Лазаревский Василий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Василь Матвійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач.

З поміщицької родини.

Народився 26 лютого (10 березня) 1817 р. в с. Гирівцях Конотопського повіту Чернігівської

губернії Російської імперії (нині – с. Шевченкове Сумської області України).

Помер 28 квітня (10 травня) 1890 р. в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований

на Смоленському цвинтарі.

Навчався в Чернігівській гімназії (1829-1833), закінчив юридичний факультет Харківського

університету (1834-1841).

Працював писарем в Харківській палаті цивільного суду (1841-1842), домашнім вчителем (1842-

1846), чиновником особливих доручень при голові Оренбурзької прикордонної комісії (1847-

1848), чиновником особливих доручень в канцелярії Петербурзького цивільного губернатора

(1848-1849), секретарем особливої канцелярії Міністерства внутрішніх справ (1849-1852),

секретарем (1852-1857), правителем (1857-1863) канцелярії Департаменту наділів, віце-

директором, директором департаменту Міністерства внутрішніх справ (1863-1866), членом Ради

Міністрів і Ради головного управління у справах преси (1866-).

Друкувався в «Літературній газеті», журналах «Вітчизняні нотатки», «Репертуар і Пантеон»,

«Київська старовина», «Російський архів».

Як літератор дебютував у журналі «Репертуар і Пантеон» перекладом «Отелло» В. Шекспіра

(1845).

Потім настала черга оповідань «Ніч в степу» (1846), циклу «Мої старі знайомці» (1851),

досліджень «Про винищення вовком домашньої худоби та дичини та про винищення вовка»

(1876), «З вовчого питання» (1877).

Наш земляк – автор спогадів про Т. Шевченка (1891), і «Моє знайомство з Далем» (1894).

Упродовж життя збирав матеріали для «Повного Малоросійського Словника» (залишився в

рукописі).

Перекладав з французької, серед чого й «Король Лір», «Отелло», «Макбет» В. Шекспіра (1865).

Заочно брав участь у долі опального Т. Шевченка: на прохання брата Федора надсилав поетові,

який перебував у засланні в Орській фортеці олівці, фарби, книги, цигарки, необхідні речі й

кошти. На прохання останнього зустрічався в Петербурзі з людьми, які могли посприяти

звільненню того від солдатчини.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Т. Шевченко, І. Тургенєв, М. Салтиков-Щедрін, В. Даль, І. Гончаров, О. Толстой, Г. Данилевський, М. Вовчок, М. Некрасов, Д. Григорович, І. Панаєв, В.

Орлов-Денисов, К. Кавелін, Л. Перовський, М. Муравйов та ін.


***

БЕРЕГТИ ІМ’Я,

з життєвого кредо В. Лазаревського

Берегти ім’я своє.

ШЕВЧЕНКО ПРОХАВ ПОСПРИЯТИ, зі спогадів В. Лазаревського

Треба сказати, що в цей час служив солдатом в Орській фортеці Тарас Григорович Шевченко. Ми

з ним не були знайомі, проте він був більш ніж дружний з моїм братом Михайлом, опікуном

киргизів.

Дізнавшись, що я повертаюся назад до Петербургу, він (Шевченко – авт.) передав мені прохання

наступного змісту: «Звільнити мене від солдатчини може тільки Василь Олексійович Перовський

(член Адміралтейської ради), у Перовського ж, краще за будь-кого іншого, міг би клопотати Даль, особисто йому людина абсолютно близька».

Я не надав цьому великого значення, тому що і Перовський, і Даль добре знали, що там зносить

Шевченко, й, звичайно, люди значніше за мене …говорили їм про нещасного засланця; однак

виконати доручення слід...


ВІДДАВ БИ ВСЕ, з листа В. Лазаревського Т. Шевченкові в 1848 р.

Вперше веду розмову з тобою, а дав би навіть не знаю що, аби віддати тобі щось з того, що у

людини своє.


ВАШ СЛОВНИК НЕ МАЄ ЗАГИНУТИ, з листа В. Даля В. Лазаревському

Влаштуйте так, щоб ваш словник («Повний Малоросійський Словник» – авт.) не загинув, інакше

це звело б мене заздалегідь в могилу!


НЕ МИСЛИВ, ЩО НЕКРАСОВ ДАЄ ХАБАРІ, з «Щоденника» В. Лазаревського

17 грудня 1869 року

У Єракова ми грали з Салтиковим [Щедріним] в пікет. Поряд сидів Некрасов. Було випито.

