Наумович Иван (fb2)


Настройки текста:



НАУМОВИЧ Іван Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст, перекладач, громадський діяч.

З учительської родини.

Народився 26 січня 1828 р. в с. Козлові Камінь-Бузького повіту Австрійської імперії (нині –

Козівський район Тернопільської області України).

Помер 4 (16) серпня 1891 р. в м. Новоросійську Російської імперії (нині – Краснодарський край

РФ). Похований на місцевому цвинтарі; перепохований на Аскольдовій могилі в Києві.

Закінчив Львівські гімназію (1844), духовну семінарію (1848). Прийняв сан священика (1851).

Був уніатським священиком (1848-1885), єпархіальним місіонером у боротьбі з штундизмом

(1885-1889), священиком в с. Борщагівка поблизу Києва (1889-1891), видавцем газет «Руська

правда» (1871), «Руська рада», журналу «Наука» (1883-1903).

Голова просвітницького Товариства в пам’ять ім. М. Качківського (1874),

Депутат Галицького сейму (1861-1866),

Член австрійського Рейхсрату (з 1873).

Член культурно-просвітницького товариства «Галицько-руська матиця» (1848).

Голова Товариства в пам’ять М. Качківського (1874-1877).

Учасник абіссинської експедиції Ашинова (1888-1889).

Друкувався в газетах «Церковні відомості», «Руський вісник», «Руська рада», журналах «Слово»,

«Зоря Галицька», «Наука», «Сільськогосподарські бесіди», «Російський вісник», «Мандрівник».

Як літератор дебютував «Віршем на честь його ясновельможності Михайла Левицького,

митрополита Галицькому» (1848).

Потім настала черга наступних доробків: «Повісті і пісні Івана Н.» (1861), «Золота книжечка для

дітей» (1874), «Твори для народу галицько-руського священика батька Івана Наумовича» (1885),

«Чотири путівники доброго життя: Страх Божий. Мудрість. Тверезість. Праця», «Заповітні

тополі», «Псалтирник. Повість з галицько-руського народного життя», «Як позбутися російському

народу пиятики» , «Про сучасне становище Галицької Руси», «Бесіди Степана Сторазумова про

сільське господарство», «О. Феодор. Повість», (усі – 1888), «Роман Кузьміна» (1888-1889),

«Церковна проповідь і бесіда», «Історичного нарису унії» (обидва – 1889), «Червонна Русь, її

минуле і сьогодення», «Християнські чесноти» (обидва – 1890), «Православні народні календарі»

(1890 і 1891) «Книга для читання з сільського господарства», «Як у простоті живуть люди»

(обидва – 1891), «Сироти» (1894), «Горить! Розповіді» (1897), «Повісті і розповіді з галицько-

руського життя» (1901), «Бесіди пастиря» (1902).

Деякі з його віршів включені в антологію «Поезія слов’ян» (1871).

Перекладав Мольєра, В. Гюго.

Вважав своєю головною метою виховання дітей, заставою якого э правильне виховання батьків, їх

християнська віра, знання історії, господарське вміння. За безпосередньою участю Н. в Галичині

було відкрито понад тисячу сільських читалень, бібліотек, співочих гуртків, братерств тверезості, засновані громадські магазини, сільські ощадно-позичкові каси, кооперативи.

Наш земляк залишався прихильником очищення уніатського обряду від латинського впливу,

повернення до слов’янської мови в богослужінні, дотримання постів Східної церкви.

Активно виступаючи проти національної дискримінації австрійською владою корінного населення

Галичини і переконавшись в безплідності спроб реформувати уніатство, став одним з ініціаторів

руху за повернення до православ’я. За це нашого земляка, звинувативши в державній зраді, заарештували і запроторили до в’язниці у «справі Ольги Грабар» (1882). Папа Римський позбавив

неслуха сану і приходу та відлучив від церкви (1882). В результаті Н. перейшов у православ’я і

переїхав до Києва (1885).

