Нарбут Георгий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



НАРБУТ Георгій Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник-графік.

З поміщицької родини. Брат, Нарбут В., – письменник, критик.

Народився 14 (26) лютого 1886 р. на х. Нарбутівці Глухівського повіту Чернігівської губернії

Російської імперії (нині – Глухівський район Сумської області України).

Помер 23 травня 1920 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований на

Байковому цвинтарі.

Закінчив Глухівську гімназію (1896-1906), навчався в Петербурзькому університеті (1906),

майстернях І. Білібіна (1906-1907), Є. Званцевої і М. Добужинського (1907-1909), Ш. Холлоші

(1909).

Працював канцелярським служителем департаменту герольдії Сенату (1915-1916). ректором

Української Академії мистецтв (1919-1920).

Лауреат Золотої медалі Лейпцігської міжнародної виставки друку і графіки (1914).

Член комітету об’єднання «Світ мистецтва» (1916).

Член підкомісії з укладення списків предметів мистецтва, які підлягають поверненню з РСФРР в

Україну (1918).

Активний учасник заснування Української Академії мистецтв (1917).

Доробки Н. експонувалися на міжнародних виставках в Брюсселі, Лейпцигу, Петербурзі, Празі, Римі.

Як художник дебютував ілюстраціями до «Пісень про Роялда» (1903)

Перу нашого земляка належить брошура «Герби гетьманів Малоросії» (1915).

Вперше його малюнки експонувалися на сільськогосподарській виставці в м. Глухів і були

удостоєні грамоти повітового земства (1904).

Потім настала черга ілюстрацій до «Руслана і Людмили» О. Пушкіна (1904), казок «Журавель і

Чапля», «Як гриби воювали», «Теремок», «Дерев’яний орел», «Ведмідь», «Як миші кота ховали», казок Андерсена (1906-1909), до байок І. Крилова (1911-1912), до «Статуту ордена св. Георгія»

(1913), до російського каталогу і альбому на Лейпцігській виставці (1914), книги Г. Лукомського

«Старовинні обійстя Харківської губернії» (1915), циклу алегоричних композицій на теми першої

світової війни (1914-1915), ескізів гривень, поштових марок, цінних паперів, військових мундирів

Української армії, нової геральдики Української Народної Республіки, Української держави, 15

композицій до «Української абетки» (1917-1918), ілюстрацій до «Енеїди» Котляревського,

обкладинок до журналів «Мистецтво», «Сонце праці», «Народне господарство України», «Зоря», книг, низки екслібрисів (1919).

Звична техніка Н. – акварель, туш. Роботи відрізняються чіткістю контурного малюнка і

декоративністю композицій, його манері притаманні тонка стилізація мотивів ампіру і

використання суцільних чорних силуетів.

Виконував замовлення багатьох петербурзьких і московських видавництв, серед яких товариства І.

Ситіна, Й. Кнебеля, М. Вольфа, «Освіта», «Шипшина», «Пантеон».

Наш земляк першим в Україні проголосив принцип архітектурної побудови книги як єдиного

цілісного мистецького організму.

Допомагав у збиранні матеріалів, що започаткували музей, який невдовзі перетворився у Музей

українських діячів науки та мистецтва.

Геральдичні матеріали Н. зберігаються в Гербовому музеї Санкт-Петербурзького відділення

Центрального державного історичного архіву РФ.

Значна частина творів Н. зберігається в Харківському художньому музеї.

До 120-річчя з дня народження видатного художника Національний банк України випустив в обіг

ювілейну двогривневу монету «Георгій Нарбут» (2006).

До цієї ж дати у м. Херсон була розгорнута виставка творів видатного графіка, доповнена показом

книг, журналів, обгорток з приватної колекції одесита Тараса Івановича Максимюка (2006).

Серед друзів та близьких знайомих Н. – Д. Митрохін, І. Білібін, Д. Щербаківський, О. Бенуа, М.

Добужинський, М. Реріх, В. Модзалевський, Г. Лукомський, М. Мурашко, Й. Кнебель, Ш.

Холлоші, Є. Лансере, К. Петров-Водкін, М. Грушевський, І. Стешенко, С. Тройницький, О.