Некрасов запропонував мені ні сіло, ні впало:

– Хочете, Василю Матвійовичу, я влаштую у себе картярський вечір особисто для Вас?

Я розреготався:

– Що я за гравець!

– Ну, хочете грати зі мною на паях? Для чого і вручите мені 1000 рублів.

Я відповідав, що якщо він має на увазі, щоб я не був при цьому в програші, так я, зрозуміло, на це

не згоден, ризикувати ж тисячею рублями не маю права і не можу.

Він приставав до мене разів п’ять-шість з тією ж пропозицією. Я відмовився навідріз. Він поїхав

грати.

– Що йому прийшло в голову, – сказав я Салтикову, – робити мені подібні пропозиції?

Значуще, що Салтиков, взагалі дуже порядний пан, зауважив між іншим:

– Чому це він мені ніколи подібного не запропонує? Я б погодився.

21 грудня 1869 р.

Сьогодні Некрасов повідомив мені надзвичайно цікаві дані про Турунова (Турунов М. – член

Головного управління у справах друку – авт.). Виявляється, що Некрасов дав йому грошей на

поїздку влітку за кордон.

– Тобто позичив? – питаю я.

– Яке там позичив. Просто дав 1500 р., – продовжував він. – Але вчора, уявіть отаку властивість, він знову просить 1500 рублів, інакше не може давати вечорів. Я відмовив, тобто не відмовив

зовсім, а обіцяв, коли сплатить мені борг барон Врангель.

Турунов порядна худобина, проте все-таки я не думав, що Некрасов платить йому, аби не мати

зайвих проблем від III Відділення і цензури.


ОТО ЗЕМЛЯК, ТАК ЗЕМЛЯК, з «Щоденника» Т. Шевченка

29 березня 1858 р.

Василь прийняв мене, як свого друга, котрого давно не бачив. А ми з ним вперше зустрічаємося.

Ото земляк, так земляк.


ЗАВЕРШИТИ РОЗПОЧАТЕ НЕ ВСТИГ, з розвідки Л. Візир «Володимир Даль і Україна»

Напружено працюючи над створенням «Тлумачного словника живої великоруської мови», В.

Даль паралельно займався збиранням тлумачень українських слів. Він неодноразово говорив про

необхідність словника, творчо співробітничав з українським письменником Василем

Лазаревським, який займався питанням створення української мови. В. Даль підтримував

Лазаревського в цій важкій справі. Одержавши від професора Ізмаїла Срезневського збірку

українських пісень Амвросія Метлинського, він передав його Лазаревському для роботи над

українським словником.

...Лазаревському не вдалося справитися з цим важким завданням, і Далю не пощастило побачити

опублікований український словник. Опісля майже півстоліття це зробив... Борис Грінченко.


ЗБЕРІГ ЗАБОРОНЕНІ ПРИМІРНИКИ, з кореспонденції Є. Чернової «Спалені книги»

Тримаю в руках невеликий том з олівцевою позначкою: «Книга спалена». Але ж вона є! Можливо,

це єдиний уцілілий екземпляр...

Книга, не пропущена цензурою і за рішенням Петербурзької судової палати засуджена до

знищення, надрукована 1866 року: М. В.Соколов, «Відступники». На корінці – позначка:

«рідкість». Рука колекціонера Василя Матвійовича Лазаревського.

…Заборонені (спалені) книги потрапили в Ленінку якраз з колекцій Лазаревських. Сам Василь

Матвійович був високопоставленим чиновником. Його особу і сучасники, і подальші дослідники

літератури сприймали неоднозначно.

…Лазаревський залишив після себе щоденник (відомий як «Щоденник Глумова»), де про відомих

осіб сказано багато безстороннього. Щоденник до цих пір не опублікований повністю,

друкувалися лише фрагменти.

Саме цій ексцентричній людині ми зобов’язані збереженням книг, котрі жодним чином не повинні

були дійти до нащадків: «Російське Балтійське Помор’я» Ю. Ф. Самаріна, повне лейпцігське

видання (не урізане цензурою) «Горя від розуму», книга молодого О. С. Суворіна «Всякі. Нариси

сучасного життя» (написана під псевдонімом «А. Бобровський»).

