КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Бречкевич Митрофан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БРЕЧКЕВИЧ Митрофан Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Історик-медієвіст.

З родини священика.

Народився 4 червня 1870 р. в с. Бакотах Кременецького повіту Волинської губернії Російської

імперії (нині – Кременецький район Тернопільської області України).

Помер в 1963 р. в м. Києві СРСР (нині – столиця України).

Закінчив Волинську семінарію (1890), історико-філологічний факультет Юр’ївського університету

(1897-1901), слухав лекції в Берлінському університеті (1911-1913).

Працював вчителем зразкової церковнопарафіяльної школи при Волинській семінарії (1890-1891),

наглядачем Єлизаветградського духовного училища (1891-1897), вчителем Юр’ївського реального

училища (1904-1911), викладачем Юр’ївського (1906-1911), Казанського (1913-1923) університету,

Дніпропетровського інституту народної освіти (1923-1931), науковим співробітником

Севастопольського музейного об’єднання (1931-1938), викладачем Київського педагогічного

інституту (1938-1944), Київського університету (1944-1950).

Член Дніпропетровського наукового товариства.

Лауреат золотої медалі сенатора фон Брадке (1900).

Друкувався в журналах і вісниках «Збірник науково-літературного товариства Імператорського

Юр’ївського університету», «Записки Дніпропетровського інституту народної освіти».

Як вчений дебютував розвідкою «Досвід дослідження історії слов’янської держави в Східній

Померанії» (1899).

Потім настала черга наступних доробків: «Святополк – князь Поморський» (1902), «Нариси і

дослідження з соціальної і державної історії князівства Славія» (1910), «Перший похід Оттона в

Італію», «Вступ до соціальної історії князівства Славія або Західного Помор’я» (обидва – 1912),

«Грамота папи Інокентія II від 1140 року волинському єпископу Адальберту» (1913), «Північно-

східний археологічний інститут в Казані» (1919), «Підготовка російсько-турецької війни 1877-78

рр. і Казань» (1923), «Доба західноєвропейського феодалізму в новітніх працях радянських

істориків» (1927).

Перу нашого земляка також належать книги «Перші поморські монастирі» (1905), «Полабські

слов’яни» (1915),

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Грушевський, А. Ясинський, М. Крашениников, Є.

Шмурло, Д. Яворницький, М. Злотников, В. Пархоменко, О. Вальц, І. Стратонов, К. Харлампович,

М. Худяков, Б. Адлер, І. Покровський, С. Малов, І. Лаппо, І. Степанів, Ю. Коршун, П. Єфремов,

В. Смолін, С. Порфир’єв, Ю. Іванов, В. Сокіл та ін.


***

НОВИЙ ПОГЛЯД

, з професійного кредо М. Бречкевича

Медієвізм – це новий погляд на старі сюжети.


НІМЦІ ПОНЕВОЛИЛИ СЛОВ’ЯН ЩЕ В XII СТОЛІТТІ, з додатку М. Бречкевича до

магістерської дисертації «Вступ до соціальної історії князівства Славія або Західного Помор’я»

1. Поморське духівництво, яке тяглося до примноження свого майна, у справі прибирання до рук

сіл знайшло у поморських князів кипучу, майже самовіддану підтримку і не зустріло спротиву у

туземного населення.

5. Пануюча в історичній літературі думка про невільний стан поморського слов’янства не

підкріплена джерелами.

10. Думка істориків про щире проповідування і освічення поморського народу з 1140 року

іноземним духівництвом не підкріплена достатніми посиланнями на джерела.

13. У справі надбання сіл князь був знаряддям у руках церковних закладів, котрим потрібні були

як володіння, так і титул прав на них.

14. На підставі історичної літератури неможливо скласти правильну і відповідну уяву про

соціальний устрій Помор’я в XII ст.

ПЛЕКАЮ НАДІЮ ПОБАЧИТИСЯ, лист М. Бречкевича М. Грушевському від 17 червня 1929 р.

Дніпропетровськ.

Вельмишановний Михайле Сергійовичу!

Пробачте, що я спізнився з рецензією. Я гадав був надіслати її (та книжки) у травні місяці; але

випадково трапилося таке велике громадське та учбове навантаження, що я не міг встигнути.