Остроумова-Лебедєва, С. Тройницький, О. Шарлеман, М. Бурачек, В. Кричевський, М. Бойчук, Р.

Лісовський, Л. Лозовський, М. Кірнарський, А. Середа, П. Ковжун та ін.


***

УСІМ,

з творчого кредо Г. Нарбута

Сонцю, зіркам і місяцю, дітям всім у всій країні.

ТЯГЛО... ДО ВОРОГА, зізнання Г. Нарбута

Писання Олександра Бенуа про мистецтво тягли мене, мов якесь сяйво, з рідного кутка на

Глухівщині до Півночі, де великим ворогом Вкраїни був «город заложен».

СКІЛЬКИ ПОРОГІВ Я ОББИВ, зі спогадів Г. Нарбута

Без протекції, без листа від відомого вже майстра до видавця не сунься – майже ніколи нічого не

вийде.

Скільки я оббив порогів у Вольфа, Маркса й інших петербурзьких видавців! Відповідь одна:

– Роботи були б придатні, якби на нашу тему... Коли буде робота, напишемо... Залишіть адресу.

Потім чекаєш, чекаєш і ніколи ніяких пропозицій.

ДОПОМОЖІТЬ ЗАРОБИТИ БОДАЙ КОПІЙЧИНУ, з листів Г. Нарбута О. Бенуа

Вельмишановний Олександре Миколайовичу!

Насамперед приношу вибачення за те, що Вас турбую.

…У мене з батьком вийшли великі неприємності. Я виїхав до Петербургу і вирішив прожити як-

небудь, ніж слухати докори батька. Тепер мої фінансові справи не з блискучих.

Може мені можна хоч куди-небудь прилаштувати деякі свої малюнки. Ви, ймовірно, знаєте як це

важко невідомому художнику без солідної рекомендації. Тому я звертаюся до Вас із проханням: чи не допоможете мені в цій справі?

Може Ви дістанете мені яку-небудь роботу (обкладинки чи що-небудь у цьому роді). За що буду

Вам дуже і дуже вдячний.

Чи не призначите Ви мені час, коли б я міг поговорити з цьому питання з Вами особисто?

…Я готую ілюстрації до декількох книжок (дитячих) для вид. Й. Кнебеля у Москві. Малюнки в

одній з цих книг я вже давно вирішив присвятити Вам і тепер прошу на це дозволу...

Я вам так вдячний за все те, що Ви, стороння для мене людина, зробили. Я перед Вами у

великому, великому боргу і не знаю, як мені Вам дякувати...


ПРАЦЮВАВ БЕЗ ЕСКІЗІВ, з дослідження С. Білоконя «Георгій Нарбут»

Життя Нарбута тривало 34 роки, і він пішов з нього, ледь піднявшись на вищу ступінь художнього

творення. Він був не просто гарний чи цікавий художник. Його роль у мистецтві особлива.

…Він накинувся на першоджерела. На гравюри Г. Левицького й О. Козачківського, золоті і срібні

оклади Києво-Печерської лаври, орнаменти грамот і портретів, шиття. Робив виписки зі старих

актів...

…Ясність художнього мислення була особлива. З натури працював він мало, замальовок не

любив. Якщо якесь зображення його цікавило, йому було достатньо декількох хвилин в нього

вдивитися, аби запам’ятати назавжди. Не дивно, що Нарбут працював без ескізів, майже не

підправляючи свої композиції. Вони виходили відразу готовими… Причому любив при цьому

розмовляти чи, в гіршому випадку, сам щось бурмотів або декламував.

…Захоплювався Нарбут і таким рідкісним нині, але звичним в старих садибах різновидом графіки, як силует. Він виконав портрети чи не всіх друзів і знайомих.


ПРОСОЧЕНИЙ ІСТОРІЄЮ, зі спогадів М. Лернера

Особливо тонко відчував Нарбут історію. Він не тільки любив працювати на історичні теми: він

весь історичний, історією вихований і просочений самий пафос його.


ЧУДОВО ЗНАВ ГЕРАЛЬДИКУ, зі спогадів Г. Лукомського

Він знав також геральдику, палеографію, історію і чудово розбирався в усіх питаннях бібліографії, яка його цікавила.

…Я сподівався допомогою Н.[арбута] оживити російську геральдичну творчість.


