ХИЖДЕУ (ХАШДЕУ, ХАЖДЕУ) Болеслав Тадейович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: румунсько-молдавський.
Письменник, перекладач.
З боярської родини. Батько, Хиждеу Т., брат, Хиждеу О., донька, Хиждеу Ю., племінник, Хиждеу
Т., – письменники.
Народився 20 грудня 1812 р. в с. В’язівцях Кременецького повіту Волинської губернії (нині -
Шумський район Тернопільської області України).
Помер 14 березня 1886 р. в м. Хакінзі поблизу Відня (Австро-Угорська імперія). Похований на
місцевому цвинтарі. Згодом прах перевезено до с. Ропча Сторожинецького району Чернівецької
області України.
Навчався в Благородному пансіоні при Кишинівській духовній семінарії (1822-1828),
Харківському університеті.
Працював канцелярським службовцем у Кишиневі, Новоселиці, Хотині, перекладачем на митниці.
Друкувався в газетах «Одеський вісник», «Поголос», журналах «Син Вітчизни», «Північний
архів».
Як літератор дебютував статтею в газеті «Поголос» (1835).
Потім настала черга повістей «Дабіжа», «Гінекул» (обидві – 1835), «Гетьман Куницький»,
«Бужор», «Трьох молдавських легенд» (у співавторстві з братом О. Хиждеу).
Перу нашого земляка також належать статті «Марновірство молдавського народу», «Весілля у
бессарабських селян», «Декілька молдавських казок і переказів», «Забобони і чаклунство
молдован».
У м. Кишинеу (Молдова) один із ліцеїв носить ім’я Х.
Серед друзів та близьких знайомих Х. – О. Корсун, М. Петренко, С. Олександрів, І. Срезневський, О. Шпигоцький, І. Росковшенко, С. Писаревський, О. і Ф. Євецькі, А. Метлинський, І. Петров, І.
Бецький, П. Кореницький та ін.
***
НЕСТИ В СВІТ, з творчого кредо Б. Хиждеу
Нести в світ те, чим нехтують.
НЕ ОСОРОМИМО КОЗАЦЬКОЇ КРОВІ, з оповідки Б. Хиждеу «Гетьман Куницький.
Молдавський переказ із літопису Василя Баїнського»
1684 року козацький гетьман Куницький вторгнувся до Молдавії, аби звільнити її від турецького
полону і затвердити на її престолі господарем Стефана Петричейку. Обдурений молдаванами,
переслідуваний сильним військом хана татарського, він втік до буджацьких степів, щоб через
Дністер перебратися швидше до Польщі.
З п’яти тисяч козаків, приведених Куницьким, залишилося лише сімсот молодців. На березі ріки
Ялпуха розташувався цей уламок славної козацької сили святкувати Великдень.
Наступного ранку, тільки-но козаки розплющили очі, як побачили в степу чорну хмару. Це
десятитисячна татарська орда на чолі з ханським сином наближалася до них. Ну то й що ж
Куницький?
– Гей, братики-молодці! – сказав своїм Куницький, – буде нам непереливки! Незваних гостей
проводжають вогнем і мечем. Тож не осоромимо крові козацької, не осоромимо нашої слави
рицарської. Краще гнити в сирій землі, та жити в пам’яті людей, ніж піти в ясак, та служити
бусурманам рабством єгипетським!
...Так загинув у Буджаці славний козацький гетьман Куницький разом із своїм славним
рицарством. Вічна пам’ять герою, який намагався звільнити Молдавію від ярма турецького!
НАЙ МАРНО НЕ ГИНЕ, з статті В. Селезньова «Реконструкція долі»
Описи смерті Куницького від рук козаків наводяться в літописах Самовидця, Григорія Граб’янки і
Самуїла Величка. Правда, невідомо, якими джерелами при цьому користувалися автори. ...Але
цікаво, згадку про нього ми знаходимо у наших сусідів, у Молдавії. У 1844 році, за два роки до
видання Осипом Бодянським «Історії русів», в газеті «Одеський вісник» №32 була надрукована
невелика розповідь молдавського письменника Болеслава Хиждеу «Гетьман Куницький.
Молдавський витяг з літопису Василя Баїнського».
З цієї розповіді виходить, що Куницький загинув зовсім не так, як повідомляють нас козацькі
літописці.
Розповідь Хиждеу є не історичним, а художнім твором, що ґрунтується на конкретному
історичному факті.
...Як же виник цей переказ, і ким був його автор? Відомо, що Василь Баїнський, «родич
молдавського господаря Стефана Петричейку», якому Хиждеу приписує роль літописця, не
залишив по собі якогось літопису, але сам Болеслав Хиждеу був прямим нащадком молдавського
господаря. Його прапрадід Стефан Хиждеу був одружений з рідною сестрою Стефана Петричейку,
й після його загибелі 1673 року Стефан Петричейку всиновив своїх племінників. Відтоді цей рід
носив подвійне прізвище –
