нині – Ставропольський державний
університет).
Р. посмертно реабілітований (1989).
Серед друзів та близьких знайомих Р. – М. Грушевський, В. Довнар-Запольський, В. Данилевич, І.
Каманін, Ф. Істомін, С. Чекменьов, В. Невська, Т. Бєліков, Є. Мохов, І. Фроянов, П. Шацький, С.
Карпов, В. Шаповалов, Ф. Тройно, М. Судавцов, Д. Кривенко, Є. Кушева, В. Мавродін та ін.
***
БАЛЕТ І НАУКА
, з життєвого кредо В. Романовського
Не кожний професор розумна людина, а найбільше інтригують в балеті і науці.
ВІДНАХОДИВ НОВЕ, з розвідки І. Маги «Наукові дослідження В. О. Романовського з
архівознавства»
Одне з головних місць у науковому житті та творчості Віктора Олександровича Романовського
посідала архівознавства. З 1914 р. по 1931 р., з незначною перервою з середини 1918 р. по 1920 р.,
він займався науковою та практичною діяльністю в Київському архіві давніх актів, а з 1921 р.
упродовж десятиліття ще й очолював цю установу. Звільнення вченого з посади керівника архіву
пов’язано з його арештом наприкінці січня 1931 р. за сфабрикованою справою «Київський
обласний центр дій».
…У працях В. О. Романовського охоплено найрізноманітніші проблеми архівознавства:
дослідження історії архівних установ, питань з історії формування фондів, їхнього упорядкування,
збереження, класифікації, комплектування та описування (архівних фондів та колекцій);
організація роботи з джерелами (від камерального описування до актуалізації документа); думки з
приводу архівної техніки, організації праці архівної установи.
За проблемним спрямуванням праці В. О. Романовського можна згрупувати за трьома напрямами:
а) історія архівної справи та архівних установ, б) практична робота з документами, в)
опрацювання документів з метою підготовки їх до друку.
До першої групи відносяться статті вченого, присвячені історії КЦАДА, в яких вчений висвітив
75-річну історію архіву від моменту його заснування (1852 р.). …Вчений ґрунтовно дослідив
обставини, що передували
