ТИМОШЕНКО Степан Прокопович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: американський.
Вчений у галузі механіки, перекладач, мемуарист. Фундатор механіки суцільних середовищ.
З родини службовця. Батько, Тимошенко П., – землемір.
Народився 22 грудня 1878 р. в с. Шпотівці Конотопського повіту Чернігівської губернії
Російської імперії (нині – Конотопський район Сумської області України).
Помер 29 травня 1972 р. в м. Вупперталі (Німеччина). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив Роменське реальне училище (1889-1896), Петербурзький інститут інженерів шляхів
сполучення (1896-1901).
Працював асистентом Петербурзької механічної лабораторії (1901-1902), лаборантом
Петербурзького політехнічного інституту (1903-1905), викладачем Київського політехнічного
інституту (1906-1911; 1918-1919), Петербурзьких електротехнічного і поліграфічного інститутів
(1911-1913), Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення (1913-1917), Загребського
політехнічного інституту (1920-1922), науковим консультантом компанії «Вестінгауз електрик»
(1923-1927), викладачем Інженерної школи Мічиганського університету (1927-1936),
Стенфордського університету (1936-1955).
Академік Української академії наук (1919).
Іноземний член академії наук СРСР (1964).
Член-кореспондент Американської академії наук і мистецтв.
Член-кореспондент Французької академії наук.
Член-кореспондент Італійської академії наук.
Член-кореспондент Польської академії наук.
Почесний член Лондонського Королівського товариства.
Почесний член Американського товариства інженерів-механіків.
Почесний доктор Лехайського (1936) і Мічиганського (1938) університетів, Цюріхського вищого
технічного університету (1947), Болонського університету (1954) , Загребського (1956) і
Туринського (1960) політехнічних інститутів.
Лауреат премії ім. Д. І. Журавського (1911).
Кавалер медалей ім. Дж. Ватта та ім. Дж. Евінга (обидві – Великобританія).
Кавалер медалі ім. Леві (США).
Спеціалізувався з проблем теорії пружності, коливань, опору матеріалів, міцності стержневих
систем, застосування енергетичного засобу щодо апроксимуючих функцій прогинів, побудови
теорії коливань пружних систем, допустимого напруження в металевих мостах.
Друкувався в журналі «Прикладна механіка».
Т. – автор підручників і монографій: «Курс опору матеріалів» (1911), «Курс теорії пружності»
(1914; 1916), «Прикладна теорія пружності» (1930), «Стійкість пружних систем» (1946; 1955),
«Теорія коливань в інженерній справі» (1931), «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика
споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953), «Стійкість стрижнів, пластин і оболонок» (1970).
Написав він і фундаментальну працю «Проблеми вібрації в інженерній науці», а також книгу
спогадів «As I Remember (Vospominanija) Princeton» (1968).
Переклав «Опір матеріалів» А. Феппля, «Курс з математичної теорії пружності» О. Лява.
Всього його перу належить понад 150 наукових праць.
З владою порозуміння знаходив не завжди: за підпис під протестом проти поліцейських методів
міністра освіти Росії Л. Кассо був звільнений з роботи (1911).
Двічі відвідував батьківщину: Київ і Харків (1958), Київ і Ромни (1967).
Ім’я Т. присвоєно Інститутові механіки НАН України і лабораторії технічної механіки
Стенфордського університету.
На території Київського політехнічного інституту встановлено пам’ятник колишньому
випускникові.
Будинок в м. Києві, де мешкав вчений, прикрашає меморіальна дошка з його портретом.
На честь 120-ліття з дня народження видатного земляка в Україні випущено поштову марку
(1998).
В США Американським товариством інженерів-механіків заснована медаль ім. Тимошенка (1957).
Серед друзів та близьких знайомих Т. – А. Іоффе, С. Дружинін, В. Кірпічов, В. Зворикін, Л.
Прандтль, В. Вернадський, О. Кралов та ін.
