Кулиш Пантелеймон (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КУЛІШ Пантелеймон Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-малоросійський.

Письменник, перекладач, історик, етнограф, мовознавець, культурний діяч. Криптонім – Ніколай

М.

З козацько-старшинської родини. Батько, Куліш О., – заможний хлібороб.

Народився 26 липня (7 серпня) 1819 р. в с. Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії

Російської імперії (нині – Шосткинський район Сумської області України).

Помер 2 (14) лютого 1897 р. на х. Мотронівці поблизу м. Борзни Чернігівської губернії Російської

імперії (нині – Борзнянський район Чернігівської області України). Похований на місцевому

цвинтарі.

Навчався в Новгород-Сіверській гімназії (1831-1836), Київському університеті св. Володимира

(1839-1840).

Працював викладачем Луцького і Київського дворянських училищ, Рівненської гімназії (1841-

1845), 5-ї Петербурзької гімназії (1856-1847), чиновником канцелярії Тульського губернатора (),

директором духовних справ і членом комісії для перекладу польських законів (1864-1868),

редактором «Журналу міністерства шляхів сполучення» (з 1873).

Друкувався в журналах «Сучасник», «Основа», «Лелітка», «Зірочка», «Вечорниці», «Народне

читання», «Мета», «Правда», «Російське багатство».

Як літератор дебютував оповідкою «Циган».

Потім настала черга оповідань «Про те, внаслідок чого в містечку Воронежі висох Пешевцовий

став», «Орися», «Про те, що сталося з козаком Бурдюгом на Зеленій неділі», повістей «Українські

незабудки. Нариси з неповерненого часу», «Вогняний змій», «Історія Уляни Терентіївни»,

«Веклуша», «Яків Якович», романів «Михайло Чарнишенко», «Пан Мурло», «Нащадки

задніпровських гайдамак», «Северини», «Чорна рада», «Петро Іванович Березін і його родина, або

Люди, котрі вирішили щоб не було, стати щасливими».

К. – автор віршованих історичної хроніки «Україна» і роману «Євген Онєгін нашого часу»,

двотомних «Нотаток про життя Миколи Васильовича Гоголя», розвідки «Перший період козацтва

до ворогування з ляхами», українських букваря і читанки.

Проте найбільшим своїм творчим успіхом наш земляк вважав двотомну збірку фольклорно-

історичних і етнографічних матеріалів «Нотатки про Південну Русь».

Перекладав Д. Байрона, Й. Гете, У. Шекспіра.

В Україна створено Фонд Пантелеймона Куліша.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Т. Шевченко, М. Костомаров, С. Ніс, М. Драгоманов, П.

Плетньов, О. Кочубей, М. Юзефович, С. Аксаков, В. Бєлозерський, О. Кониський, В. Курочкін, М.

Степанов та ін.


***

ВОРОГУЮТЬ ПОЛІТИКИ, А НЕ НАРОДИ,

з наукового кредо П. Куліша

Ворогувати між собою можуть лише політичні системи, а не народності. Успіх будь-якої

народності в розвитку людських початків у своєрідних формах є успіх всього мислячого людства,

отже – надбання кожної з народностей, які складають великий народ, що живе величезними

сім’ями, – людство.


РІДНА МОВА, з вірша П. Куліша «На чужій чужині»

Не забудеш мене, поки віку твого,

моя нене Вкраїно,

Поки мова твоя голосна у піснях,

як срібло чисте дзвонить.

На що глянеш, усюди згадаєш твого

бідолашного сина;

Туподумство людське, моя нене,

від тебе його не заслонить.


ЗАПИСАЛИ КРОВ’Ю, з думи П. Куліша «Кумейки»

Нехай знають на всім світі,

Як ми погибали

І, гинучи, свою правду

Кров’ю записали.

Записали – прочитають

Неписьменні люде,

Що до суду із шляхетством

Згоди в нас не буде.

Поки Рось зоветься Россю,

Дніпро в море ллється,

Поки серце мужицькеє

З панським не зживеться.


