Вітаю з правами громадянства; будьте щасливі, багатійте, живіть краще й вчіть дітей ваших
всьому доброму й чесному.
У НАС ВОЛОССЯ ДИБКИ СТАЄ, з листа О. Бестужева В. Туманському
Будь ласка, не сердься, люб’язний Туманський, що я не писав довго до тебе. Поштою неможливо і
нудно, а іншим шляхом не було випадку. Та й ти, божевільний, вигадав писати такі дурощі, що у
нас дибки волосся стає.
Де ти живеш? пригадай, в якому місці і столітті? у нас що не день, то вивозять з фельд’єгерями
декого...
НЕ ЗАБУВАЙ СВОГО ТАЛАНТУ, з листа О. Пушкіна В. Туманському в 1825 р.
Що твоя поезія? Іноді, і дуже рідко, трапляються мені твої вірші. Зроби милість, не забувай свого
таланту.
ПОЛЮБИ ЙОГО, з листа О. Пушкіна П. Плетньову від 31 січня 1831 р.
Бачу з листа твого, що Туманський у Петербурзі. Обійми його за мене, полюби його, якщо
ти ще його не любиш. У ньому багато прекрасного...
ТИ ЧУЄШ МЕНЕ? , з вірша В. Кюхельбекера «До Туманського»
Туманский! Туманский! Ты слышишь ли глас,
Зовущий на битву, на подвиги нас?
Мой пламенный юноша, вспрянь!
О друг, полетим на священную брань!
ПОЕТ НОВОЇ ШКОЛИ, з нарису В. Муравйова «В. І. Туманський»
Туманський – один з найтиповіших поетів пушкінської школи, в його творчості можна знайти усі
зовнішні художні риси поезії цієї школи: нова, наближена до розмовної, мова, чіткий ритмічний
малюнок вірша, певний вибір жанрів, використання традиційних міфологічних і літературних
умовних образів.
...Знайомство з Кюхельбекером сприяло виникненню у Туманського інтересу до питань
суспільного і політичного життя.
ТОВАРИШ ПУШКІНА, з інтерв’ю Ю. Шемшученка П. Ларіонову «У ньому багато прекрасного»
– Юрію Сергійовичу, Вашому перу належать близько 500 публікацій з юридичної тематики.
Чим викликане звертання до сфери поезії?
– Іноді я пишу для душі. Переважно це стосується моїх чудових земляків – уродженців
Глухівщини. У мене є публікації, зокрема, про художника, директора Петербурзької академії
мистецтв А. Лосенко, композиторі Д. Бортнянського, другого президента Всеукраїнської академії
наук, академіка М. Василенка.
Василь Іванович Туманський – теж мій земляк і чудова особистість. Він і його творчість давно
цікавлять мене. Кілька років назад я зустрівся в академічному санаторії «Ворзель» з відомим
літературознавцем, нині вже покійним, академіком Л. Новиченко. Розмова зайшла про В.
Туманського. Я йому сказав: «Було б непогано, якби наші літератори підготували книгу про цього
напівзабутого поета». На що Леонід Миколайович відповів: «З літераторів ніхто в Україні
дослідженням життя й діяльності В. Туманського не займається. Ви його земляк і чимало знаєте
про нього. Ось і напишіть таку книгу. Він цього заслуговує». Із цього все й почалося.
…Стародавній рід Туманських веде свій початок з Польщі. Один з його далеких предків Тимофій
Ігнатійович у середині XVII століття переселилося на українські землі й пустив тут своє коріння.
Більшість представників цього роду відносилися до козацької старшини, служили при гетьманах
Лівобережної України й у складі першої й другої Малоросійської колегії у Глухові. Після
ліквідації в 1764 р. гетьманства одержали статус дворянства, займали різні військові посади в
органах державної адміністрації.
Батько Василя – Іван Васильович учився в Кенігсберзькому університеті, служив в
Ізмайловському і Старооскольському полках, пішов у відставку в чині генерал-лейтенанта. Мати
– Надія Семенівна – з роду Масюкових. Василь підростав у компанії трьох братів і сестри Ольги.
…Разом з молодшим братом Михайлом виїхав в 1816 році до Санкт-Петербурга, де обоє почали
вчитися в Петропавлівському училищі, яке готувало чиновників для державної служби.
…Особливо дружні стосунки в цей період у В. Туманського склалися з поетом і прозаїком зі
Слобожанщини О. Сомовим. Він звів Василя Івановича з редакцією журналу «Український
вісник». На його сторінках за 1818 рік вони обмінялися віршованими присвятами один одному під
однаковою назвою «Туга за батьківщиною».
У серпні 1819 року В. Туманський разом з О. Сомовим виїхав до Парижу, де слухали відомих на
той час французьких професорів Араго, Кузена й інших.
На початку 1821 року в Парижі з’явився й В. Кюхельбекер. Він читав тут