Стурбований становищем галичан на рідній землі, репресіями з боку чужинців, Н. розробив план

переселення земляків на Кубань і виїхав оглянути місця майбутніх поселень. І раптово помер.

Існує версія, що його отруїли єзуїти.

Серед друзів та близьких знайомих Н. – М. Драгоманов, І. Вишнєградський, М. Білоус, М. Катков, В. Черкаський, К. Побєдоносцев, М. Гербель, Г. Яхимович та ін.


***

УСІ РІВНІ,

з життєвого кредо І. Наумовича

Перед Всевишнім усі рівні.

ЄДНАЛА АНТИАВСТРІЙСЬКА ТА АНТИПОЛЬСЬКА ПОЗИЦІЯ, за матеріалами Служби

комунікацій Народного руху України

У 70-х роках XIX ст. в українському суспільстві Галичини були два претендуючи на провід

національного руху табори – русофілів і народовців. Єдиним для них була антиавстрійська та

антипольська опозиція, боротьба за визволення. Кращі представники обох течій були першими

національними «будителями» в Галичині і лідерами руського політичного руху, їхні ідейні

нащадки склали основу світської інтелігенції, яка згодом перейняла провід національним рухом.

Але вони висловлювали два різні погляди на майбутнє галицьких українців: тісно пов’язане з

релігійно-монархічними та культурними традиціями середньовіччя русофільство було спрямоване

на консервацію оберненого в історичне минуле староруського «архетипу»; сформоване під

впливом культурної експансії Наддніпрянської України «народівство» прагнуло консолідації

української нації на всьому етнічному просторі по обидва боки австро-російського кордону.

Обидві течії були представлені паралельними організаціями…

У цій палітрі товариств помітно виділявся Ставропігійський інститут, членом якого був І.

Наумович. Інститут належав до русофільського табору, не мав аналогів у народівському таборі і

визначався як мирянське об’єднання Греко-католицької церкви з широким спектром культурної, наукової, книговидавничої, доброчинної діяльності та правом голосу в собороправному

церковному житті.

Саме як наслідок антикатолицької агітації Ставропігійського інституту пов’язувався перехід на

православ’я села Гнилички на Холмщині, разом з парохом о. І. Наумовичем, за що він був

відлучений від Церкви.

Іван Наумович серед інших найвизначніших політичних й культурних діячів Австрійської

України, таких як – Я. Головацький, І. Гушалевич, В. Дідицький, С. Качала, К. Климкович, А.

Могильницький, А. Петрушевич, М. Устинович – був співробітником «Зорі Галицької», першого

часопису українською мовою в Галичині.

Разом з Павлином Свінціцьким займався перекладами та переробками з інших мов театрального

репертуару першого й єдиного українського театру на Австрійській Україні.

І. Наумович – один з найвідоміших організаторів руху за чистоту греко-католицького обряду та

узгодження його з російською православною літургійною практикою У своїх роботах І. Наумович

обґрунтовував потребу очищення унійної догматики й обрядовості від полонізаційних і

католицьких впливів.

Останні роки жив у Києві, виношував ідею переселення галичан на Кубань.


ЦЕРКВА БЕЗСОВІСНОСТІ НЕ ВЧИТЬ, з брошури архієпископа Никона «Чи християни ми?»

Розповідав мені покійний протоієрей Іван Григорович Наумович, відомий місіонер і видавець

народних книжок: «Якщо найметься робітником німець – йому можна сміливо доручити всяку

справу: чесно виконає і не потрібно за ним дивитися. Якщо ви побачите німця-працівника на

хазяйському полі й запитаєте його про що-небудь, то він відповість вам на питання коротко, не

перериваючи роботи: а якщо здумаєте відвернути його від справи розмовою, він вам скаже: «Я

наймався працювати, а не розмовляти».

Чи не так вчиняють російські працівники? Заговорите з таким у відсутності хазяїна, і він буде

радий з вами розмовляти хоч цілу годину. А робота буде стояти... Скажіть по совісті: чи чесно це?