НЕМА Й ЗЕРНА НЕПРАВДИ, з «Слова над гробом Шевченка» П. Куліша

«Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли, – у нас нема

Зерна неправди за собою»...

Великий і святий завіт! Будь же, Тарасе, певен, що ми його соблюдемо і ніколи не звернемо з

дороги, що ти нам проложив єси. Коли ж не стане в нас снаги твоїм слідом простувати, коли не

можна буде нам, так як ти, безтрепетно святую правду глаголити: то лучче ми мовчатимем, – і

нехай одні твої великі речі говорять людям вовіки і віки чисту, немішану правду.


СПАСИБІ ЗА «ЧОРНУ РАДУ», з листа Т. Шевченка П. Кулішеві від 5 грудня 1857 р.

Спасибі тобі, богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливе, спасибі

тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш

нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував «Чорну раду» по-нашому. Я її

прочитав і в «Руській бесіді», і там вона добра, але по-нашому лучче.


ДУРНОЛЯПИ, з листа П. Куліша Г. фон Рентель в січні 1862 р.

Кращого від українців в ідеї нема нічого, але в дійсності я не відчуваю до представників

українізму особливої пошани. Небагато в нас людей гідних, решта – дурноляпи, можливо, більш

шкідливі, ніж корисні для розповсюдження в суспільстві рятівної для майбутнього української

ідеї.


ЩЕПЛЕННЯ ПРОТИ ЛІТЕРАТУРНИХ ХВОРОБ, зі спогадів П. Куліша

Самотні дні в Олександрівці, довготривале вивчення там Гомера, разом з вивченням народної

поезії, нарешті знайомство моє з Грабовським, поставили мене так міцно на ноги, що мене не

може захопити ніякий потік хворобливих літературних явищ.


ТИП ЗАХІДНОГО ІНТЕЛІГЕНТА, з оцінки постаті П. Куліша М. Хвильовим

Що ж до науки, до політики й культури в широкому розумінні слова, то тут більшого за Куліша я

не бачу. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного минулого. Тільки його

можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного

інтелігента.


ВСЕЛЯВ ДУМКИ ПРО САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНИ, з висновку III жандармського

відділення у «справі П. Куліша»

Учителя 5-ої С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча й не належав до цього

товариства (Кирило-Мефодіївського – авт.), але був у дружніх зв’язках із усіма його учасниками і

виношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у

надрукованих ним творах багато двозначних місць, які могли вселяти в малоросів думки про право

їх на окреме існування від імперії, – заточити в Олексіївський равелін на чотири місяці і потім

відправити на службу у Вологду.


ЯКАСЬ ХУДОБИНА, КУЛІШ, з листа В. Бєлінського П. Анненкову від 1-10 грудня 1847 р.

Одна худобина з хохлацьких лібералів, якийсь Куліш (яке свинське прізвище!) в «Зірочці»...,

журналі, який видає Ішимова для дітей, надрукував історію Малоросії, де сказав, що Малоросія

або повинна відторгнутися від Росії, або загинути. Цензор Івановський проглянув цю фразу, і вона

пройшла. І нехитро: у дурному і бездарному творі всього легше недодивитися і за нього

попастися.

Пройшов рік – і нічого, як раптом государ одержує від когось цю книжку з відміткою фрази. А

треба сказати, що ця стаття з’явилася окремо, і цього разу її пропустив Куторга, який,

понадіявшись, що вона була цензурована Івановським, підписав її, не читаючи. Зараз же велено

було Куторгу посадити у фортецю. На щастя, встигли попередити графа Орлова і пояснити йому,

що справжній-то винуватець – Івановський! Граф цю справу зам’яв... Івановському пробачили.

Але можете уявити, в якому жаху було міністерство освіти і особливо цензурний комітет?

...Ой, ці мені хохли! Адже барани – а ліберальничають в ім’я галушок і вареників з свинячим

салом!