Цими днями я виїжджаю до Києва, аби прийняти участь в справі обрання нових академіків; маю

надію побачитися з Вами й поговорити.

З щирою пошаною й привітом М. Бречкевич.


ЖИТТЯ – ЗАРАДИ НАУКИ, з оцінки діяльності М. Бречкевича А. Ясинським

Належить до числа тих молодих людей, які завдяки природній схильності і впливу

університетського оточення вирішили присвятити своє життя вивченню науки.


ГОЛОВНА ТЕНДЕНЦІЯ, з дослідження О. Москаленка «М. В. Бречкевич і його роботи з історії

поморських слов’ян»

Васильєв (Васильєв О. – рецензент – авт.) не відзначив головної тенденції в доробку («Перші

поморські монастирі» – авт.) Бречкевича, котра, щоправда, не дуже яскраво проявляється.

Бречкевич хотів показати на противагу деяким німецьким вченим, які підкреслювали мовби

благодійний вплив німецького духівництва на життя поморського слов’янства, що «монастирі

XXII століття, залишаючись весь час чужими для поморського населення і будучи

відокремленими від нього, були... передвісниками і піонерами онімечення Помор’я».


НА ВИСНОВКИ ВПЛИВАЛИ ПОМИЛКОВІ КОНЦЕПЦІЇ, з розвідки Л. Лаптєвої «М. В.

Бречкевич як представник позитивізму в російському слов’янознавстві першої чверті XX ст.»

Бречкевич не бачить можливості створення якоїсь спільної історії слов’ян і вважає, що для «більш

довершенішого» наукового осягнення слов’янських «гілок» потрібно вивчати історію кожного

слов’янського народу та співставляти її з розвитком інших слов’янських народів.

...Точка зору Бречкевича відносно вільного становища слов’ян до прийняття ними християнства і

початку онімечення суперечила думці багатьох його попередників з вивчення проблеми, головним

чином – німецьких істориків. Не зустріла вона співчуття і в сучасників.

...Суперечка між Бречкевичем і прихильниками альтернативної думки з даної проблеми йшла по

суті не в соціальному, а в національно-конфесіональному річищі. Німецькі та деякі інші історики

висловлювали свої розмірковування про наявність кріпосної залежності у поморських слов’ян, в

першу чергу, для того, аби довести, що німецьке завоювання, не позбавивши слов’ян «свободи»,

принесло їм «світло християнства» і взагалі високу культуру. Бречкевич же намагається відстояти

думку про німецькі завоювання як акт, котрий призвів, врешті-решт, до покріпачення слов’ян

німцями. Таким чином, на висновки обох сторін впливали апріорні, тенденційні концепції.


З ПІДОЗРІЛИМ ДУШКОМ, з монографії А. Сальникової «Від конфронтації до вимушеної

співпраці: університетська людина і влада в 1917-1922 роках»

Найпоказовішою рисою, яка характеризує відносини Казанського університету з новою владою,

принаймні, на початковому етапі, була виняткова непослідовність...

На це звертав увагу професор М. В. Бречкевич, виступаючи в засіданні Ради 26 червня 1918 року:

«При одному тимчасовому в.о. ректора Рада прийняла досить різку резолюцію про невизнання

сталої в Росії влади, і в.о. ректора турбувався про її публікацію в газетах. При іншому

тимчасовому в.о. ректора Рада, через місяць, ухвалює звернутися до тієї ж самої влади за засобами

і делегувати з цією метою когось з свого середовища».

...Можливо, далеко не всі професори і викладачі були прямими прихильниками Комітету членів

установчих зборів (білогвардійський уряд в Самарі – авт.), проте в умовах, що склалися, відчуття

корпоративної солідарності запанувало над індивідуальними пристрастями і симпатіями. 21

серпня 1918 року професори Фірсов, Парфент’єв, Бречкевич і Богородицький виступили в газеті

«Народна армія» із статтею «Народне військо». У ній вони закликали підтримати армію Комітету,

оскільки її «підтримує весь народ, який прагне до відтворення єдиної вільної Росії».

