угода 1654 року. Міфи і реальність»
На початку XVIII ст. Петро І, який намагався підняти Московію до європейського рівня, залучав
багато українських діячів культури, іноді примусово їх переселяв. … Російський вчений І.
Посошков писав: «Великая нужда надлежит еще б Россию учением просветить».
Для Слов’яно-греко-латинської академії з 1701 р. по 1762 р. було запрошено або виїхало за
наказом Синоду із Києво-Могилянської академії 95 викладачів і студентів (піїтів, філософів і
граматиків).
Українці – вихованці Києво-Могилянської академії, які займали різні церковні посади в Росії, протягом XVIII ст. заснували школи і семінарії в Архангельську, Астрахані, Бєлгороді, Вологді, Володимирі на Клязьмі, В’ятці, Іркутську, Казані, Коломні, Костромі, Новгороді, Пскові, Рязані, Ростові Великому, Севську, Смоленську, Суздалі, Твері, Тобольську, Устюжську, Холмогорах.
…Довгий час Україна взагалі була основним «постачальником» інтелігенції в Росію. Не тільки
освіту й науку, а й літературу, образотворче мистецтво, музику, театр у XVIII ст. репрезентували
там вихідці з України. Українцями були видатні композитори Дмитро Бортнянський, Максим
Березовський, Артемій Ведель, художники Леонід Тарасевич, Антон Лосенко, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, скульптор Іван Мартос, письменник Василь Капніст та багато інших.
ЗАПРОВАДИВ АКАДЕМІЗМ, з статті Ю. Литвин «Шевченко-офортист»
Варто зазначити, що Т. Шевченко у малярстві не був новатором, а швидше епігоном тієї
мистецької школи, або, краще сказати, мистецького напрямку, який дістав назву «академізм».
Власне, академізм у малярстві – це доба стилю класицизму, чи, як французи його називали,
«Empire» – стилю, що панував у Європі у 1-ій половині XIX ст. Переходом до нього був
проміжний стиль від рококо до останньої чверті XVIII ст.
У слов’янському малярстві поворот до академізму запровадив український митець А. Лосенко, щоправда, передчасно, і тільки в 30-х рр.
XIX ст. знайшов своє втілення у творчості К. Брюллова – безпосереднього вчителя і кумира Т.
Шевченка. Фактично, після смерті Брюллова академізм у малярстві згортається, на зміну якому
приходить однобічно реалістична течія під назвою «передвижництво»
ЗАСНОВНИК НАРОДНОЇ ТЕМИ, з розвідки М. Петрової «А. П. Лосенко і російський
історичний живопис другої половини XVIII століття»
ХVIII століття в історії Росії – час залучення до західної культури, котра проникала разом з
європейськими майстрами, спеціально запрошеними сюди. Але вже дуже скоро стало очевидним, що задовольнити всі наростаючі художньо-промислові потреби без виховання національних
художніх кадрів буде вельми проблематично. Так виникали умови і передумови для заснування в
Росії своїй, власної Академії мистецтв...
... Проте ще за декілька років до її появи релігійна тема вперше заявила про себе в творчості
чудового російського художника Антона Павловича Лосенка.
... Він став і першим в російському мистецтві художником, який засумнівався в можливості
поєднання в станковому творі натури і релігії, і тому, залишивши свої неодноразові спроби їх
примирення, звернувся виключно до самої історії і міфології.
...Почав підніматися історичний живопис, в чому чимала заслуга і Лосенка.
Як відомо, епоха царювання Катерини II характеризується вірою в торжество розуму. Проте для
героїв Лосенка раціональне завжди буде вторинним. Його персонажі сповнені реальних відчуттів і
переживань, правдивих душевних рухів. Це та основа, на якій автор вибудовує образ людини, здатної піднятися над внутрішньою боротьбою пристрастей не силою воля, а любові, в чому
художник і бачить етичний ідеал героя.
...Він (Лосенко А. – авт.) першим в Росії розробив вчення про пропорції і написав посібник для
учнів академії. У цьому сенсі Лосенко справедливо вважається родоначальником вітчизняної
академічної школи, котрий заклав в її основу, найперше, бездоганний малюнок, породжений
пильною увагою і постійним вивченням натури, від якої і природність, і простота, і життєва
правда в мистецтві.
Навіть сам історичний живопис своїм становленням як самостійного роду станкового живопису
зобов’язаний йому.
Понад те, у його кращих творах тема, переставши бути самоціллю, ставала лише приводом,
засобом для виразу і тих ідей, які сповідав він сам, і тих умонастроїв, якими жило сучасне
художникові суспільство, в чому, власне, і знаходила своє втілення ідея його
