Туманский Василий (fb2)




ТУМАНСЬКИЙ Василь Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет.

З родини військових. Дід, Туманський В., – останній генеральний писар Гетьманщини.

Народився 28 лютого (11 березня) 1800 р. в с. Чарторигах Глухівського повіту Чернігівської

губернії Російської імперії (нині – с. Шевченкове Глухівського району Сумської області України).

Помер 23 березня (4 квітня) 1860 р. у власному маєтку в с. Панасівці Чернігівської губернії

Російської імперії Російської імперії (нині – Липоводолинський район Сумської області).

Похований у дворі місцевої школи.

Навчався в одній з харківських гімназії, петербурзькому Павловському училищі (1816-1818), паризькому «Коллеж де Франс» (1819-1821).

Працював чиновником канцелярії Новоросійського генерал-губернатора (1823-1828), дипломатом

в Молдавії (1828-1835), секретарем російського посольства в Константинополі (1835-1839), помічником статс-секретаря Державної Ради (1839-1846).

Один з засновників газети «Одеський вісник» (1827-1828).

Член Вільного товариства любителів російської словесності (1822).

Друкувався в газетах і журналах: «Український вісник», «Син Вітчизни», «Полярна зірка»,

«Новини літератури», «Північні квіти», «Московський вісник», «Сучасник», «Вітчизняні

нотатки», «Вранішня зоря», «Весняні квіти».

Як літератор дебютував в журналі «Син Вітчизни» віршем «Поле Бородінської битви» (1817).

Потім настала черга наступних доробків: «Милій дівчині», «Брату з села», «До Арк. Вас.

Кочубея», «Примара», «Елегія», «Послання до кн. М. Цертельова», «Священний союз народів»,

«Вік Єлизавети і вік Катерини», «Войнаровський», «Одеса», «Зінаїда», «Манценіл», «Грецька

ода», «Будинок на Босфорі», «До одеських друзів».

Перу нашого земляка в подальшому належать збірка «Вірші» (1881), «Вірші та листи» (1912).

Поезія Т. своєю простотою й гармонійністю нагадує пушкінську. Низка його творів покладена на

музику: «Ланка», «Для чого тобі промінь Сходу», «Чи ти не хочеш такого задоволення», «Як мила

її голівка», «Коли все бенкетує й блищить навколо», «Блакитні очі».

Вийшовши у відставку, наш земляк обіймав посаду почесного піклувальника полтавської гімназії, багато йому зобов’язаної, а також члена комітету з поліпшення побуту поміщицьких селян.

Особисте життя Т. легким не назвеш. В 14 років він залишився круглим сиротою. У нього не

склалися стосунки з держаним секретарем М. Бахтіним, через що наш земляк звернувся до

імператора з проханням про відставку «з видачею відповідного атестату, але без призначення

пенсії, якої я, зважаючи на мій достаток, не потребую» (1846).

Фатальну роль в житті нашого земляка зіграла його двоюрідна сестра Софія Григорівна

Туманська, в яку поет безтямно закохався (предмету свого обожнювання він присвятив низку

ліричних віршів, написав близько 60 зворушливих листів). Звичаї не дозволило їм об’єднатися.

Проте Т., незважаючи на те, що Софія Григорівна врешті-решт вийшла заміж, залишився вірним

своїм почуттям до неї і власної родини не створив. В Панасівці в останні роки життя він виховував

трьох малолітніх синів померлої на той час рідної сестри Ольги.

Серед друзів та близьких знайомих Т. – В. Кюхельбекер, К. Рилєєв, О. Сомов, О. Пушкін, І.

Крилов, Г. Державін, П. Бестужев, М. Воронцов, П. В’яземський, М. Бестужев, М. Корф, О.

Ізмайлов, О. Бестужев, Ф. Глинка, Є. Баратинський, А. Дельвіг, В. Пален та ін.

***

ПОЕЗІЯ НЕ ЗНАЄ МИРУ

, з творчого кредо В. Туманського

У дні бурь поезія не знає миру.

НЕ ПОВЕРНУВСЯ ВІН ДО ЛІРИ, з вірша В. Туманського «Співак»

Умолк мятеж! Смирились люди:

Как прежде тих и светел град,

Отрада вновь проникла в груди...

Но где же ты, певец отрад?

О горе! С площади кровавой

Не воротился к лире он!

И песнь, звучавшая забавой, –

То был его предсмертный стон.


ОБЛИЧЧЮ НЕ ВИСТАЧАЄ ТАВРА, епіграма В. Туманського

Все на твоей питейной роже,

Все есть – и оспа, и позор,

И красный нос, и мутный взор,

И ряд морщин на смуглой коже.

Но, рассмотрев ее построже,

Знаток решительно найдет,

Что ей клейма недостает.


ПОЧУВАЮ СЕБЕ ЩАСЛИВИМ, із звернення В. Туманського до своїх селян з приводу відміни

кріпосного права

Вважаю себе істинно щасливим, що дожив до цього радісного для вас дня...

Совість моя перед вами чиста: я жив з вами завжди в злагоді, незважаючи на кріпосне право...

Вітаю з правами громадянства; будьте щасливі, багатійте, живіть краще й вчіть дітей ваших

всьому доброму й чесному.


У НАС ВОЛОССЯ ДИБКИ СТАЄ, з листа О. Бестужева В. Туманському

Будь ласка, не сердься, люб’язний Туманський, що я не писав довго до тебе. Поштою неможливо і

нудно, а іншим шляхом не було випадку. Та й ти, божевільний, вигадав писати такі дурощі, що у

нас дибки волосся стає.

Де ти живеш? пригадай, в якому місці і столітті? у нас що не день, то вивозять з фельд’єгерями

декого...


НЕ