КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Лепкий Богдан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ЛЕПКИЙ Богдан Сильвестрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польсько-галицький.

Письменник, перекладач, літературознавець, видавець, художник.

З родини священика. Батько, Лепкий С., – письменник (псевдонім – Марко Мурава).

Народився 28 жовтня (9 листопада) 1872 р. на х. Кривенькому поблизу Чортківського повіту

Австро-Угорщини (нині – Гусятинський район Тернопільської області України).

Помер 21 липня 1941 р. у м. Кракові (Польща). Похований на Раковецькому цвинтарі.

Закінчив Бережанські школу і класичну польську гімназію (1891), навчався в Віденських академії

мистецтв і університеті, закінчив Львівський університет (1895).

Працював викладачем Бережанської гімназії (1895-1899), Ягеллонському університеті (1899-1939).

Активний учасник об’єднання галицьких модерністів «Молода муза».

Друкувався в газетах «Діло», «Буковина», періодичних виданнях Берліну, Відня, Кракова.

Як літератор дебютував в гімназії твором на тему «Зимовий день» (1890).

Потім настала черга наступних книг: «З села» (1898), «Щаслива година», «Оповідання», «Стрічки»

(усі – 1901), «Щаслива година», «Листки впадуть», «Осінь» (усі – 1902), «В глухім куті» (1903),

«На чужині» (1904), «Дорогою життя» (1905), «З глибин душі» (1909), «Кидаю слова», «Для ідеї»

(обидві – 1911), «З-над моря» (1913).

Пробував сили і в жанрі драматургії: п’єсу «За хлібом» поставив театр «Руська бесіда».

Л. – автор книги мемуарів «Три портрета» (1936).

Перу нашого земляка також належать літературознавчі дослідження «Василь Стефаник» (1903),

«Начерк історії української літератури» (1904), «Маркіян Шашкевич» (1910), «Про життя великого

поета Тараса Шевченка» (1911).

Л. переклав польською мовою «Слово о полку Ігоревім», книгу оповідань М. Коцюбинського «В

путах шайтана» (1906), низку віршів російських поетів, а українською – В. Короленка, Г. Гейне, М. Лермонтова, П. Шеллі.

У свою чергу, його твори вийшли німецькою, польською, сербською, російською, угорською, чеською мовами.

Стиль письменника відрізняються імпресіоністсько-символічною манерою.

Вистачило на долю Л. і негараздів. Так, коли він мав п’ять років, раптово – за одну ніч – померли

від дифтериту дві його молодші сестрички і братик.

Останні роки життя пройшли під знаком фашистської окупації спочатку Польщі, а потім й

України. Проте навіть залишившись без роботи і засобів існування, він продовжував писати.

Останні вірші наповнені смутком і тугою за знедолений український народ.

Роман Смик (США) передав архів, особисті речі і збірку картин Л. музею письменника у м.

Бережани на Тернопільщині, а частину матеріалів – до рукописного відділу Інституту літератури

НАН України. За його ініціативи в м. Бережани відкрито музей Б. Лепкого (1995).

Ім’ям нашого земляка назвали одну з вулиць м. Краків (1972), проте через декілька десятиліть її

перейменували.

За часів незалежності київською «Науковою думкою» видано «Твори» письменника в двох томах

(1997) і тернопільським «Збручем» – тритомні «Вибрані твори» (2004).

До 125-річчя с дня народження знаного земляка «Укрпошта» випустила художній конверт з

його портретом і факсиміле (1997).

У. м. Львів іменем нашого земляка названо вулицю.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Франко, А. Чайковський, М. Климишин, С.

Яричевський, В. Стефаник, Ю. Геник-Березовський, О. Луцький, К. Студинський, М. Бойчук, В.

Липинський, М. Коцюбинський, Ф. Вовк, К. Глібовицький, О. Кобилянська, Ф. Колесса, М.

Новицький, П. Карманський, В. Пачовський, В. Щурат, О. Кульчицька, С. Виспянський, В. Оркан, К. Тетмаєр, М. Паращук, М. Вороний, С. Крушельницька, О. Мишуга, О. Нижанківський, М.

Яцків, Д. Січинський, В. Плошевський, І. Біберович та ін.


***

НЕ БУТИ РАБАМИ,

з політичного кредо Б. Лепкого

Доки об’єднання народів, доки рівні права для всіх, поки світове горожанство є музикою

сферичною, доти треба бути українськими націоналістами, щоб не стати рабами.

ЧУЄШ, БРАТЕ МІЙ, вірш Б. Лепкого, який став неофіційним гімном світового українства

Чуєш, брате мій,

Товаришу мій,

Відлітають сірим шнурком

Журавлі у вирій.

Чути: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилонька зітру.

Мерехтить в очах

Безкінечний шлях,

Гине, гине в синіх хмарах

Слід по журавлях.

ПРОТИ ПОЛЬСЬКОГО