***
НЕ НАРОДИВСЯ,
з життєвого кредо С. Тимошенка
Я не народився математиком.
ВАБИЛА ПРИРОДА, зі спогадів С. Тимошенка
Тонкощі абстрактної математики мене не притягували. Проте математичні застосування в
інженерних науках – це було саме те, що мене цікавило і до чого мене вабила природа.
...В Югославії я живу в щонайповнішій потребі, не маю свого житла і вимушений тулитися з
сім’єю в лабораторних приміщеннях.
...Правильно я вчинив чи помилився, я й тепер, через 40 років, не знаю. Залишившись в Америці, я, звичайно, розширив свій досвід застосування наукового аналізу для рішення технічних завдань.
Зайнявся підготовкою інженерів, придатних для теоретичного дослідження технічних завдань,
написав низку курсів, які знайшли широке розповсюдження. Проте нового в Америці я зробив
мало. Чи сталося це тому, що мені було вже близько 45 років і почав старіти, я не знаю.
...Обдумуючи причину наших досягнень в Америці, я приходжу до висновку, що чималу роль в
цій справі зіграла освіта, яку нам дали російські вищі інженерні школи.
НЕЗАБУТНІЙ СЛІД, з некрологу в «Вістях АН СРСР. Механіка твердого тіла»
Він умів охопити найголовніше в розглядуваних явищах і розв’язувати поставлене завдання,
використовуючи мінімальний математичний апарат. Важко вказати напрями в галузі будівельної
механіки, де б він не отримав результати, які залишили незабутній слід.
БАТЬКО УРБАНІЗАЦІЇ, з нарису С. Чалого «Брати, які змінили лице цивілізації»
Якщо в Давній Греції, за легендою, сім міст сперечалися за право вважатися батьківщиною
Гомера, то Україна, на диво, просто віддає свої таланти іншим культурам, іншим народам, а сама
досі зберігає численні пам’ятники тим, хто не має найменшого відношення до української землі
(хіба тільки як її завойовник), або людцям, які просто зневажали цю землю. Доводиться знову і
знову повторювати цю тезу, бо вона, на жаль, цілковито відповідає дійсності.
А тим часом українці, котрі творили найвищі прояви сучасної цивілізації і ніколи не поривали з
Вітчизною, часто залишаються на рідній землі маловідомими і ще менш поцінованими.
Прізвище Тимошенко українським громадянам добре відоме. Нині воно асоціюється з політичною
діячкою, а люди старшого віку можуть згадати знаменитого свого часу радянського маршала.
Проте інші Тимошенки зробили вагоміший внесок в українську історію та побудову світової
цивілізації.
...Формально предметом наукових зацікавлень Степана Тимошенка була механіка. ...Але це тільки
формально. Реально ж ішлося про фундаментальні дослідження нової, штучної, інженерно
створеної дійсності, яка бурхливо заміщувала собою природне довкілля межі ХІХ-ХХ століть.
Різноформений металевий прокат, який ставав основою велетенських конструкцій, механізми, що
складалися з величезної кількості деталей, поєднання різних матеріалів в єдину цілісність – усе це
вимагало вивчення за допомогою точної науки, бо ж інженери ХІХ століття більшість своїх
новацій здійснювали, як то кажуть, на око, на основі інтуїції (теж важлива річ, якщо вона
ґрунтується на досвіді, але...).
Аби знати всі наукові новинки з опору матеріалів, Степан Прокопович, який уже добре володів
французькою та німецькою мовами, спеціально вивчає англійську (скільки сучасних інженерів
може похвалитися таким знанням західних мов?); перекладає фундаментальні праці німецьких і
французьких механіків. До початку Першої світової війни він здійснює дослідження і виводить
формули, які широко застосовуються у будівництві та конструюванні механізмів.
В Америці ...розробки і формули Тимошенка використовувалися скрізь – від спорудження
хмарочосів і мостів до будівництва літаків і ракет.
