Лузанов Герасим (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ЛУЗАНОВ Герасим Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Байкар, перекладач.

З родини священика.

Народився в 1789 р. в м. Середині-Буді Новгород-Сіверського намісництва Російської імперії

(нині – районний центр Сумської області України).

Помер між 1828 і 1830 в м. Орлі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області РФ).

Навчався в благородному пансіоні при Московському університеті.

Служив на Малоросійському поштамті (1804-1808), в штабі Молдавської армії (1808-1811), на

Малоросійському і Полтавському поштамтах (1811-1812), правителем канцелярії і ад’ютантом

командуючого Малоросійським рушенням (1812-1814), в Особливій канцелярії Міністерства

поліції (1814-1818), чиновником особливих доручень при Орловському генерал-губернаторові

(18231824), радником Орловської палати кримінального суду (1824-1828).

Друкувався в журналах «Український вісник», «Кабінет Аспазії», «Добромисний», «Новини

російської літератури», «Дух журналів».

Як літератор дебютував в журналі «Новини російської літератури» перекладом з французької

анекдоту «Доброчинність» і одноактної драми «Пожежа, або Нагороджена цнота» (1803).

Потім настала черга віршів «В альбом», «Понуро бродить в темряві нічній», «Малоросійської

пісні», байок «Розбірливий наречений», «Вовченя і байбак», «Пузир і кремінь», «Жаринка»,

«Позивач і чоботар».

Наш земляк – автор комедії у віршах «Слуга свого суперника» (1824).

Перу Л. також належить книга «Байки і казки» (1819).

Перекладав з французької мови.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Мартос, Г. Яценко, І. Гудович, О. Ізмайлов, П.

Багратіон, Г. Батеньков, Ф. Глинка, Б. Федоров, О. Балашов, Д. Трощинський, І. Ситін, К. Рилєєв, Ф. Булгарін та ін.


***

УСІ СТОВПИ СХОЖІ

, життєвого кредо Г. Лузанова

З боку усі стовпи схожі.

В СУКНІ МАСКАРАДНІЙ, епіграф Г. Лузанова до книги «Байки і казки»

Доколе истина опасна,

Одним скучна, другим ужасна,

Никто не хочет ей внимать,

Мы станем басенки писать

И ею в платье маскерадном

Детей смешить и наставлять.

У СПЕЦЗАГОНАХ, з службового формуляру Г. Лузанова

Перебуваючи при корпусному командирові (графові І. В. Гудовичі – авт.) з 1812-го по 6-е число

травня 1814 року старшим ад’ютантом і корпусним черговим усіх малоросійських військ, які були

при блокаді різних фортець, перебував в загонах для піймання мародерів й переслідування ворога.

ЩОТИЖНЯ – ДВІ-ТРИ БАЙКИ, з листа О. Ізмайлова І. Дмитрієву від 4 травня 1816 р.

Петербург

Ви захотіли підбадьорювати мене, радячи мені йти надійно слідами веселих моралістів. Ой! я не

стільки сподіваюся, скільки страшуся, вступивши на цей широкий і слизький терен.

…Здається, у нас люблять тепер читати байки. Ніколи ще не розкуповували тут так добре жодної

книги, як розкуповують нині байки Крилова. Шкода дуже, що в 4-ій і 5-ій частинах помістив він

досить посередні байки й залишив в інших декілька слабких і навіть поганих віршів, котрі вельми

б легко можна було виправити.

Заздрячи його успіхам, багато хто тут почав писати байки й пишуть якщо не успішно, то вельми

поспішно. У головного видавця «Духу журналів» найнятий один молодий байкар Лузанов, котрий

майже щотижня дає йому по дві й по три байки. Ось справжній і найплодовитіший Fablier (байкар

авт.)!


МЕНІ ПОЛЮБИВСЯ, зі спогадів Г. Геракова

Обернувшись до глядачів, побачив позаду себе сидячу молоду, миловидну пані й, здалося, мені

знайому. Я скромно вдивлявся, вона, піднявшись, мовила:

– Чи не ви Гаврило Васильович Гераков?

