СИН ЗГОРІВ У ТАНКУ, розвідки О. Філя «Сини»
На початку літа 1942 року командуючому 5-ою танковою армією генералові Павлу Рибалку
повідомили, що його єдиний син Вілен, теж танкіст, пропав безвісти. Це сталося після катастрофи
під Харковом, де частини РСЧА зазнали нищівної поразки. Нікому з бойових товаришів Рибалко й
словом не прохопився про своє горе. Лише згодом командарм проговорився своєму комісарові
Семену Мельникову.
Той, не кажучи ані слова командирові, особисто почав розслідувати обставини загибелі
лейтенанта Вілена Рибалка. Вів пошуки понад рік. Тільки після того, як 1943 року радянські
війська знову зайняли Харків, Мельников, опитавши місцевих жителів, колишніх окруженців і
полонених, зміг з’ясувати, що лейтенант Вілен Рибалко згорів у своєму танку.
Коли про це довідався командуючий, він зміг вимовити лише одне слово: «Дякую» й по-
дружньому обійняв комісара.
Звістка про загибель сина підкосила здоров’я Рибалка. У нього загострилася стара хвороба нирок, почали набрякати ноги. Всю війну він проходив, спираючись на палицю, брав її навіть до
командирського танку.
ВОЖДЕВІ ВІДПОВІДЬ НЕ СПОДОБАЛАСЯ, з розвідки О. Гороховського «Коли дружина
Рибалка попрохала його забрати сина до своєї армії, він відповів: «А як іншим батька буду в очі
дивитися?»
Напевно, не кожен полководець Другої світової війни, найжорстокішої в історії людства, може
похвалитися фронтовим прізвиськом Батечко. Так, люблячи, називали солдати 3-ої гвардійської
танкової армії свого командуючого Павла Семеновича Рибалка.
Не зважаючи на те, що свою танкову кар’єру він почав пізніше за інших, таких як Ротмістров,
Катуков і Богданов, до кінця війни став не менш знаменитим і поважаним, ніж його соратники.
Він першим з радянських командирів став зараховувати до своєї армії колишніх полонених.
...Сталін підняв питання про малу живучість наших танків: «Чому наші танки ходять в атаку не
більше трьох разів, тоді як німецькі п’ять-десять? Що, у нас танки гірші?»
Ніхто з командирів не наважувався відповісти, всі бачили, що вождь не в настрої. Вогонь на себе
прийняв Рибалко. Окрім низки причин, він назвав, мабуть, головну: «Донині діє наказ наркома
оборони про економію моторесурсу танків. В результаті механіки-водії йдуть в бій, маючи всього
десять годин водіння, тоді як у німців норматив – 120-150 годин!»
Сталіну відповідь не сподобалася, і він швидко змінив тему, але все таки незабаром бездарний
наркомівський наказ було скасовано.
ЧУДОВИЙ ТАКТИК, з кореспонденції В. Якушева «Залізний командарм залізних армій»
Було б нелогічно, якби чудо-зброєю Другої світової, яка з’явилася в Харківському КБ, командував
не українець.
Павло Семенович воював на Брянському, Південно-західному, Центральному, Воронезькому, 1-му
Білоруському і 1-му Українському фронтах, обіймав посади заступника командувача 3-ою
танковою армією, командувача 5-ою танковою армією, командувача 3-ою танковою армією і 3-ою
гвардійською танковою армією. Він показав себе як чудовий тактик.
У липні 1944 року розвернулася Львівсько-Сандомирська операція, в ході якої була сходу
форсована річка Сан. Загальновійськова армія пробила пролом у ворожій обороні – вузький
коридор шириною 5-6 кілометрів. Туди генерал Рибалко і ввів частини танкової армії, що
дозволило далеко заглибиться в тил супротивника. Опинившись під загрозою оточення, німці
вивели війська з Львова. Таким чином вдалося уникнути бомбардувань і вуличних боїв і зберегти
архітектуру стародавнього міста.
Довгий час львів’яни пам’ятали про подвиг танкістів Павла Рибалка, одна з вулиць міста була
названа його ім’ям. Але Україна знайшла незалежність, і в Львові вирішили, що маршал Рибалко
не заслуговує такої уваги. Вулицю перейменували, назвавши її на честь Симона Петлюри, який в
квітні 1920, не замислюючись, віддав Західну Україну полякам в обмін на допомогу у війні з
більшовиками.
НЕЗДАРНО СПЛАНОВАНА ОПЕРАЦІЯ, з інформації О. Ісаєвої «Вулиці рідного міста: наша з
тобою історія»
22 вересня 1943 року воїни 3-ї гвардійської танкової армії під командуванням П. С. Рибалка
першими переправилися через Дніпро північніше Канева і захопили плацдарм в районі села
Зарубинці, започаткувавши Букринський плацдарм. Однак, через складний характер місцевості
прорвати