Він був ...людиною, яка стояла понад політикою, в тому сенсі, що його діяльність як інженера, як
вченого, як педагога була спрямована на благо всього людства, а написані ним підручники
перекладалися мовами всіх передових націй світу. Саме тому під час хрущовської «відлиги» йому
було дозволено в’їзд до Радянської України, бо ж без Степана Тимошенка та його розробок
викладати механіку ставало проблематично, проте чиновництво зробило все, щоб у свідомості
науковців він підпадав під поняття «російський інженер».
Чи усвідомлюють вповні навіть науковці внесок Степана Тимошенка у сучасну цивілізацію?
ЗМІЦНЕННЯ... ОСЛАБЛЕНЯМ, з розвідки О. Богороша «Зірка із сузір’я Тимошенка»
Під час хрущовської «відлиги» до України приїхав найбільший у світі фахівець із механіки Степан
Тимошенко. Він хотів відвідати КПІ, в якому колись розпочинав свою наукову діяльність. На той
час це був уславлений учений, буквально бог усіх механіків світу. Степанові Прокоповичу
влаштували теплий прийом у КПІ. Після офіційних промов він попрохав показати йому
лабораторію механіки. Тут Тимошенко тільки й вимовив: «Та це ж випробувальний прес, на якому
я працював іще студентом!».
Але ж відтоді, як він переїхав до США, минуло півстоліття...
Як бачимо, і за радянських часів із оновленням устаткування у вузах, як, утім, і в академії, справи
складалися не на вищому рівні. Вражає інше – те, що при цьому дух науки у країні не помер.
...Про небезпечні вібрації, здатні зруйнувати міст, якщо по ньому крокуватиме в ногу рота
солдатів, знали ще в часи Середньовіччя. Про те, як боротися з вібраціями сучасних мостів,
пояснив інженерам Степан Тимошенко. Він буквально приголомшив американських
мостобудівників, коли пояснив їм причину катастрофи, що сталася з Токомським мостом.
Найбільше їх уразило те, що український учений приборкав явище флатера не з допомогою
зміцнення, а з допомогою... ослаблення конструкцій моста.
УРВАВСЯ ЗВ’ЯЗОК ПОКОЛІНЬ, з статті Ю. Іванова «Про двох Тимошенків і одного
Сікорського»
Я про Степана Прокоповича Тимошенка науково-популярний фільм робив і перед цим також
нічого не знав, як багато хто. Степан Прокопович до революції такий підручник з опору матеріалів
створив, що за ним усі інженери безлічі країн кількох поколінь училися. Зокрема і за радянської
влади не могли без цього підручника готувати інженерів. Всі знали підручник С. П. Тимошенка,
але ніхто нічого не знав про самого автора. Таємниця.
А в цей час Степан Прокопович Тимошенко, котрий уникнув вірної загибелі (ЧК), піднімав
науково-американську інженерію. Робив технічну цивілізацію світу такою, якою ми її знаємо
зараз. Він був видатним фахівцем з проблем міцності. Пам’ять про нього на батьківщині виявилася
слабшою.
...Скаржимося, що слабо знають у світі Україну. І будуть слабо знати, якщо ми самі не пізнаємо
своїх справжніх героїв і геніїв. І не навчимося правильно і справедливо називати свої власні
вулиці та площі. Ні в місті, ні в районі КПІ немає вулиці Степана Тимошенка. А є якась
«Машинобудівна». Хочете, щоб гості столиці знали – куди вони прилітають? Назвіть повітряні
ворота України «аеропортом Ігоря Сікорського». Його ж весь світ поважає.
Ходимо побитим вуличним асфальтом, спускаємося в підземні переходи, забиті жебраками і
барахлом, йдемо вулицями вздовж брудненьких стін наших коробок і скаржимося, що урвався
зв’язок поколінь. А ви гляньте у небо. І подумайте – чому не можемо злетіти? І знайти
підіймальну силу. Як вони.