Між іншим, «Всякі» ще цікавій тим, що на полях знову ж таки рукою Василя Матвійовича

зроблені розшифровки дійових осіб, в книзі позначених тільки буквами…


ПЕРША ЛЮДИНА В МІНІСТЕРСТВІ, з статті А. Глазунова «Жидофашисти проти В. І. Даля»

Дуже високо відгукувався про роботу Даля в МВС таємний радник Василь Матвійович

Лазаревський. Він був призначений керуючим Кабінетом Його Величності. 1848 року його

прикомандирували до Особливої Канцелярії при МВС. Та складалася тоді з трьох важливих

чиновників. Це Василь Головлін (пізніше міністр народної освіти), Лазаревський і Даль.

Так ось, Лазаревський писав про Даля: «Даль був, безперечно, першою людиною в міністерстві

(свого помічника І. Г. Сенявіна міністр Перовський не шанував і тримав на віддалі від багатьох

важливих справ) і за безумовної довіри міністра, і за бездоганною моральністю, і за хорошою

популярністю в світі громадськості, науки й літератури». Фактично Даль був правою рукою і

найціннішим співробітником міністра.

Мельников-Печерський, перерахувавши багато важливих робіт, які Даль виконав в МВС, чітко і

ясно написав: «З приводу тих подій, що виникли в західних губерніях він (Даль – авт.) написав

про вживання євреями християнської крові. Це дослідження було надруковане в обмеженому

числі примірників».


НА СКАРБИ ПОЛУБОТКА ПРЕТЕНДУЮТЬ Й НАЩАДКИ ЛАЗАРЕВСЬКИХ, з статті О.

Петрова «Спадкоємець трильйонів»

У жителя Самари Олександра Лазаревського – правильні риси обличчя, повні достоїнства рухи.

Та й говорить: що не фраза, то урок ввічливості. Пише вірші, закінчив три вузи, відновив історію

роду Лазаревських від наших днів до 1664 року.

Поштовхом до історичних досліджень став дзвінок з Української академії наук. Учені розбирали

архів одного з Лазаревських – Олександра Матвійовича, відомого історика. Ось і запросили

родичів взяти участь.

– Тоді я й вирішив знайти своє коріння, – згадує він.

У архівах Москви, Києва та інших міст бував під час відпусток, переписувався з далекими

родичами, їх знайомими і друзями.

Добре, що предки були людьми відомими і залишили після себе книги, листи й інші документи.

…Василь Матвійович був таємним радником і членом російського комітету з цензури, що не

заважало йому підтримувати тісні стосунки з Далем, Некрасовим, Тургенєвим.

Державні діячі, історики, письменники, журналісти – кого тільки не було в роду Лазаревських! І

навіть наказний гетьман Лівобережної України Павло Полуботок.

…Зібрав всі свої багатства і відправив на волах до Архангельська. Там скрині завантажили на

пароплав і – до Англії. Двісті тисяч рублів золотом були покладені під чотири відсотки річних в

банк Ост-Індської компанії.

…Олександр Лазаревський підрахував, що за минулі століття сума сягнула астрономічної суми в

36 трильйонів доларів. Якщо їх розділити на 42 роди, що колись претендували на спадок, то

самому Лазаревському належить 850 мільярдів.

Ми сидимо з Олександром Олександровичем в його скромній квартирі на околиці Самари і після

нетривалих роздумів приходимо до висновку, що повернути внесок з відсотками ніколи не

вдасться. Сума така, що не тільки багата Англія, але й вся світова економіка стане дибки. Та й

витрачати на це частину життя, що залишилося, пенсіонер Лазаревський не має наміру.

Головне багатство стародавнього дворянського роду не золоті рублі чи долари, а люди, які

зробили величезний внесок в історію і культуру народів України й Росії. Наш герой вже видав за

свій рахунок шість книг про справи роду Лазаревських. Незабаром в Києві, куди збирається

переїхати з Самари наш герой, вийде друге, розширене видання його книги «Шевченко і

Лазаревські».


ПРОПАГУЄ УКРАЇНУ, з статті М. Дарської «Засмучує байдужість чиновників»

У Самарі Олександр Лазаревський (нащадок Лазаревських – авт.) живе всього два роки. Не

дивлячись на такий короткий термін, став головою Українського національно-культурного центру

«Промінь» і зміг багато чого добитися в справі пропаганди української культури.

За цей час зроблено немало: відкриті дитячий український клас в середній школі №16, філіали

центру в Сизрані, Відрадному, створюється український осередок в Нафтогорську.

Є й український хор, про присудження якому звання «народний» клопоче Лазаревський.

Одне засмучує Олександра Олександровича – байдужість українських чиновників до

національних проблем і небажання надавати культурним центрам в Росії матеріальну підтримку.