КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Шкловский Иосиф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ШКЛОВСЬКИЙ Йосип Самуїлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Астрофізик. В астрономії існує науковий термін «штучна комета Шкловського».

З міщанської родини. Батько, Шкловський С., – гендляр.

Народився 18 червня (1 липня) 1916 р. в м. Глухові Чернігівської губернії Російської імперії (нині

– районний центр Сумської області України).

Помер 3 березня 1985 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Востряковському

цвинтарі. На надгробку написано «Астроном».

Навчався на фізико-математичному факультеті Далекосхідного університету (1933-1935), закінчив

фізико-математичний факультет Московського університету (1935-1938), аспірантуру Державного

астрономічного інституту ім. П. Штернберга (1938-1942).

Працював десяцьким на будівництві залізниць у Сибіру (1931-1933), старшим лаборантом (1942-

1953), завідуючим відділом радіоастрономії (1953-1969) Державного астрономічного інституту ім.

П. Штернберга, директором Інституту космічних досліджень АН СРСР (1969-1985).

Член-кореспондент АН СРСР (1966).

Член Міжнародного астрономічного союзу.

Член Міжнародної Академії астронавтики (1961).

Член Лондонського Королівського астрономічного товариства (1964).

Член Американської академії наук і мистецтв (1966).

Член італійської Академії деї Лінчеї (1966).

Член Національної академії наук США (1972).

Почесний член Королівського астрономічного товариства Канади (1966).

Почесний доктор Паризької обсерваторії (1975).

Лауреат Ленінської премії (1960).

Кавалер медалі Брюса Тихоокеанського астрономічного товариства США (1972).

Як вчений дебютував доробком «Електронна температура в астрофізиці» (1944).

Потім настала черга книг: «Сонячна корона» (1948), «Фізика сонячної корони» (1962), «Космічне

радіовипромінювання» (1956), «Всесвіт, життя, розум» (1962), «Наднові зірки» (1966), «Зірки: їх

народження, життя і смерть» (1975), «Проблеми сучасної астрофізики» (1982).

Наш земляк – автор збірника невигаданих оповідань «Ешелон» (1991).

Всього перу Ш. належить понад 300 наукових статей і декілька монографій.

Сфера наукових інтересів Ш. – космологія, фізика сонячної корони, радіовипромінювання Сонця,

обґрунтування і застосування теорії синхротронного радіовипромінювання, рентгенівська і гамма-

астрономія, випромінювання квазарів, аналіз проблеми життя і розуму у Всесвіті.

Передбачив наявність сферичної складової радіовипромінювання, запропонував принципово

новий метод спостереження АМС на траєкторії польоту до Місяця за допомогою «штучної

комети».

Наш земляк заклав основи радіоспектроскопії нашої Галактики, розрахував вірогідність переходу

в радіолінії водню 21 см і показав можливість її виявлення, розрахував частоту і інтенсивність

радіоліній гідроксилу ОН на хвилі 18 см, лінії СН на хвилі 9,46 см і низку інших.

Долі вченого присвячена колективна монографія «Шкловський: розум, життя, Всесвіт» (1996).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – М. Парійський, О. Михайлов, І. Розенталь, Ю. Кобзарєв,

Я. Зельдович, В. Бердичівська, В. Гінзбург, М. Келдиш, Г. Шайн, І. Рахлін, К. Янський, К. Саган, С. Брауде, Є. Манучарова та ін.


***

ЖИТТЯ ПРИРОДІ ПРОТИПОКАЗАНЕ

, з наукового кредо І. Шкловського

Природа має бути в каменях. Життя їй протипоказане, особливо розумне.


СТАЛИ ВИПУСКАТИ ЗА КОРДОН, з статті І. Шкловського «Париж вартий обіду!»

1 липня 1966 року, в день свого п’ятдесятиріччя, я був (з п’ятої спроби) вибраний до Академії

наук. Після безвиїзного сидіння (18 років!) мене нарешті стали пускати за кордон на предмет

спілкування з собі подібними. За один лише 1967 рік я побував: взимку в Америці, в травні в

Парижі (боже, це була моя перша поїздка в місто, краще за яке немає на світі!), а в серпні в Празі

– на міжнародному астрономічному конгресі, де було стільки незабутніх зустрічей!