Цей «гріх» Радянська влада не забула професорам Казанського університету до кінця їх життя. За

словами Б. Ф. Адлера, М. В. Бречкевича радянське керівництво пізніше вважало «правим» з

підозрілим духом».


ГРА В УКРАЇНІЗАЦІЮ, з статті «Суперечливість політики «українізації» та її впливу на

розвиток українознавства» на ualogos.kiev.ua

У 1926 р. дніпропетровська науково-дослідна кафедра українознавства, поряд із секціями

загальної історії, історії робітничого та селянського руху, поповнилась секціями української

історії, історії української літератури та мови. Д. Яворницький як керівник кафедри і вчений

продовжував роботу над історією запорозького козацтва... До складу кафедри входили проф. М.

Бречкевич, проф. М. Злотников, проф. В. Пархоменко; П. Єфремов, В. Єфстафієв, аспіранти.

На кафедрі вивчалась творча спадщина М. Драгоманова, І. Франка. Місце українства у світовій

історії репрезентували розвідки М. Бречкевича. Секція історії України левову частку наукової

роботи спрямовувала в русло дослідження Катеринославщини з часів заселення території;

початків козаччини, економічного життя та соціальних відносин Запорозької Січі та ін.

Однак праця на ниві українознавства з кожним роком ускладнювалась більшовицькими

настановами про партійно-класовий підхід і марксистське трактування української історії та

культури. З 2-ої половини 20-х років дедалі ширших масштабів набувала боротьба з «українським

буржуазним націоналізмом», яка розглядалась як головне завдання всіх науково-дослідних

установ і кафедр. ...Гра в «українізацію» остаточно завершилась директивою ЦК ВКП(б) та

Раднаркому СРСР від 15 грудня 1932 р. про припинення українізації.


РОЗСТРІЛЮВАЛИ ЗА ВИШИВАНКУ, з статті В. Цупа «Стежинами галицьких аргонавтів»

Замучене червоногвардійськими окупантами національне відродження, дало нові паростки за часів

українізації 20-х років – що коштувало титанічної праці по підйому патріотичної свідомості Д.

Яворницькому, Л. Біднову, В. Пархоменку, Ю. Шуліці, П. Єфремову, М. Злотникову, М.

Бречкевичу, І. Степаніву. Проте вже 1929 року в лещатах більшовицького терору місто

(Дніпропетровськ – авт.) буквально захлиналося в крові.

У зв’язку з процесом СЗУ (Союзу звільнення України) було знищене все, що мало хоч би

опосередковане відношення до українства. Людей розстрілювали за вишиванку, за українську

(«націоналістичну») мову.


НАСТАВНИК ТИХ, ХТО ПОМИЛЯЄТЬСЯ, з розвідки Л. Гурай «Голоси, що зазвучали знову»

У російській славістиці до 1917 р. є імена вчених, які займалися історією зниклих в середні віки

етнічних груп гілок західного слов’янства: полабського і балтійського. Серед них – Митрофан

Бречкевич, наукова діяльність якого через непорозуміння була віддана забуттю.

Поки що залишається таємницею, яким чином в рідкісному фонді нашої бібліотеки опинилися

книги з особистої бібліотеки вченого. Це книги, подаровані М. Бречкевичу колегами, учнями.

Наприклад, відомий славіст К. Грот на своїй монографії «З історії Угрії і слов’янства в ХII

столітті» залишив дарчий напис: «Високошановному слов’янському історикові М. Бречкевичу від

автора». Коротка, але виразна оцінка!

Зате автор книги «Східна хронологія» М. Каганов, очевидно, колега М. Бречкевича по

Казанському університету, склав ціле послання латиною: «Директорові інституту Етнографії і

Археології М. Бречкевичу. Смиренний грішник Микола Каганов, якого береже всемогутнім Бог,

щиро робить присвячення: Радій, наділений розумом і красномовством, в знанні історії

неперевершений! Радій, мудрий оратор, повалювач і наставник всіх тих, хто помиляються».

Завдяки цим рядкам ми можемо скласти портрет ученого і людини: дотепного, такого, що уміє

цінувати жарт, чесного, доброго, блискучого полеміста й оратора.

Кожен автограф рідкісного фонду може розповісти багато цікавого. Не всі з них «заговорили»,

багато з них чекають розгадки.