І я пізнав у ній Анастасію Іванівну, вроджену Мартос, дочку нашого славного скульптора. Мені

дуже було приємно з нею розмовляти; покликала до себе, обіцяв; вже вона мати трьох дітей; чоловік її Лузанов полюбився мені.


ДЖЕРЕЛО ДЛЯ НАПИСАННЯ БІОГРАФІЇ, з розвідки В. Власова «Приносить велике

задоволення місту»

До свого від’їзду з Орла вранці 19 листопада Гераков щодня бував в гостях у А. І. Лузанової, котру, за його словами, знав «з її дитинства». Не дивно, що, прибувши в Москву, він рушив

«дивитися монумент, споруджений рятівникам Росії – князеві Пожарському й громадянинові

Мініну».

Цей перший московський скульптурний пам’ятник роботи батька Лузанової І. П. Мартоса був

встановлений два роки тому.

Книга Геракова «Продовження дорожніх нотаток багатьма російськими губерніями» стала також

важливим джерелом для написання біографії чоловіка Анастасії Іванівни – байкаря Герасима

Івановича Лузанова, учасника Вітчизняної війни 1812 року.


ЙОГО НЕ ОБРАЛИ, з протоколу засідання Вільного товариства любителів словесності, наук і

мистецтв від 13 вересня 1823 р.

Присутні на надзвичайних зборах:

Дійсні члени:

1. Головуючий: О. Ю. Ізмайлов;

2. М. Ф. Остолопов;

3. О. Х. Востоков;

4. Д. М. Княжевич;

5. Г. І. Спаський;

6. В. М. Берх;

7. О. М. Княжевич;

8. П. О. Плєтньов;

9. Ф. В. Булгарін;

10. О. М. Сомов;

11. Б. М. Федоров;

12. І. Б. Чеславський;

13. М. М. Анненков;

14. К. Ф. Рилєєв;

15. Я. М. Ликошин;

16. О. О. Нікольський.

1. Про …запропонованих в минулі засідання в дійсні члени ВТЛСНМ:

1) І. В. Талбаєв. «Милосердна Лукреція», вірш; «Нещасний чоловік» (казка).

2) К. С. Сербінович. «Антісфен» (переклад з французької); уривок з поеми «Полтава».

3) П. Г. Ободовський. «Вельможа», вірш.

4) Г. І. Лузанов. «Хлопчик і голуб» (байка); «В альбом».

Про балотування кандидатів в дійсні члени ВТЛСНМ:

І. В. Талбаєв (за – 9, проти – 7);

ІІ. К. С. Сербінович і П. Г. Ободовський при рівному числі куль «за» і «проти» одержали на свою

користь голос голови О. Ю. Ізмайлова;

ІІІ. Г. І. Лузанов не вибраний (проти – 9, за – 7).

Підписи: О. Ю. Ізмайлов, Б. М. Федоров, Я. М. Ликошин, О. М. Сомов, К. Ф. Рилєєв, Ф. В.

Булгарін, М. Ф. Остолопов, О. Х. Востоков, О. О. Нікольський.


ДО ЖУРНАЛІВ ПИСАВ НИШКОМ, з статті М. Чернова «Тривожна осінь 1818 року»

Центром культурного життя була гімназія. З’явилися місцеві автори – поети, композитори, драматурги. Виходив журнал «Друг росіян», один з небагатьох в провінції.

У місті влаштувалися культурні дворянські сім’ї – Плещеєви, Протасові, Киреєвські, Чернишови, Цурикові, Теплові. Сюди часто приїжджав молодий Василь Жуковський. Граф С. М. Каменський

чомусь конфліктував з кірасирськими офіцерами й вищими військовими чинами. Ті у відповідь

обсипали насмішками його спектаклі.

У вітчизняній літературі залишив свій скромний слід тільки один з орловців тієї пори – байкар

Герасим Лузанов. Він служив радником в губернському правлінні і йому начальство не дозволяло

друкуватися. А тому Лузанов нишком посилав свої твори до столичних журналів.


