ХИЖДЕУ (ХАШДЕУ, ХАЖДЕУ) Олександр Тадейович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: молдавський.
Поет, літературознавець, фольклорист, просвітитель. Класик молдавської літератури, фундатор
молдавської фольклористики.
З шляхтянської родини. Батько, Хиждеу Т., брат, Хиждеу Б., син, Хиждеу Т., онука, Хиждеу Ю., –
письменники.
Народився в 1811 р. в с. Мізюринцях Кременецького повіту Волинської губернії (нині –
Шумський район Тернопільської області України).
Помер 9 листопада 1872 р. в с. Керстенцях Хотинського повіту Бессарабії (нині – Хотинський
район Чернівецької області України). Похований на родинному цвинтарі.
Закінчив благородний пансіон при Кишинівській духовній семінарії (1822-1827), Харківський
університет (1827-1832).
Працював викладачем Вінницької (1840-1842), Кам’янець-Подільської чоловічої (1842-1843)
гімназій, адвокатом (1843-1860).
Почесний доглядач Хотинського повітового училища (1836-1840).
Один з членів-засновників Бухарестського літературного товариства.
Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Журнал міністерства народної освіти», «Телескоп».
Як літератор дебютував в журналі «Вісник Європи» дрібними різноплановими публікаціями
(1825).
Потім настала черга статей «Дві молдавські пісні» (1830), «Румунські народні пісні російською
мовою» (1833), «Бессарабські літератори» (1835), нарису «Григорій Варсава Сковорода» (1835).
Х. – автор циклу «Молдавські сонети» (1837), повісті «Дука» (1830), новели «Княжіння Арнаута»
(1872), «Трьох молдавських легенд» (у співавторстві з братом Б. Хиждеу).
Наш земляк також упорядкував чотиритомний словник – «Начерк лексикону молдавської мови».
З владою порозуміння не знаходив: у супроводі двох жандармів його депортували до Бессарабії
(1850).
У с. Керстенці функціонує літературно-меморіальний музей нашого земляка.
Виконана реконструкція родинного цвинтаря Х. (1988).
Серед друзів та близьких знайомих Х. – Л. Боровиковський, О. Корсун, М. Петренко, С.
Олександрів, Я. Щоголів, І. Срезневський, О. Шпигоцький, І. Росковшенко, С. Писаревський, О. і
Ф. Євецькі, А. Метлинський, М. Костомаров, І. Петров, І. Бецький, П. Кореницький, П. Бартенєв,
М. Погодін, О. Вельтман та ін.
***
БАТЬКІВЩИНА – ЦЕ ІСТОРІЯ,
з життєвого кредо О. Хиждеу
Без любові до історії не може бути любові до батьківщини.
ТВОРЕЦЬ НОВОЇ СЛАВИ, з нарису О. Хиждеу «Григорій Варсава Сковорода»
Демон: слышь «Варсава»! (псевдоним Сковороды: по еврейски вар-сын Саввы). Младенческий ум,
сердце безобразное, душа, исполненная паучины, не поучающая, но научающая1 Ты ли творец
новой славы? – Варсава: мы то, Божиею милостию, рабы Господни и дерзаем благовестить новую
славу. – Демон: ныне, не обинуясь, провещаю вину, от чего мое ветхое жилище в мириад крат
многолюднее твоего нового? – Варсава: темноречишь! открой, если можешь, откровеннее бездну
твоего сердца. – Демон: О, апокалипта! О, странность в слове, стропотность в пути, трудность в
деле: вот троеродный источник новой пустыни. – Варсава: и лжешь, и темноречишь! Кто может
поднять на пути золото или бисер, мнящий быть нечто бесполезное? Какой тетерев не дерзнет
вскочить в сеть или западню, почитая ее рогом изобилия? Какой ягненок не устрашится матери,
творящейся волком, и не прильнет к волку, представляя его матерью? Не виню мира, не вини и
славы новой!
Кто же винен? Ты, враже! Ты, украшенная гробница!
ТАЄМНИЙ БАТЬКО СЛОВ’ЯНОФІЛЬСТВА, з дослідження Д. Багалія «Український
мандрівний філософ Григорій Савович Сковорода»
Стаття Хиждеу про Сковороду, надрукована 1835 року, своїм тоном, натхненням та ідеями явно
попереджує слов’янофільство. Це показує, між іншим, наскільки слов’янофільство було явищем
кровно російським і наскільки залежність його від німецької романтичної філософії носить
характер вторинний і периферичний.
