нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував «Чорну раду» по-нашому. Я її
прочитав і в «Руській бесіді», і там вона добра, але по-нашому лучче.
ДУРНОЛЯПИ, з листа П. Куліша Г. фон Рентель в січні 1862 р.
Кращого від українців в ідеї нема нічого, але в дійсності я не відчуваю до представників
українізму особливої пошани. Небагато в нас людей гідних, решта – дурноляпи, можливо, більш
шкідливі, ніж корисні для розповсюдження в суспільстві рятівної для майбутнього української
ідеї.
ЩЕПЛЕННЯ ПРОТИ ЛІТЕРАТУРНИХ ХВОРОБ, зі спогадів П. Куліша
Самотні дні в Олександрівці, довготривале вивчення там Гомера, разом з вивченням народної
поезії, нарешті знайомство моє з Грабовським, поставили мене так міцно на ноги, що мене не
може захопити ніякий потік хворобливих літературних явищ.
ТИП ЗАХІДНОГО ІНТЕЛІГЕНТА, з оцінки постаті П. Куліша М. Хвильовим
Що ж до науки, до політики й культури в широкому розумінні слова, то тут більшого за Куліша я
не бачу. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного минулого. Тільки його
можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного
інтелігента.
ВСЕЛЯВ ДУМКИ ПРО САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНИ, з висновку III жандармського
відділення у «справі П. Куліша»
Учителя 5-ої С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча й не належав до цього
товариства (Кирило-Мефодіївського – авт.), але був у дружніх зв’язках із усіма його учасниками і
виношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у
надрукованих ним творах багато двозначних місць, які могли вселяти в малоросів думки про право
їх на окреме існування від імперії, – заточити в Олексіївський равелін на чотири місяці і потім
відправити на службу у Вологду.
ЯКАСЬ ХУДОБИНА, КУЛІШ, з листа В. Бєлінського П. Анненкову від 1-10 грудня 1847 р.
Одна худобина з хохлацьких лібералів, якийсь Куліш (яке свинське прізвище!) в «Зірочці»...,
журналі, який видає Ішимова для дітей, надрукував історію Малоросії, де сказав, що Малоросія
або повинна відторгнутися від Росії, або загинути. Цензор Івановський проглянув цю фразу, і вона
пройшла. І нехитро: у дурному і бездарному творі всього легше недодивитися і за нього
попастися.
Пройшов рік – і нічого, як раптом государ одержує від когось цю книжку з відміткою фрази. А
треба сказати, що ця стаття з’явилася окремо, і цього разу її пропустив Куторга, який,
понадіявшись, що вона була цензурована Івановським, підписав її, не читаючи. Зараз же велено
було Куторгу посадити у фортецю. На щастя, встигли попередити графа Орлова і пояснити йому,
що справжній-то винуватець – Івановський! Граф цю справу зам’яв... Івановському пробачили.
Але можете уявити, в якому жаху було міністерство освіти і особливо цензурний комітет?
...Ой, ці мені хохли! Адже барани – а ліберальничають в ім’я галушок і вареників з свинячим
салом!
ВІРИВ, ЩО НАРОД ПРОКИНЕТЬСЯ, з монографії В. Пуліної «Образ народу в естетиці
Пантелеймона Куліша»
У своїй «любові до народу» П. Куліш визначає найвищий ідеал – це кобзар, бандурист, лірник.
Саме вони є для мислителя і носіями духу нації і втіленням непідкупності та суверенності.
,,,Ми не бачимо розчарувань митця, а бачимо зародження надії, яка згодом виливається у цілу
«хутірську філософію». «Казка-мрія» все ж таки живе в народі і береже його самобутність. Прийде
час, не обов’язково зараз, народ прокинеться, зберігши «свіжість та чистоту ума та почування». А
місію допомогти йому в усвідомленні великого щастя бути українцем взяли на себе Пантелеймон
Куліш та інші діячі української культури. Митець мріє про піднесення українського народу на
європейський рівень шляхом розвитку народної естетики та залучення його до світових цінностей.
СУПЕРЕЧЛИВА ПОСТАТЬ, з нарису М. Жулинського «Світ живе не так, як собі мудрує на
самоті душа поета»
П. Куліш розчарувався і в державній службі, і в своїх «москвофільських» орієнтаціях.
...Оселяється на хуторі Мотронівка. Тут господарює, творить, зокрема, укладає із своїх
російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку «Хутірська філософія і віддалена
від світу поезія», яку цензура забороняє і вилучає з продажу. І було за що. Бо після емського указу
обстоювати право
