Словацкий Юлиуш (fb2)


Настройки текста:






СЛОВАЦЬКИЙ Юліуш Еузебіушевич


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Поет, драматург.

З шляхтянської родини. Батько, Словацький Е., – викладач Кременецького ліцею, Віленського

університету.

Народився 4 вересня 1809 р. в м. Кременці Волинської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Тернопільської області України).

Помер 3 квітня 1849 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі «Монтмартр».

Перепохований у крипті краківського Кафедрального собору на Вавелі (1927).

Закінчив Вільненські (Вільнюські) гімназію (1819-1825) і факультет морального та політичного

права університету (1825-1828).

Працював юристом-стажером польської Урядової комісії прибутків та фінансів (1829-1831), чиновником Дипломатичному Бюро національного уряду (1831-1832).

Як літератор дебютував окремим виданням поеми «Хюго» (1830).

Потім настала черга доробків: «Оди до свободи» (1830), «Змія», «Ян Бєлєцький», «Чернець»,

«Араб», «Міндове», «Марія Стюарт» (усі – 1832), «Ламбро», «Година думки» (обидва – 1833),

«Кордіан» (1834), «Горштинський» (1835), «Анхеллі» (1838), «Балладіна», «Пяста Дантишка з

роду Леліва про пекло», «У Швейцарії», «Вацлав» (усі – 1839), «Ксьондз Марек» (1843), «Срібний

сон Саломеї» (1844), «Завіша Чорний» (1844-1845), «Самуель Зборовський» (1845).

Незакінченою залишилася поема «Беньовський».

Лише після смерті вийшла «Подорож до Святої Землі з Неаполя, 1836-1839» (1866).

С. – автор 30 драматичних творів, художнього полотна «Імлистий ранок над морем».

Нашого земляка перекладали М. Бажан, М. Рильський, О. Пчілка, І. Верхратський, М. Старицький, В. Щурат, М. Зеров, М. Зісман, Б. Тен (усі – українською), Г. Ахматова, Б. Пастернак, Л. Мартинов

(усі – російською).

З 1831 р. – на еміграції (у Франції, Швейцарії, Італії).

Що стосується особистого життя, то легким воно не було: п’ятирічним С. втратив батька (1814), а

15-річним – і вітчима (1824).

Наш земляк – учасник дуелі з С. Ропелевським, причиною якої стали злосливі зауваження

останнього на «Беньовського».

У Милославі поблизу м. Познані (Польща), а також у м. Києві (Україна) встановлено пам’ятники

(відповідно – 1899 і 2012 рр.).

У м. Краків (Польща) ім’я письменника носить міський театр.

У м. Київ видруковано монографію Г. Вервеса «Юліуш Словацький і Україна» (1959).

У м. Дніпропетровськ ім’я С. присвоєно вулиці (2001).

Його ж носить Кременецька міська бібліотека, на подвір’ї якої встановлено гранітне погруддя

письменника (1969); тут відкрито обласний літературно-меморіальний музей, до якого на

безстроковий термін багато матеріалів передала польська держава (2004).

У м. Львів у видавництві «Світ» вийшла книга Ю. Словацького «Срібний міф України: Поезії.

Поеми. Драми» (2005).

У м. Львів з нагоди 200-річчя з дня народження С. пройшла міжнародна студентська конференція

«Юліуш Словацький: погляд з ХХІ століття» (2009).

На колишньому будинку Михальських у с. Верхівка Вінницької області встановлено відповідну

меморіальну дошку.

Серед друзів та близьких знайомих С. – А. Мальчевський, З. Михальський, Ф. Шопен, Л.

Снядецька, Л. Нєдзвєдский, Л. Спітснагль, З. Красинський, К. Галчинський, К. Чарторийський, Б.

Залеський, С. Гощинський, Є. Снядецький, В. Шимановський, Ю. Куровський, К. Уєйський, Ц.

Норвід, З. Щенсний-Фелінський, Є. Янушкевич, Т. Бичковський та ін.


***

Я БАЧИВ

, з життєвого кредо Ю. Словацького

Я бачив людей, які здавалися богами.


ЛЕТЯТЬ ХРЕСТІВ ПОГРОЗИ, з поеми Ю. Словацького «Вацлав» у перекладі Д. Павличка

Вітай, о земле степова, розлога,

Де квітне і всихає цвіт для Бога,

Де дві могили, ковилою вкриті,

Одна на одну дивляться з блакиті,

Де мертві за далінню голубою

Орлами розмовляють між собою,

Або – якщо там недруги в могилах –

То грізні погляди хрестів похилих

Перетинаються, мов прагнуть нині

Збудити помсту, сплячу в домовині!

Козацька земле, сплять твої герої,

Не мрій про них, засни і ти в спокої!


ДЕСЯТА МУЗА, з листів Ю. Словацького матері С. Янушевській

Будь моєю провідницею, ясністю в дорозі – вже тебе давно назвав десятою моєю музою.

...Надішлю тобі спогади про один відпочинок, який ми колись мали в Бару, де я, пам’ятаю, приглядався до тієї старої місцини, немовби передчував, що через дванадцять років вона знов до

мене прийде.

...Мрію прилетіти до Кременця, гучно відчинити Вашу хвіртку – збудити дідуся, здаватись

злодієм, який вкрадається до дому – а ранком бути прийнятим материнськими слізьми. Щоб я дав

за таку мить!


ДУМКА ПРО ЗРАДУ, з щоденникового запису Ю. Словацького

Ми приїхали до гарного Тульчина Потоцьких... Довго ходили садом, аж діждалися сходу повного

місяця...

Довго ще стояли на дворі палацу, дивилися на дім, яким пропливало біле місячне проміння, і біля

нього, порожнього і тихого, здавалось нам, що над ним тяжить прокляття Бога за зраду вітчизні, і

мимоволі думка, що проклинала Потоцького, залунала в наших