ПЕРЕДБАЧИВ ШТРИХОВЕ КЛІШЕ, з книги Е. Голлербаха «Нарбут, його життя і мистецтво»

Нарбут усвідомлював себе художником, котрий вступив у тісний союз із друкарями, і виробив

особливі прийоми малюнка у передбаченні штрихового кліше. Він правильно враховував всі

особливості типографської техніки і намагався спрощувати власні композиції.


НЕОСЯЖНИЙ ТАЛАНТ, з оцінки творчості Г. Нарбута І. Білібіним

Георгій Нарбут величезний, цілком неосяжних розмірів талант, котрого я вважаю за

найвидатнішого, найбільшого з російських графіків.


ТРЕБА БУТИ ГЕНІЄМ, з оцінки ілюстрації Г. Нарбута «Феєрверк» М. Мендесом

Треба бути генієм, продовжувачем Дюрера і Рембрандта, аби таким звичайнісіньким способом, як

чорна туш на білому папері, передати глибоко хвилюючий задум, в якому з болем душі, відомим

Шевченкові, виразити одчайдушний момент історичної драми цілого народу!

СПРАВЖНІЙ ЧАРІВНИК, зі спогадів С. Чехоніна

Якби я не спостерігав за його роботою годину чи дві, можна було б подумати, що це добрі

чарівники за нього виконали...


БАЖАВ МАСКАРАДУ, з книги М. Добужинського «Спогади про Нарбута»

З Нарбутом я познайомився у Білібіна, здається, на початку 1908 р. Тоді вже ми всі знали, що в

Білібіна оселився студент, який приїхав…з вокзалу прямо до нього як шанувальника, аби вчитися

під керівництвом улюбленого майстра.

…Його смак і майстерність прогресували надзвичайно швидко, і за яких-небудь три роки він став

дійсно сучасним майстром. Він засвоїв і сприйняв дивно легко те, що називається стилем, що

дається тільки особливим внутрішнім чуттям, чому не можна навчити і що, безсумнівно, є щирий і

вроджений дарунок.

…З яким величезним знанням, смаком і талантом він користався архітектурними мотивами у своїх

композиціях. Він мріяв і про те, щоб хоч колись здійснити реально свої архітектурні витівки, що-

небудь побудувати, і довго носився з ідеєю перебудови своєї Нарбутівки, куди він їхав щоліта.

…Його завжди тягло до «маскараду». Ця театральна жилка позначилася уже в перші роки

перебування в Петербурзі, коли він, не звертаючи уваги на жарти, ходив у сюртуку покрою

буцімто 1830-х років і запустивши баки і зачоси на скронях. …Він був завжди ...радий можливості

безкарно викидати різні штуки. Здається, навіть брав участь у лові городових і один раз спалював

разом з юрбою аптечного орла.


СПРАВУ ПРОДОВЖИВ СИН, з веб-порталу Української Православної Церкви

Піти, не залишивши й сліду. Не доказати, не доспівати, піти і все. Чи гідно це митця? Має щось

жити після... Нагадувати, надихати, навчати чогось, продовжуватись у комусь.

Для Георгія Нарбута то був лише початок, принаймні середина творчого шляху. Та тридцять п’ята

весна провела межу, до якої він жив, трудився, плекав нові задуми. Після неї – все те, що

залишилось. Ілюстрації, портрети, сім’я...

…Нарбут став для багатьох поколінь українських графіків орієнтиром і духовним наставником у

виробленні свого стилю. Пішов за ним мистецькими стежками і син, Данило Георгійович.

…Коли дивишся на «Козака Мамая», «Десятинну церкву», «Диво – Софію Київську», «Запорізьку

Січ» – полотна Данила Георгійовича Нарбута – віриш, що талант батька продовжився і по-

своєму розвинувся у нащадкові. Олівець, що не встиг був за короткий вік стертися в руках

Георгія Івановича, заточив та вправно тримав Нарбут-молодший, провідний майстер української

сценографії, народний художник України, лауреат Шевченківської премії. Особливістю його

творчості є знання традицій українського народу, козацького побуту, устрою на Січі. Як і батько, усією душею любив рідну землю, у своїх роботах відтворював, беріг її минувшину.