МАВ ЧОТИРЬОХ ДІТЕЙ, з нарису В. Власова «Орловський байкар»

На цей рік (2004 – авт.) випадають два ювілеї, пов’язані з ім’ям російського поета, драматурга й

перекладача Герасима Івановича Лузанова: 215 років з дня його народження і 185 з дня виходу

його головного доробку – книги «Байки і казки». Вона була видана в числі найперших книг

Орловською губернською друкарнею. Дозвіл друкувати її дав петербурзький цензор статський

радник Г. Яценков 4 квітня 1819 року.

…У 1818 році Лузанов разом з дружиною Анастасією Іванівною поселився в Орлі, де обіймав

посади радника спочатку губернського правління, а потім – палати кримінального суду й

чиновника особливих доручень при генерал-губернаторі. За «викриття багатьох лиходіїв і злодіїв»

неодноразово нагороджувався орденами й діамантовим перснем.

На нього звернув увагу відомий майстер сатиричної байки О. Ю. Ізмайлов. Через два роки він

залучив його як постійного співробітника в свій тільки що відкритий журнал «Добромисний», про

який згадується в пушкінському «Євгенії Онєгіні». Між іншим, з видавцем журналу Герасим

Іванович перебував в масонській «Ложі вибраного Михайла». Зберігся список її членів за 1819 рік, в якому серед «відсутніх членів» значиться титульний радник Орловського губернського

правління Г. І. Лузанов.

Надійно влаштувавшись в Орлі, він брав участь в культурному житті міста. Його разом з

дружиною часто можна було бачити в театрі графа С. М. Каменського. Його ім’я зустрічається в

списках персон, які підписалися на деякі книги, випущені першим орловським видавцем І. Я.

Ситіним.

Більшість своїх байок він включив в книгу, котра побачила світ в Орлі 1819 року. Збірка розбита

на три частини, до яких увійшло 47 творів, написаних простою й легкою мовою.

У байках Лузанова, у тому числі й написаних в нашому місті, зачіпалися актуальні для того часу

етичні й життєві проблеми. Наприклад, в байці «Барбос суддею» підкреслюється: те, що дозволене

Ведмедеві, який «веде із знатними спорідненість», вважається злочином для Лисиці, котра

наважилася «з вельможами зрівнюватися». Барбос їй заявляє: «Їх крадіжка – не крадіжка... Вони

беруть чуже не ховаючись».

Байка «Стовп» побудована на каламбурі: верстовий стовп і стовп – особа сановна: «Бідний стовп, хоч всім указував шляхи, а сам тими шляхами ніяк не міг крокувати». Резюме автора: «З цього

боку всі стовпи схожі!»

Орловські чиновники не забарилися побачити в книзі сатиру на провінційні порядки й конкретні

особи. Генерал-губернатор не побажав, аби серед його підлеглих був «літератор», тому Лузанову

надалі довелося виступати в «Добромисному» анонімно. Цей факт зайвий раз підтверджує

виражену ним думку: «Істина небезпечна».

У байці «Букет польових квітів» автор досить скромно оцінює власну байкарську творчість.

Порівнявши свої байки з лісовими квітами, він робить висновок: «У них немає Крилова гостроти, не так, як Дмитрієв, розповідаю вільно».

Незважаючи на це, байки Лузанова переписувалися й розповсюджувалися в списках. Зберігся

також рукопис його не позбавленої цікавості комедії у віршах «Слуга свого суперника», яка йшла

в 1824 році на петербурзькій сцені.

Співробітничав він також в «Невському альманасі» – найдовговічнішому альманасі пушкінської

пори. У ньому друкувалися всі літературні знаменитості. Остання публікація Лузанова –

перекладений вірш «Солдат» – побачила світ в «Невському альманасі на 1825 рік».

Сім’я Лузанових, яка поповнилася в нашому місті чотирма дітьми, жила у власному дерев’яному

будинку в престижній III частині (Радянський район). Їй належало декілька маєтків і земельних

угідь в Мценському й Малоархангельському повітах, тому Герасим Іванович в 1826 році на його

прохання був включений до дворянської родовідної книги Орловської губернії.