крутиться, що солдатові в битві оочі запорошило, він нічого не бачить. За ним доглядає
молоденька Феня, яка закохалася в нього, а він в неї, хоча жодного разу не бачив... Феня молиться
про його зцілення, йде до чудотворної ікони на поклоніння, дістає ліки, виліковує йому очі – він
знімає пов’язку і ...кидається не до неї, а до її подруги, яка гарніша за її.
На сцені це виходить непогано, і є две-три ролі, якими жоден актор не погербує. ...Добре вчиняє
тутешнє духовенство, що так старанно стежить за музичною освітою свого краю.
УНІАТСЬКІ СВЯЩЕНИКИ-ПИСЬМЕННИКИ, з статті О. Шайжина «Вічна» Галичина»
У мене не викликає заперечень негативна оцінка історичної ролі ієрархів греко-католицької
церкви в новітній історії України. Проте це не підстава для прямолінійних висновків щодо унії як
такої і ролі уніатського духівництва у віддаленіші часи.
Відкриємо книгу, що вийшла незадовго до революції, відомого етнографа і бібліографа Федора
Арістова «Карпаторуські письменники», присвячену галицьким і закарпатським русофілам. До
чималого здивування упередженого читача, багато хто з них був уніатським священиком:
будитель підкарпатських русинів пряшівський канонік Олександр Васильович Духнович,
видатний етнограф, член «Руської Трійці» Яків Федорович Головацький (із-за своєї участі в
альманасі «Русалка Дністрова» довгий час не міг одержати сан), редактор журналу «Зірка
Галицька» Іван Миколайович Гушалевич і багато інших.
Погодьтеся, масове москвофільство греко-католицьких священиків середини XIX століття не
укладається в теорію унії як польсько-католицької антиросійської змови. Судити греко-католиків
слід в історичному контексті, що дає нам складнішу, зате цікаву і повчальну картину.
НЕ ШЕВЧЕНКО, з розвідки М. Ульянова «Галіційська школа»
Уперше термін «український» вжив імператор Франц Йосип у своєму листі від 5 червня 1912 р. до
парламентського русинського клубу у Відні. Але ремствування, які піднялися, особливо в
польських колах, змусили барона Гейнольда, міністра внутрішніх справ, виступити з
роз’ясненням, згідно якому термін цей використано випадково в результаті редакційного
недогляду. Після цього офіційні віденські кола утримувалися від повторення подібного досвіду.
Лише у глухій Буковині, звідки новини не проникали до широкого світу, впровадили, приблизно з
1911 р., звичай вимагати від російських богословів, що кінчали семінарію, письмового
зобов’язання: «Заявляю, що відрікаюся від російської народності, що відтепер не називатиму себе
росіянином, лише українцем і тільки українцем». Священикам, котрі не підписали такого
документа, не давали парафії.
...З усіх частин старої київської держави, Галицьке князівство раніше і міцніше за інших підпало
під іноземну владу і добрих 500 років перебувало під Польщею. ...Його колонізували німецькі, мадярські, польські й інші ...вихідці. ...Відтоді в жилах галичан тече немало чужої крові.
До расових відмінностей належить додати відмінності релігійні. Галіція першою... відступила від
православ’я і прийняла Унію.
Нарешті, мова її зовсім не та, що в Наддніпрянщині. ...Це не важко встановити, поклавши книги
Квітки-Основ’яненки, Шевченка, Марка Вовчка поряд з творами Вагилевича, Гушалевича, Івана
Франка й інших галіцийських письменників. До останньої чверті XIX століття, ні галіцийська
література в Україні, ні українська в Галіції не були відомі. Взаємне ознайомлення почалося після
того, як виник панукраїнський рух. Лише тоді в Галіції стали популяризувати Шевченка, а на
Україні русинських авторів.
