продуктивну працю.
Але для того, щоб видати цю книгу Левінзону довелося скористатися субсидією міністерства
освіти. Втім, він і переконаний був, що культурна реформа в єврействі не може здійснитися без
підтримки вищих властей.
СИЛОЮ ПЕРЕКОНАННЯ, з розвідки Д. Фельдмана «Граф С. С. Уваров в історії єврейського
народу Росії середини XIX століття»
З великою часткою упевненості можна говорити, що ухвалене урядом рішення про освіту євреїв
було значною мірою викликане декількома доповідними записками до властей Ісака Бера
Левінзона, єврейського просвітителя, уродженця Волині. Твердий послідовник французького
«освіченого абсолютизму» XVIII ст., він ще в 1820-х рр. висунув програму поступового
реформування єврейського життя в Росії. Першим її пунктом повинно було стати відкриття шкіл
для хлопчиків і дівчаток не лише для вивчання релігійних, а й загальноосвітніх предметів, а також
ремесел.
Левінзон в своїй практичній роботі поставив собі подвійне завдання: впливати силою переконання
на своїх неосвічених побратимів, і ознайомити уряд з внутрішнім духовним побутом єврейського
народу і його насущними потребами. На Миколу I він покладав особливі надії, називаючи його
«милосердним батьком, котрий турбується про наше благо і вказує нам шлях правди і
справедливості».
