Але і це ще не все. Якщо врахувати, що художній портрет XVIII століття відображав, за рідкісним
виключенням, особи аристократів, то нерідко героями історичних і навіть релігійних творів
Лосенка вперше ставали рибаки, служниці, воїни – словом, простий народ. Таким чином, Лосенко
є засновником не тільки національної, але й народної теми в російському мистецтві.
ЗНАЧУЩА ПОСТАТЬ, з рецензії в журналі «Суміш»
Недавно я бачив в Академії мистецтв три картини одного росіянина, який обіцяє нам стати
Рафаелем...
Соромтеся, наслідувачі іноземних, дивлячись на цього художника; ніхто вам не повірить, що в
Росії не можуть народитися великі люди...
ЙОГО ЗНИЩАТЬ БЕЗПЕРЕЧНО, з листа Е. Фальконе Катерині II
Переслідуваний, стомлений, засмучений, змучений силою-силенною академічних дрібниць, котрі
ні в якій іншій Академії відношення до професорів не мають, Лосенко не в змозі взяти до рук
пензля: його знищать безсумнівно. Він найталановитіший серед своїх співвітчизників живописець, а до цього залишаються не чуттєвими, ним жертвують...
Не я один зітхаю про долю Лосенко.
ПІШОВ У ВІЧНІСТЬ, вірш В. Майкова «Вражає все, що твоя зобразила рука»
Всеобщим ты путем ко вечности отшел,
Лосенков, и свое блаженство там нашел,
Где здешня суета тебя уже не тронет.
Твой дух покоится и ни о чем не стонет;
Но сколько нам твой рок здесь скорби приключил!
С науками тебя и с нами разлучил.
Искусство нам твое собою то являет,
Какой ты в свете был великий человек,
И правильно о том жалети заставляет,
Что мы уже тебя лишилися навек.
Рогнеда, на холсте тобой изображенна,
С Владимиром, в своей прежалостной судьбе,
Не столько смертию отцовой пораженна,
Как сколько, кажется, стенает о тебе!
Прощаясь с Гектором несчастна Андромаха,
Не конченна тобой, уж зрится такова,
Какою должно быть смущенной ей от страха –
Печаль ее тобой представлена жива.
Всё живо, что твоя рука изобразила,
И будет живо всё, доколь продлится свет.
Единого тебя смерть в младости сразила,
Единого тебя, Лосенков, с нами нет!