Здавалося, після тривалого анабіозу життя стало розстилатися переді мною килимовою

доріжкою...


ЕВОЛЮЦІЯ – ЦВИНТАР ВИДІВ, з есе І. Шкловського «Чи існують позаземні цивілізації?»

Абсолютно неясне і повністю заплутане питання про походження життя на Землі. ...Плачевний

стан цієї проблеми пояснюється тією простою обставиною, що інших форм життя у Всесвіті ми не

знаємо.

Приклад нашої Сонячної системи, в якій є лише одна «жива» планета, – Земля, наочно

демонструє, що життя виникає далеко не на кожній планеті.

...Що ж можна сказати із цього приводу? Звичайно, якщо у Всесвіті здатні існувати окремі

вогнища життя, то чом би й не бути вогнищам розумного життя?

...Можна, звичайно, припустити, що розумні істоти, зрозумівши згубність необмеженої експансії,

стали на шлях жорсткого обмеження з припиненням кількісного зростання основних показників

своїх цивілізацій. Навряд чи, проте, допустимо вважати таку стратегію розвитку однаковою для

всіх цивілізацій. Це нереально. Крім того, розвиток «тільки углиб» швидше за все – ілюзія.

Неминучий висновок, що хоча б мала частина ...цивілізацій повинна стати на шлях необмеженої

експансії.

Проте у такому разі ми спостерігали б космічні прояви розумного життя, тобто свого роду

«космічні дива». І тут ми підходимо до основного пункту: не зважаючи на неймовірно збільшену

ефективність наших телескопів і приймачів, ніяких «космічних див» виявити не вдалося. ...І це за

величезного бажання зустрітися із згаданими братами, віддзеркаленням чого є масовий психоз з

«Непізнаними Літаючими Об’єктами». Мовчить Всесвіт, не виявляючи навіть ознак розумного

життя. «Мовчання» це є найважливішим науковим фактом. Він вимагає пояснення...

По суті, історія еволюції життя на Землі – це цвинтар видів. ...І мимоволі напрошується аналогія: а чи не є сучасні гіпертрофовані надзвичайно суперечливі «застосування» розуму у виду Homo

Sapiens вказівкою на його прийдешню еволюційну безвихідь?

Іншими словами, чи не є самогубна діяльність людства такою ж гіпертрофією його розвитку, як

роги і панцир якого-небудь трицератопса чи ікла шаблезубого тигра? Нарешті, чи не є безвихідь

можливим фіналом еволюції розумних видів у Всесвіту, що природно пояснило б її мовчання?


ГОЛУБА МРІЯ, з інтерв’ю І. Шкловського Д. Свіфту і Б. Оліверу у грудні 1981 р.

– Де ви народилися?

– У маленькому місті Глухові, в Україні.

– Чим ви захоплювалися тоді?

– У дитинстві я був художником.

– Художником чи маляром?

– Художником. В цей час, після громадянської війни і голоду, в перший рік радянської влади, в

Україні не було ні олівців, ні паперу, тому я малював вугіллям. На стінах. Коли мені були три-

чотири роки, я ще не навчився писати, але вже добре малював. В основному, тварин: мишей,

коней, собак. Я займався живописом до двадцяти років. Досяг непоганих результатів. Добре писав

портрети. Наприклад, за півгодини міг зробити непоганий портрет з натури.

– Ви могли б самі робити ілюстрації до своїх книг?

– Так, якби жив в Америці.

– ...Я вже був одружений, і життя у мене було нелегке, невлаштоване. Квартири не було, грошей

теж. У цій ситуації я абсолютно випадково звернувся до астрономії, оскільки тільки за цією

спеціальності можна було вступити до аспірантури.

...А історія створення книги Сагана-Шкловського абсолютно дивна. Я послав йому рукопис моєї

книги і попросив зробити переклад і трохи доповнити. Оскільки Карл добре знає біологію, а я –

ні, я просив його дописати в ній розділ з сучасної біології.

Саган займався цим три роки, не лише біологічною частиною. Потім книга вийшла під двома

прізвищами. Текст, написаний Карлом, передує вступу. Для мене це дуже важливо із-за політичної

ситуації. Оскільки я радянський автор, я повинен поважати марксизм і працювати «у дусі

марксистського учення». А Карл після свого вступу міг писати у дусі Канта. І це чудово, оскільки

тепер є чим виправдовуватися перед радянськими чиновниками, приписуючи Карлу всі політичні

помилки в книзі (сміється).

