НАУМОВИЧ Іван Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, журналіст, перекладач, громадський діяч.
З учительської родини.
Народився 26 січня 1828 р. в с. Козлові Камінь-Бузького повіту Австрійської імперії (нині –
Козівський район Тернопільської області України).
Помер 4 (16) серпня 1891 р. в м. Новоросійську Російської імперії (нині – Краснодарський край
РФ). Похований на місцевому цвинтарі; перепохований на Аскольдовій могилі в Києві.
Закінчив Львівські гімназію (1844), духовну семінарію (1848). Прийняв сан священика (1851).
Був уніатським священиком (1848-1885), єпархіальним місіонером у боротьбі з штундизмом
(1885-1889), священиком в с. Борщагівка поблизу Києва (1889-1891), видавцем газет «Руська
правда» (1871), «Руська рада», журналу «Наука» (1883-1903).
Голова просвітницького Товариства в пам’ять ім. М. Качківського (1874),
Депутат Галицького сейму (1861-1866),
Член австрійського Рейхсрату (з 1873).
Член культурно-просвітницького товариства «Галицько-руська матиця» (1848).
Голова Товариства в пам’ять М. Качківського (1874-1877).
Учасник абіссинської експедиції Ашинова (1888-1889).
Друкувався в газетах «Церковні відомості», «Руський вісник», «Руська рада», журналах «Слово»,
«Зоря Галицька», «Наука», «Сільськогосподарські бесіди», «Російський вісник», «Мандрівник».
Як літератор дебютував «Віршем на честь його ясновельможності Михайла Левицького,
митрополита Галицькому» (1848).
Потім настала черга наступних доробків: «Повісті і пісні Івана Н.» (1861), «Золота книжечка для
дітей» (1874), «Твори для народу галицько-руського священика батька Івана Наумовича» (1885),
«Чотири путівники доброго життя: Страх Божий. Мудрість. Тверезість. Праця», «Заповітні
тополі», «Псалтирник. Повість з галицько-руського народного життя», «Як позбутися російському
народу пиятики» , «Про сучасне становище Галицької Руси», «Бесіди Степана Сторазумова про
сільське господарство», «О. Феодор. Повість», (усі – 1888), «Роман Кузьміна» (1888-1889),
«Церковна проповідь і бесіда», «Історичного нарису унії» (обидва – 1889), «Червонна Русь, її
минуле і сьогодення», «Християнські чесноти» (обидва – 1890), «Православні народні календарі»
(1890 і 1891) «Книга для читання з сільського господарства», «Як у простоті живуть люди»
(обидва – 1891), «Сироти» (1894), «Горить! Розповіді» (1897), «Повісті і розповіді з галицько-
руського життя» (1901), «Бесіди пастиря» (1902).
Деякі з його віршів включені в антологію «Поезія слов’ян» (1871).
Перекладав Мольєра, В. Гюго.
Вважав своєю головною метою виховання дітей, заставою якого э правильне виховання батьків, їх
християнська віра, знання історії, господарське вміння. За безпосередньою участю Н. в Галичині
було відкрито понад тисячу сільських читалень, бібліотек, співочих гуртків, братерств тверезості, засновані громадські магазини, сільські ощадно-позичкові каси, кооперативи.
Наш земляк залишався прихильником очищення уніатського обряду від латинського впливу,
повернення до слов’янської мови в богослужінні, дотримання постів Східної церкви.
Активно виступаючи проти національної дискримінації австрійською владою корінного населення
Галичини і переконавшись в безплідності спроб реформувати уніатство, став одним з ініціаторів
руху за повернення до православ’я. За це нашого земляка, звинувативши в державній зраді, заарештували і запроторили до в’язниці у «справі Ольги Грабар» (1882). Папа Римський позбавив
неслуха сану і приходу та відлучив від церкви (1882). В результаті Н. перейшов у православ’я і
переїхав до Києва (1885).
Стурбований становищем галичан на рідній землі, репресіями з боку чужинців, Н. розробив план
переселення земляків на Кубань і виїхав оглянути місця майбутніх поселень. І раптово помер.
Існує версія, що його отруїли єзуїти.
Серед друзів та близьких знайомих Н. – М. Драгоманов, І. Вишнєградський, М. Білоус, М. Катков, В. Черкаський, К. Побєдоносцев, М. Гербель, Г. Яхимович та ін.
***
УСІ РІВНІ,
з життєвого кредо І. Наумовича
Перед Всевишнім усі рівні.
ЄДНАЛА АНТИАВСТРІЙСЬКА ТА АНТИПОЛЬСЬКА ПОЗИЦІЯ, за матеріалами Служби
комунікацій Народного руху України
У 70-х роках XIX ст. в українському суспільстві Галичини були два претендуючи на провід
національного руху табори – русофілів і народовців. Єдиним для них була антиавстрійська