ВІРИВ, ЩО НАРОД ПРОКИНЕТЬСЯ, з монографії В. Пуліної «Образ народу в естетиці

Пантелеймона Куліша»

У своїй «любові до народу» П. Куліш визначає найвищий ідеал – це кобзар, бандурист, лірник.

Саме вони є для мислителя і носіями духу нації і втіленням непідкупності та суверенності.

,,,Ми не бачимо розчарувань митця, а бачимо зародження надії, яка згодом виливається у цілу

«хутірську філософію». «Казка-мрія» все ж таки живе в народі і береже його самобутність. Прийде

час, не обов’язково зараз, народ прокинеться, зберігши «свіжість та чистоту ума та почування». А

місію допомогти йому в усвідомленні великого щастя бути українцем взяли на себе Пантелеймон

Куліш та інші діячі української культури. Митець мріє про піднесення українського народу на

європейський рівень шляхом розвитку народної естетики та залучення його до світових цінностей.


СУПЕРЕЧЛИВА ПОСТАТЬ, з нарису М. Жулинського «Світ живе не так, як собі мудрує на

самоті душа поета»

П. Куліш розчарувався і в державній службі, і в своїх «москвофільських» орієнтаціях.

...Оселяється на хуторі Мотронівка. Тут господарює, творить, зокрема, укладає із своїх

російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку «Хутірська філософія і віддалена

від світу поезія», яку цензура забороняє і вилучає з продажу. І було за що. Бо після емського указу

обстоювати право українського народу на свій самобутній культурний розвиток, як це робив

Куліш, було крамолою.

...На ранньому етапі своєї творчості П. Куліш був щирим поборником романтичного

козакофільства, твердо переконаним, що возз’єднання України з Росією було актом історично

правильним. Водночас він різко засуджував селянські бунти і народні повстання, вбачаючи в них

лише одну руїну, захоплювався духовним аристократизмом козацької старшини – і навіть

наприкінці життя обстоював «туркофільську» орієнтацію. То він прославляв культуртрегерську

щодо України місію польської шляхти, то після поразки в 1863 році польського повстання

прийняв з ентузіазмом запропоновану йому на його ж прохання царською владою посаду

сановитого чиновника у Варшаві, згідно з якою він мав провадити там відповідну колонізаторську

і русифікаторську політику, то захоплено вітав скасування в 1861 році кріпацтва в Росії і молив

дозволу на переклад царського маніфесту українською мовою, то різко протестував проти

заборони українського слова емським указом 1876 року, то публікував «Історію возз’єднання

Русі», в якій обґрунтував історичну значущість Переяславської Ради і водночас осуджував

козацькі й селянські повстання, образливо оцінив творчу спадщину Шевченка та його святе ім’я,

то написав заяву, в якій зрікався російського підданства, хоча пізніше її відкликав...

Пантелеймон Куліш був драматично суперечливою особистістю. Його мінливі політичні

орієнтації обурювали громадськість, передусім тих, хто намагався наслідувати його велике

культурницьке подвижництво. Звідси різка критика в пресі його поглядів, гнівні листи до нього,

що страшенно вражало Куліша і змушувало пояснювати свої вчинки, виправдовуватися.


ПЕРША ВИДАВНИЧА ЛАСТІВКА, з кореспонденції «Мирослав Левицький: чи потрібен

Пантелеймон Куліш сучасній Україні?»

Серед культурних подій, які останнім часом відбулися в Україні хочу відзначити, презентацію

першого тому зібрання творів Пантелеймона Куліша. За задумом упорядників, це має бути 35-

томне видання, яке складатиметься з 7 серій.

Першу із них відкриває вміщена у 8 томах художня спадщина письменника. Далі йдуть переклади

і переспіви Куліша у п’ятьох томах. Наукова спадщина і публіцистика у дев’яти томах,

листування – у 10 томах, мистецька спадщина, спогади. Окрему однотомну серію становитиме

публікація дарчих написів, записних книжок та інших поміток Пантелеймона Куліша.

За первісним задумом мав це бути науково-видавничий проект Інституту критики «Відкритий

архів» за фінансової підтримки Українського наукового інституту Гарвардського університету.