РИБАЛКО Павло Семенович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий діяч. Маршал бронетанкових військ СРСР (1945).
З міщанської родини. Батько, Рибалко С., – робітник.
Народився 23 жовтня (4 листопада) 1894 р. в с. Малому Висторопі Лебединського повіту
Харківської губернії Російської імперії (нині – Лебединський район Сумської області України).
Помер 28 серпня 1948 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому
цвинтарі.
Закінчив курси удосконалення вищого командирського складу (1926; 1930), Військову академію
ім. М.В. Фрунзе (1934).
Працював робітником Лебединського цукрового заводу, помічником токаря Харківського
паровозобудівельного заводу (1907-1914), військовим радником уйгурських сепаратистів в
китайській провінції Сіцзян (1934-1935), військовим аташе в Польщі (1937-1939) та Китаї (1940), завідуючим кафедрою Військової академії ім. М. Фрунзе (1941-1942), першим заступником
командувача (1946-1947), командувачем бронетанковими і механізованими військами Радянської
Армії (1947-1948).
Учасник Першої (1914-1917), Другої (1942-1945) світових воєн, радянсько-польської війни (1920).
Брав участь в бойових операціях в районі Києва, Житомира, Проскурова, Львова, Берліна,
Дрездена, Праги.
Двічі Герой Радянського Союзу 1943; 1945).
Кавалер трьох орденів Суворова, ордена Кутузова, ордена Богдана Хмельницького, двох орденів
Леніна, ордена Бойового Червоного Прапора
Що стосується особистого життя, то син нашого земляка, Рибалко В., – 17-річним згорів у танку
(1943).
Р. – почесний громадянин Праги.
У с. Малий Вистороп функціонує народний музей земляка; йому встановлено пам’ятник, а іменем
– названо вулицю.
Пам’ятник полководцю встановлено також в Празькому пантеоні.
Іменем нашого земляка названі вулиці в містах Київ, Канів, Одеса, Житомир, Хмельницький,
Харків та багатьох інших; а також теплохід.
У м. Львів вулиця його імені перейменована у вул. С. Петлюри.
Серед друзів та близьких знайомих Р. – Г. Жуков, О. Василевський, І. Конєв, М. Гайсин, В.
Обухов, І. Куц, М. Шаймуратов, К. Рокосовський та ін.
***
ДОВІРЯТИ ЛЮДЯМ
, з життєвого кредо П. Рибалка
Ні за яких обставин не втрачати віру в людей.
«АКТИВНІШЕ КРУТИ ПЕРИСКОПА», зі спогадів М. Гайсина
У вересні нас, 117 молодих 17-18-річних бійців, що прибули до 3-ї танкової на поповнення,
готували до форсування Дніпра. Але виявилось, що більшість хлоп’ят не уміють плавати. Видно,
це дійшло до Рибалка. Раптом бачимо, до командира роти підходить низенька щільна людина і
починає його брати у шори: «Ви збираєтеся втопити цих красивих хлопчиків!? Негайно
відправляйтеся до другого ешелону і учіть бійців плавати!
...Зір у нього був відмінний. Якось під час атаки чую: хтось стукає по башті зовні. Висовуюся з
люка – батечки, поряд з нашою «тридцятичетвіркою» мчить «віліс», а Павло Семенович,
тримаючись однією рукою за лобове скло, в іншій стискає свою сучкувату палицю і показує нею
лівіше. Я миттю повертаю гармату туди, дивлюся в приціл і мало не млію: на мене дивиться дуло
замаскованого під копицю «тигра». Щастя, я вистрілив першим.
Після бою Рибалко відчитував мене: «Муса, будь уважнішим, активніше крути перископ!»
ЛАВРИ РИБАЛКА ЗУСИЛЛЯМИ СТАЛІНА ДІСТАЛИСЯ ЖУКОВУ, зі спогадів І. Конєва
Телефонна розмова, яку я мав ...з Павлом Семеновичем Рибалком, була досить неприємною. Він
заявив, що йому не зрозуміло, чому корпуси, вже націлені на центр міста (Берліна – авт.), за моїм
наказом відвертаються західніше, міняючи напрям наступу.
Я чудово розумів переживання командарма, але мені залишалося лише відповісти, що наступ
військ 1-го Білоруського фронту на Берлін проходить успішно, а центр Берліна у відповідності до
встановленої розмежувальної лінії входить в смугу дій 1-го Білоруського фронту.
«У МЕНЕ – БІДА», з книги С. Мельникова «Маршал Рибалко»
Якось, сидячи в бліндажі після наради командирів, Павло Семенович заговорив:
– Біда в мене із сином, Семен, біда... Пропав безвісти.
– Де? – спитав.
– Не знаєш, де пропадають сини? На війні, – різко відповів Рибалко.
І потім, уже пом’якшившись, промовив:
– Під Харковом... Моя Надія не раз просила: мовляв, Павлушо, візьми Вілю до себе. Але я казав: скільки синів удалині від батьків воюють, а ти хочеш, щоб хлопець по батьку йшов як