Таємним батьком слов’янофільства був Сковорода.
ПОВЕРНУЛИСЯ НА БАТЬКІВЩИНУ, з статті О. Масана «Рід Хиждеу»
Засновником хотинської гілки роду був Іфрим (Єфрем) Гиждеу, який з 20-х років XVII ст. служив
у Хотині. ...За час служби придбав численні маєтки на Хотинщині.
...Сини Іфрима Гиждеу – Георгій і Мирон вступили до польського війська і брали участь у боях з
турками і татарами в Галичині, зокрема в обороні Львова влітку 1675 року.
Після Прутського походу турки створили Хотинську райю, яка стала власністю султана.
Молдавські бояри і монастирі позбулися їхніх сіл. Родина Гиждеу теж багато втратила, але не
втрачала надії повернути маєтки, покладаючись на промисел Божий.
...Нащадок молдавських бояр і польський офіцер, Г.-Л. Гиждеу висловив останню волю... Заповіт
просякнутий високим патріотичним й етичним духом, любов’ю до рідного краю, ностальгійним
сумом за землею «дідів наших» – Хотинщиною. Вмираючи, батько заповів синам «шаблі мої і
славу предків ваших» і настановляв їх: «Воюйте проклятого бісурмана, то будете
благословенними». Водночас під страхом вічного прокляття він заборонив нащадкам іти на поклін
до загарбників-турків.
Справді, нащадки Г.-Л. Гиждеу повернулися на Хотинщину, в с. Керстенці, лише на початку ХІХ
ст., коли з краю було вигнано турків.
ГЛИБОКЕ ПАТРІОТИЧНЕ ПОЧУТТЯ, з розвідки Г. Осетрової «Олександр Хиждеу – доля
інтелігента»
Яскраве враження справляли на сучасників письменника «актові промови», які він виголошував
перед випускниками училища в кінці навчального року, особливо промова «Спогад про колишню
славу Молдавії».
...У Керстенцях Хиждеу прожив останні 12 років свого життя. Займаючись господарством, він
продовжує наукову роботу. ...Зі свого маєтку ...веде наукове листування із Срезневським,
Погодіним, Бартенєвим, Вельтманом. Збирає нову велику бібліотеку. Авторитет Хиждеу як
науковця зростає, його наукова діяльність добре відома в науковому світі Румунії.
...Доля літературного і наукового спадку О. Хиждеу складна. Він був серйозним педагогом і
дослідником, надзвичайно ерудованою людиною. Крім того, однією з яскравих рис його
літературної та наукової творчості було глибоке патріотичне почуття, його проза, поезія та
публіцистика пройняті любов’ю до батьківщини, повагою до її героїчного минулого.
У своїх творах Хиждеу оспівує не тільки свій рідний край, але й приділяє значну увагу
традиційним зв’язкам з культурою сусідніх народів. Особливим був його інтерес до українського
фольклору. Він знайомить своїх читачів з українською народною творчістю. Дослідники його
творчої спадщини відзначають, що він «був ревним збирачем також і українського фольклору».
Велику роль О. Хиждеу відіграв у дослідженні і популяризації вчення та поетичної творчості
Григорія Сковороди.
РОМАНТИЧНІ ВИГАДКИ, з кореспонденції «Відгомони однієї фальсифікації» на
maksymus.livejournal.com
Цими днями у брудній газетній полеміці на «Українській правді» виринуло ім’я Григорія
Сковороди. Полемісти перетягували одну відому цитату, інтерпретуючи її цілком протилежно:
перший звертався до авторитету філософа для обґрунтування природності окремого українського
народу, а другий у тому самому тексті віднаходив щирий російський шовінізм. ...Оскільки
наводять її завжди вибірково, не завадить перечитати повний текст:
Троякое есть познаніе себя, и кто не позналъ себя трояко, тотъ не знаетъ себя, ибо кто знаетъ себя
с одной стороны, а не знаетъ себя съ прочихъ сторонъ, тотъ все равно что ничего не знаетъ про
себя, за себя и о себЂ, словно: самого себя и свое. Первое познаніе есть познаніе себя, какъ бытія
самоличнаго, самоособнаго, самосущаго, т. е. какъ человЂка одинокаго, отъ всЂхъ людей
отличнаго, только на самого себя похожаго... Вспомни пословицу: всякъ Еремей про себя разумей.
