Кулиш Пантелеймон (fb2)




КУЛІШ Пантелеймон Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-малоросійський.

Письменник, перекладач, історик, етнограф, мовознавець, культурний діяч. Криптонім – Ніколай

М.

З козацько-старшинської родини. Батько, Куліш О., – заможний хлібороб.

Народився 26 липня (7 серпня) 1819 р. в с. Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії

Російської імперії (нині – Шосткинський район Сумської області України).

Помер 2 (14) лютого 1897 р. на х. Мотронівці поблизу м. Борзни Чернігівської губернії Російської

імперії (нині – Борзнянський район Чернігівської області України). Похований на місцевому

цвинтарі.

Навчався в Новгород-Сіверській гімназії (1831-1836), Київському університеті св. Володимира

(1839-1840).

Працював викладачем Луцького і Київського дворянських училищ, Рівненської гімназії (1841-

1845), 5-ї Петербурзької гімназії (1856-1847), чиновником канцелярії Тульського губернатора (),

директором духовних справ і членом комісії для перекладу польських законів (1864-1868),

редактором «Журналу міністерства шляхів сполучення» (з 1873).

Друкувався в журналах «Сучасник», «Основа», «Лелітка», «Зірочка», «Вечорниці», «Народне

читання», «Мета», «Правда», «Російське багатство».

Як літератор дебютував оповідкою «Циган».

Потім настала черга оповідань «Про те, внаслідок чого в містечку Воронежі висох Пешевцовий

став», «Орися», «Про те, що сталося з козаком Бурдюгом на Зеленій неділі», повістей «Українські

незабудки. Нариси з неповерненого часу», «Вогняний змій», «Історія Уляни Терентіївни»,

«Веклуша», «Яків Якович», романів «Михайло Чарнишенко», «Пан Мурло», «Нащадки

задніпровських гайдамак», «Северини», «Чорна рада», «Петро Іванович Березін і його родина, або

Люди, котрі вирішили щоб не було, стати щасливими».

К. – автор віршованих історичної хроніки «Україна» і роману «Євген Онєгін нашого часу»,

двотомних «Нотаток про життя Миколи Васильовича Гоголя», розвідки «Перший період козацтва

до ворогування з ляхами», українських букваря і читанки.

Проте найбільшим своїм творчим успіхом наш земляк вважав двотомну збірку фольклорно-

історичних і етнографічних матеріалів «Нотатки про Південну Русь».

Перекладав Д. Байрона, Й. Гете, У. Шекспіра.

В Україна створено Фонд Пантелеймона Куліша.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Т. Шевченко, М. Костомаров, С. Ніс, М. Драгоманов, П.

Плетньов, О. Кочубей, М. Юзефович, С. Аксаков, В. Бєлозерський, О. Кониський, В. Курочкін, М.

Степанов та ін.


***

ВОРОГУЮТЬ ПОЛІТИКИ, А НЕ НАРОДИ,

з наукового кредо П. Куліша

Ворогувати між собою можуть лише політичні системи, а не народності. Успіх будь-якої

народності в розвитку людських початків у своєрідних формах є успіх всього мислячого людства,

отже – надбання кожної з народностей, які складають великий народ, що живе величезними

сім’ями, – людство.


РІДНА МОВА, з вірша П. Куліша «На чужій чужині»

Не забудеш мене, поки віку твого,

моя нене Вкраїно,

Поки мова твоя голосна у піснях,

як срібло чисте дзвонить.

На що глянеш, усюди згадаєш твого

бідолашного сина;

Туподумство людське, моя нене,

від тебе його не заслонить.


ЗАПИСАЛИ КРОВ’Ю, з думи П. Куліша «Кумейки»

Нехай знають на всім світі,

Як ми погибали

І, гинучи, свою правду

Кров’ю записали.

Записали – прочитають

Неписьменні люде,

Що до суду із шляхетством

Згоди в нас не буде.

Поки Рось зоветься Россю,

Дніпро в море ллється,

Поки серце мужицькеє

З панським не зживеться.


НЕМА Й ЗЕРНА НЕПРАВДИ, з «Слова над гробом Шевченка» П. Куліша

«Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли, – у нас нема

Зерна неправди за собою»...

Великий і святий завіт! Будь же, Тарасе, певен, що ми його соблюдемо і ніколи не звернемо з

дороги, що ти нам проложив єси. Коли ж не стане в нас снаги твоїм слідом простувати, коли не

можна буде нам, так як ти, безтрепетно святую правду глаголити: то лучче ми мовчатимем, – і

нехай одні твої великі речі говорять людям вовіки і віки чисту, немішану правду.


СПАСИБІ ЗА «ЧОРНУ РАДУ», з листа Т. Шевченка П. Кулішеві від 5 грудня 1857 р.

Спасибі тобі, богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливе, спасибі

тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш

нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував «Чорну раду» по-нашому. Я її

прочитав і в «Руській бесіді», і там вона добра, але по-нашому лучче.


ДУРНОЛЯПИ, з листа П. Куліша Г. фон Рентель в січні 1862 р.

Кращого від українців в ідеї нема нічого, але в дійсності я не відчуваю до представників

українізму особливої пошани. Небагато в нас людей гідних, решта – дурноляпи, можливо, більш

шкідливі, ніж корисні для розповсюдження в суспільстві рятівної для майбутнього української

ідеї.


ЩЕПЛЕННЯ ПРОТИ ЛІТЕРАТУРНИХ ХВОРОБ, зі