зустрічі Нового року в митрополита Спиридона Литвиновича.
ДО ВІДНЯ ПРИБУЛИ КОЖЕН ЗА СВОЇМ, з книги О. Мазурка, П. Пеняка і М. Шевера
«Володимир Вернадський про Угорську Русь»
У складеній 13 жовтня пам’ятній записці угр ороси бажали обнародування у всіх землях
конституції 4 березня 1849 р. автономії російської мови в народних школах, російської гімназії в
Ужгороді, доступу для угроруських до університету у Львові, російської офіційної газети,
знищення обмеження друкувати кирилицею, щоб чиновники визначалися чи росіяни знали
російську мову, рівноправності в політичних правах з мадярами, того, щоб у російських полках
були російські священики, кращого розділу в комітатах народностей і інше.
Бажання, як видно, були скромніші, ніж передбачалася. …Відправилися до Франца Йосипа брати
Добрянські, Шолтис, Яницький.
…Посланці, маючи на руках підписи росіян і вірчі грамоти з Пряшівської консисторії, виїхали з
Пряшева 1 жовтня 1849 р. 10 жовтня прибули у Відень. Першим завданням було зійтися з своїми
товаришами – Висаником і Алексовичем. Після загального обговорення справ вони зважилися
зговоритися і з прибулими з цією ж метою до Відня депутатами інших слов’янських народностей.
Воно ввійшли у зносини з галицько-руськими депутатами М. Кузеневим, Шашкевичем,
Литвиновичем, Я. Головацьким і Ю. Вислободським і зі словацьким повірником І. Главачем.
Після спільного з ними обговорення вони вирішили надати своєму меморандуму форму пам’ятної
записки.
ОБІЦЯВ НАПИСАТИ, з листа І. Головацького А. Петрушевичу від 2/14 квітня 1852 р.
Милостивий государ!
Христос Воскрес!
Вибачте, Милостивий Государ, що я з таким запізненням відповідаю на Ваші дорогоцінні для мене
послання і побажання, в ньому висловлені.
…Що стосується прохання препод. Піпана, про якого Ви згадуєте у листі, то я просив п.
Литвиновича, аби він повідомив про своє рішення – він обіцяв сам написати Вам про цю справу.
Не знаю, чи виконав він свою обіцянку. Пізніше зможу точніше про це повідомити, якщо п.
Литвинович цього ще не зробив.
Тут поширюються туманні чутки про наших русинів в Галіції – їх утискують повсюди…
Засвідчує щиру повагу, Вашого Високопреподобія покірний слуга
Іван Ф. Головацк.
НОВИНИ – ДРІБНІ І ПОХМУРІ, з листа І. Головацького А. Петрушевичу від 4 червня 1852 р.
Ваше Високопреподобіє!
Даруйте, що я трішки запізнився з відправкою третьої частини «Історії» – труди і великі розходи
при цьому... Проте, хвалити Бога, вона готова! Так що тепер найбільша турбота – про її
розповсюдження; зробіть милість і порадьте мені, якими шляхами повинен я старатися, аби вона
була запропонована для слухачів богослов’я?
…Тутешні новини дуже дрібні і похмурі – як і скрізь, так і тут розбрат страшенний між нашими –
несталість часу і політичних відносин доповнена слабкими характерами, і вони, як дотепер не
мали сил в собі, так і нині вішаються ворогам на шию, аби тільки втримати давній вплив – проте
ворог зневажає зрадників.
Місцевий фрінтаніст п. Баранівський видумав особливий вид літургій для себе за латинським
зразком – і правив так службу в Августинському костьолі. Я думаю, що п. Литвинович про це вже
повідомив.
Насамкінець прийміть свідчення моєї ревнивої поваги до Вашого Високопреподобія
Іван Ф. Головацк.
В СЕЙМІ НЕ З’ЯВЛЯЛИСЯ, з статті «Митрополит Григорій Яхимович» на інтернет-сайті
Релігійно-інформаційної служби України
У зв’язку з відновленням конституції і з першими виборами до Галицького сейму 1861 р.
Яхимович знову опинився у вирі подій. Все ж, як раніше М. Левицький, так само митрополит
Яхимович переклав рутину буденної політики на свого суфрагана єпископа канатійського
Спиридона Литвиновича, який фактично був керівником «Руського клубу» в Галицькому сеймі та
австрійському рейхсраті. Та з іншого боку, він усе ж контролював Литвиновича значно більше, ніж його контролював Левицький, і наполіг на продовженні «твердого» курсу щодо польських
політиків. Цікаво, однак, зауважити, що в Сеймі обидва єпископи майже не з’являлися.
ПЕРЕЙШЛИ В ОПОЗИЦІЮ, з розвідки І. Чорновола «Руський клуб» Галицького Сейму»
Історично склалася традиція, згідно з якою найавторитетнішим представником галицьких
українців був митрополит. Тобто за тодішніми уявленнями, саме він мав би очолити «Руський
клуб». Але митрополит Г. Яхимович не