Всякъ долженъ узнать себя, именно свою природу: чего она ищетъ, куда ведетъ и какъ ведетъ и ей
послЂдовать безъ всякаго отнюдь насилія, но и съ глубочайшимъ покореніемъ. Конь ли ты – носи
сЂдока; волъ ли ты – носи яремъ; песъ ли борзый – лови зайцы; датской ли – дави медвЂдя...
Другое познаніе есть познаніе себя, какъ бытія общежительнаго, гражданскаго, народнаго,
государственнаго, т. е. какъ человЂка, сличеннаго съ другими истою ВЂры, закона, обычая и
языка, и похожаго на другихъ людей, въ купЂ живущихъ въ одной землЂ, которой имя: родина,
отчизна, рЂчь общая: respublica.... Вспомни ПЂсню:
Ой туда си хилятъ лозы, куда имъ похило:
Туда очи выглядаютъ, куда сердцю мыло.
Всякъ долженъ узнать свой народъ, и въ народЂ себя. Руссъ ли ты – будь имъ: вЂрь православно,
служи ЦарицЂ правно, люби братію нравно. Ляхъ ли ты —Ляхъ будь. НЂмецъ ли ты –
нЂмечествуй, Французъ ли – французуй, Татаринъ ли – татарствуй. Все хорошо на своем мЂстЂ и
въ своей мЂрЂ, и все красно, что чисто, природно, т. е. не поддЂлано, не подмЂшано, но по
своему роду. Не будь ни теплъ, ни холоденъ, да не изблюютъ тебя. Русь не Русская видится мнЂ
диковинкою, как если бы родился человЂкъ съ хвостомъ или съ собачьею головою... Третіе
познаніе есть познаніе себя, какъ бытія сотвореннаго по образу и по подобію Божію, общаго со
всякимъ бытіемъ человЂческимъ... Посреди насъ живетъ то, что превыше всего есть... По первому
познанію ты узнаешь свое собство: почему ты ЕремЂй и какой ты ЕремЂй? По второму ты
узнаешь свою стать: почему ты Руссъ и какова Русь? По третьему ты узнаешь свою общность:
почему ты человЂк и что есть человЂчество? По всему ты узнаешь себя и отлично и слично, и
неслишно и слишно... О Боже! коль неслична мусикія безъ Святаго Духа Твоего, и коль
смЂхотворна премудрость, не сличившая и не познавшая себя!
Дарма шукатимете цю цитату у повному зібранні творів. Адже вона належить зовсім не Григорію
Савичу Сковороді, а його першому публікатору і коментатору – Олександрові Тадейовичу Хиждеу
(Хашдеу). І знаходиться серед інших фальсифікацій сковородинських текстів і висловлювань у
сумнозвісній статті «Григорій Варсава Сковорода» («Телескоп», 1835, Ч. XXVI, № 5-6, с. 3-42 і
151-178).
Маючи доступ до рукописів, які ще ніде не були опубліковані, Хиждеу вільно приписував
Сковороді свої думки і погляди. ...Філософ цілком у новому дусі стає «православним,
самодержавним і народним», «ідеальним типом російського філософа»: «вселенною для него была
Русь святая, человЂчествомъ народъ Русскій!» Додаючи достовірності, Хиждеу перемішує цілком
вигадані цитати зі справжніми, в інших випадках намагається стилізувати мову. На очевидні
безсоромні підробки вказав уже Срезневський, який сам мав досвід фальсифікацій народних
пісень, та не маючи публікацій першоджерел, покоління дослідників задовольнялися тим, що
було.
Впродовж XIX ст. до найповажніших видань включалися романтичні вигадки зі статті Хиждеу,
підроблені фрагменти надійно вростали в канон. Настільки міцно, що публікуючи видання творів
Сковороди у 1894 році, Д. Багалій ретельно зіставив цитати, знайшов численні розбіжності з
відомими творами, та навіть тоді не міг до кінця повірити, що має справу з підробкою у дусі
Краледворського рукопису, а не просто з недбалістю та слідами справді втрачених текстів.
Помилка тиражується досі, навіть в академічних виданнях.