– Які події ви вважаєте найщасливішими в своєму житті?

– Найщасливішим я бував, коли збувалися мої наукові прогнози. Я пережив це щастя всього двічі.

Вперше, коли передбачив поляризацію оптичного випромінювання від Крабосхожої туманності.

Удруге – коли 1960 року передбачив вікове зменшення радіопотоку від Кассіопеї A – сильного

радіоджерела на небі.

– Так, це була сенсація! Чи переживали Ви в своєму житті справжнє горе або розчарування або

трагедію?

– Трагедію? Ні, я абсолютно, на 100% щасливий. Життя – голуба мрія.


ЛЮБЛЮ БИЧКИ Я ДИВНОЮ ЛЮБОВ’Ю, з статті К. Чуваєва «Спогади про Шкловського»

Я познайомився з Йосипом Самуїловичем влітку 1949 р., коли він став співробітником на

півставки Кримської астрофізичної обсерваторії. Вперше я побачив його в синьому фланелевому,

бувалому, спортивному костюмі. Штани цього костюма він називав «штаньми дралафу».

Астрономи харчувалися в їдальні, яку організували на громадських засадах. Кухарем була Наталія

Дмитрівна Козлова. Можна легко зміркувати, якщо сказати, що вона з гумором говорила, що

сьогодні їй вдалося нагодувати 20 (або 30) чоловік одним півнем, оскільки інших продуктів їй для

обіду дістати не вдалося.

Добре пам’ятаю, як в ті часи Йосип Самуїлович частенько говорив: «Люблю бички я дивною

любов’ю». Йшлося про консервованих бичків в томаті.

ГІРКА ОБРАЗА, з статті А. Фрідмана «Очищення поезією»

Мені на роботу подзвонив Шкловський і попросив приїхати до нього увечері.

– Щось трапилося, Йосипу Самуїловичу?

– Сьогодні мене провалили в академіки. Говорили як про Ньютона і провалили..., – голос

втомлений і безбарвний, абсолютно позбавлений характерних для «доктора» емоційних відтінків.

Увечері я побачив його напівлежачим у кріслі, руки безсило звисали. Схожість з картиною

«Смерть Марата» була настільки разючою, що замість вітання мимоволі вирвався досить

похмурий жарт:

– У Вас непогано виходить поза Марата у ванні.

– Довго репетирував, – у вимерлих очах заблищали знайомі веселі лелітки.

– Я – поганий утішник, проте мені не зрозуміло, чому сьогоднішня подія стала для Вас такою

несподіванкою.

– Тому що, судячи з числа тих, хто виступав і число чорних куль, дехто з тих, що сильно мене

хвалили, кидали чорні кулі. Навіщо? Їх же ніхто на аркані не тягнув виступати.

– Тобто несподіваною виявилась наявність людей, які роблять не те, що говорять, а говорять не

те, що думають?

– Я не припускав, що таких людей в нашому відділенні так багато.

– Невже помилка в чисельній оцінці могла Вас так розладнати?

– Ну Вас до біса, Аліку, давайте пити чай!

Важко було дивитися, як скрутила цю горду людину гірка образа за недооцінку його видатного

внеску в астрономію.


ЗДАВАВСЯ МЕНІ НЕЗАТИШНИМ, зі спогадів Є. Шкловського

Батько в сім’ї був не дуже щасливим і по-своєму важким. Обдарований, яскравий, він насилу

знаходив розуміння у домашніх, і, можливо, тому в сімейному колі бував часто відчуженим і

холодним.

Він ніколи не вникав в побутові проблеми, здавався мені незатишним і часто злим...

Батько абсолютно не виносив сірості й рутини. На мій погляд, це одна з причин, чому він прагнув

під різними приводами «втекти» з дому, який не блищав яскравими особами...

Його незламне бажання бути лідером проектувалося на мене таким чином. Він говорив: «Ти

повинен бути першим в тій справі, якою займаєшся».

Не зважаючи на величезне число знайомих, шанувальників і шанувальниць його яскравого

таланту, учнів у нього, по суті, не було друзів.