Чи відповідає духу щирого християнства?

І це, на нещастя, усюди: недарма ж хазяїни фабрик і заводів надають перевагу всяким інородцям, не виключаючи навіть іудеїв, перед своїми, російськими робітниками, особливо на окраїнах Росії...

Та ж нечесність, те ж «несовісне» ставлення до справи, до чужого надбання помічаєш в нас і в

торгівлі: «Не обдуриш – не продаси», а якщо продаси, то баришу не одержиш – це всюди. Візник

вимагає з вас 70 коп., а везе, після переговорів, за 40 коп.; скажіть – чи чесно він вчиняє? Адже він

заміряється обдурити вас, узяти з вас удвічі проти того, що може взяти, і анітрішки йому не

соромно: такий звичай.

Але цей звичай – скажемо прямо – безсовісний! Торговець запитує з вас рубль і віддає за

полтину, а іноді й дешевше: чи чесно це? чи по-християнському? Мужичок продає на базарі сіно: і

в сіно, для ваги, підсипає пісок; а якщо продає сіно не на вагу, а возом, то робить віз

напівпорожнім; баба вливає в молоко воду, підмішує крейду; в масло іноді кладе камінь... так

усього і не перерахуєш: такою різноманітною виявляється безсовісність наша, з якою зрівняється

хіба тільки безсовісність іудеїв: чи не ганебно це? Чи не кривдно для нас, пастирів православної

Церкви? Що ми скажемо у виправдання своїх чад духовних іновірцям, сектантам, тим же іудеям, що кидають в очі докори: «Ось ваші православні що роблять! Їм не можна нічого довірити: все

зіпсують, підмінять, зроблять абияк!». Начебто Церква православна учить такої безсовісності!

Начебто вона схвалює!

…І от що гірко: наші православні нерідко бентежаться такими докорами і, впадаючи в єресі, виправдують себе тим, що там живуть і чесніше, і тверезіше...

Ось до чого ми дожили в недбальстві нашому! Ось – наше християнство!


ІДЕЇ ПОЛОНІЗАЦІЇ З ЙОГО ГОЛОВИ ВИБИЛИ СЕЛЯНИ, з дослідження Є. Гордійчика

«Українські слов’янофіли»

Наумович захопився ідеями полонофільства і навіть намагався спокушати місцеву молодь у

польські ряди. Проте селяни раз і назавжди вибили з його голови польські ідеї. Якось, коли

молодий уніатський священик приїхав у рідне село агітувати вступати в унію, один з простих

селян йому твердо відповів: «Здається, ви – російський здоровань. Вам пристойніше триматися з

рідним народом, ніж слугувати його ворогам».

Немудрі селянські слова вчинили справжній переворот у душі молодого пастиря, після чого він

раз і назавжди вирішив віддати усі свої сили святій справі національного відродження ...народу.


САМЕ ВІН ЗДІЙСНЮВАВ ОБРЯДОВИЙ РУХ, з «Нарисів історії руського руху в Галичині

XIX-XX ст.»

Наскільки саме Терлецький дав поштовх до обрядового руху в Галичині чи ідея вже носилася в

повітрі, з’ясувати поки що не удалося. Проте здійснював її в нелегких галицьких умовах великий

діяч Іван Григорович Наумович.

Його галичани знали ще з часу революції…

…Прослуживши певний час недалеко від Львова, він одержав, нарешті, у 1856 р. прихід у

містечку Перемишляни, де навіть не було будинку священика і довелося поселятися при

«дочірній» церкві в селі Коростне. Тут він прослужив 11 років, тут зі свого приходу почав

«обрядовий рух».

Його діяльність викликала гарячий відгук парафіян, недарма на першій літургії, котру він там

служив, були присутні всього 17 чоловік, а потім до приходу належало вже 800 душ. Ідея

виправлення обряду була підхоплена й іншими священиками і парафіянами, недарма на перших

же виборах у крайовий сейм Наумович був обраний депутатом.