земляку, а в ніші поруч влаштована невелика експозиція, пов’язана з його працями.
Серед друзів та близьких знайомих Ч. – Ф. Гріньяр, О. Багдасар’янц, К. Барковський, В.
Марковников, І. Каблуков, М. Коновалов, В. Преображенський, І. Кнунянц, М. Бестужев, П.
Сергєєв, Є. Шемякін, Г. Челінцев та ін.
***
СПРАВЕДЛИВОСТІ НЕ ІСНУЄ
, з життєвого кредо
О. Чичибабіна
Справедливості не існує.
ЯКБИ УТІХА БУЛА МОЖЛИВА, лист О. Чичибабіна І. Каблукову від 21 червня 1930 р.
Вельмишановний і дорогий Іване Олексійовичу!
Спасибі Вам за зворушливі слова про нашу трагічно загиблу Наташу. Ні я, ні Віра Володимирівна
не можемо зрозуміти, як може бути, що її вже немає, не можемо примиритися з цим. Навіщо і
куди зникла ця радісна багато обдарована істота в той момент, коли вона, здавалося,
найпотрібніша для життя?
Її поведінка перед смертю показала нам, який сильний характер був у неї: адже весь час вона
піклувалася про те, аби не дуже хвилювати нас; жодного стогону, ні тіні легкодухості. Навіщо ж
створювати таку прекрасну істоту, щоб знищити її раніше, ніж вона могла зробити в житті свою
справу?
Якби утіха була можлива, то Ваші слова були б одними з найутішливіших. Ви висловили те, що
ми, батьки, зрозуміли цілком лише в її передсмертні години. Спасибі за це, дорогий Івану
Олексійовичу. Ймовірно, вона відчувала Вашу симпатію, і з свого боку вона завжди ставилася до
Вас дуже тепло й говорила це часто нам. Дякую!
Душевно відданий вам О. Чичибабін.
ДОНЬКА ЗАГИНУЛА ВНАСЛІДОК НЕДБАЛОСТІ ІНЖЕНЕРА, з книги І. Кнунянца
«Лабораторія поблизу коров’ячого броду»
У них з Вірою Володимирівною довго не було дітей; коли народилася донька Наташа, Олексію
Євгеновичу було вже за сорок.
У 1930 році Наташа поступила в МВТУ, і її відразу послали практикуватися на Дорогомилівський
завод, в цех, де здійснювали сульфування нафталіну. А треба сказати, що ця реакція відбувається
при 180°С під тиском.
Цеховий інженер вирішив показати практикантці, як відбираються проби у ході процесу. Він
підвів її до автоклава і попросив робочого взяти пробу через нижній спуск. Вентиль виявився
забитим, і тоді ризикнули відкрити автоклав.
Інженер велів апаратникові зменшити тиск. І ось тут-то внаслідок волаючої недбалості обидва – і
інженер, і апаратник – не побачили, що труба, через яку здувають гази, теж забита. Вирішивши, що тиск вже впав, стали відкривати люк, проте ледве ослабили болти, як кришку зірвало і гарячу
масу, яка складається з олеуму, нафталіну і продуктів реакції, викинуло в приміщення.
Ви знаєте, що таке олеум, та ще гарячий? Цех миттєво заповнився їдким туманом, в якому місцеві
люди, обізнані, де вихід, зорієнтувалися швидко, а ось Наташа заблукала. Донька Олексія
Євгеновича не була боязкою – вона побігла до вікна, аби викинутися з другого поверху, однак
побачила, що під вікном стоять бутлі з кислотою. Тоді вона повернулася, стала шукати двері,
послизнулася і впала навзнак в калюжу олеуму.
Чоловіки тим часом похопилися її, повернулися до цеху, винесли дівчину. Однак роздягнути її й
негайно обмити, як було необхідно, посоромилися; стали чекати на швидку допомогу.
Тоді ще не вміли робити пересадку шкіри на великій поверхні. Наташа через декілька днів
померла.
Можете собі уявити, яким це було ударом для батьків.
ПОГРОЗИ МЕНЕ НЕ ЛЯКАЮТЬ, з відповіді О. Чичибабіна на вимогу М. Горбунова
повернутися до СРСР від 24 червня 1936 р.
Високошановний Миколо Петровичу!
Мені було сумно, що такого листа написали Ви, людина, до якої я добре ставився і до якого й
тепер зберігаю добрі відчуття.
Я думаю, що з мого боку не буде перебільшенням сказати, що впродовж мого життя я багато й
безкорисливо, тобто не із-за грошей чи почестей, працював для своєї батьківщини. Бажання
працювати для неї збереглося і в даний час.
…Який сенс не тільки для мене, але й для СРСР, коли залишок свого життя я витрачу, хоча і на
батьківщині, але на зусилля домогтися можливості працювати? Чи не краще не лише для мене, а й
для академії і для країни, якщо я завершу тут ще кілька цінних наукових праць? Реальні
можливості для цього є, і є те, чого я від життя бажаю і чого прошу...
Коли ж, врешті-решт, «країна» побажає зайнятися добиванням старого, який нікому шкоди не
робить, усе життя безкорисливо – не задля
