дійсно сучасним майстром. Він засвоїв і сприйняв дивно легко те, що називається стилем, що
дається тільки особливим внутрішнім чуттям, чому не можна навчити і що, безсумнівно, є щирий і
вроджений дарунок.
…З яким величезним знанням, смаком і талантом він користався архітектурними мотивами у своїх
композиціях. Він мріяв і про те, щоб хоч колись здійснити реально свої архітектурні витівки, що-
небудь побудувати, і довго носився з ідеєю перебудови своєї Нарбутівки, куди він їхав щоліта.
…Його завжди тягло до «маскараду». Ця театральна жилка позначилася уже в перші роки
перебування в Петербурзі, коли він, не звертаючи уваги на жарти, ходив у сюртуку покрою
буцімто 1830-х років і запустивши баки і зачоси на скронях. …Він був завжди ...радий можливості
безкарно викидати різні штуки. Здається, навіть брав участь у лові городових і один раз спалював
разом з юрбою аптечного орла.
СПРАВУ ПРОДОВЖИВ СИН, з веб-порталу Української Православної Церкви
Піти, не залишивши й сліду. Не доказати, не доспівати, піти і все. Чи гідно це митця? Має щось
жити після... Нагадувати, надихати, навчати чогось, продовжуватись у комусь.
Для Георгія Нарбута то був лише початок, принаймні середина творчого шляху. Та тридцять п’ята
весна провела межу, до якої він жив, трудився, плекав нові задуми. Після неї – все те, що
залишилось. Ілюстрації, портрети, сім’я...
…Нарбут став для багатьох поколінь українських графіків орієнтиром і духовним наставником у
виробленні свого стилю. Пішов за ним мистецькими стежками і син, Данило Георгійович.
…Коли дивишся на «Козака Мамая», «Десятинну церкву», «Диво – Софію Київську», «Запорізьку
Січ» – полотна Данила Георгійовича Нарбута – віриш, що талант батька продовжився і по-
своєму розвинувся у нащадкові. Олівець, що не встиг був за короткий вік стертися в руках
Георгія Івановича, заточив та вправно тримав Нарбут-молодший, провідний майстер української
сценографії, народний художник України, лауреат Шевченківської премії. Особливістю його
творчості є знання традицій українського народу, козацького побуту, устрою на Січі. Як і батько, усією душею любив рідну землю, у своїх роботах відтворював, беріг її минувшину.
