відрада в палінні, її відрада в іншому». І оскільки він не потрудився довідатися, у чому вона, її
відрада, а від своєї «відради» задоволення не отримував, серцем його опанувало сум’яття, і він
став ревнувати її до кожного чоловіка, до кожної жінки, до кожної дитини – до всього.
…Тримаючи в руках свій келих, 1’артман задумався: «З того дня, як ми з Тоні пішли під весільний
балдахін, жодного разу не вів я себе з нею як треба, – так, як у день розлучення». Несвідомо він
підняв келих і продовжував думати: «Не можна людині залишатися з дружиною, якщо він
свариться з нею. Шлюб без кохання – не шлюб. Шлюб і сварки – краще вже розлучення».
Гартман поставив келих, присунув прилад із приправами й взяв зубочистку. І знову поринув у
міркування: «Той, хто одружився з жінкою й не кохає її, зобов’язаний дати розлучитися. А якщо
розлучується, повинен її кохати. І кохання повинно постійно обновлюватися – повсякчас і у всяку
годину».
ВІЙНА ПОНІВИЧИЛА ВСЕ, з автобіографічного нарису Ш. Агнона «Сам із собою»
Страшне враження від нападу на мій дім неможливо описати словами. Три тисячі книг,
перевернутих, розкиданих, понівечених...
А серед них мерехтить старовинна рукописна Аггада, і світяться великі її літери...
ДУЖЕ ДРІБНИЙ Я У СВОЇ ОЧАХ, з нобелівської промови Ш. Агнона
П’яти років від роду написав я свої перші вірші. Від туги за батьком написав я їх. Так була справа:
поїхав батько мій блаженної пам’яті у справах. Здолала мене туга за ним, і склав я вірші. І з тих
пір склав я багато віршів.
Від віршів, що я склав, нічого не залишилося. Рідна домівка, де залишив я цілу кімнату з
рукописами, згоріла у першу війну, і з нею згоріло усе, що я там залишив.
…Серед книг, що згоріли, був великий роман у 60 аркушів. Видавець уже повідомив про швидкий
вихід у світ першої його частини. Разом з цим романом «У вузлі життя» …згоріла і книга, що ми
склали з Мартіном Бубером, не говорячи вже про чотири тисячі томів на івриті, з них левина
частка – отча спадщина, а інші я сам купив, відмовляючи собі в хлібі.
Коли згоріло все моє надбання, уселив Господь мудрість у серце моє й у перо моє.
…В дні життя мого в Єрусалимі на писав я оповідання, довгі і короткі. Деякі надруковані, а
більшість ще в рукописах.
Уже розповів я, що почав я складати вірші від туги за батьком. І початок навчання мого – від
батька і ще від духовного судді в нашому місті. А до них було три меламеди – учителі, а в них я
учився по черзі з трьох з половиною років і поки не стало мені вісім з половиною років від роду.
Хто вони, мої наставники в поезії і прозі? Спірне це питання. Одні зауважують у моїх книгах
вплив письменників, чиїх імен я, по простоті своїй, і чути не чув. Інші зауважують вплив поетів,
чиї імена я чув, та творів не читав.
А я сам що вважаю? Хто вигодував мене? Не всяка людина запам’ятає кожну випиту краплю
молока і як звали корову, що дала молоко. Щоб не залишити вас без відповіді, спробую
розібратися, від кого я одержав те, що одержав.
…Вплинули на мене кожен чоловік, і кожна жона, і кожна дитина, що зустрілися на моєму шляху,
і євреї, і не євреї. Розповіді про їхні справи запам’яталися в серці моєму і рухали моїм пером.
Впливали і види природи. Мертве море, що бачив я щодня з променем денниці з даху свого
будинку, струмок Арнон, у води якого я занурювався, ночі, що я провів з набожними і
благочестивими на всенощній біля Стіни плачу, дали мені очі побачити землю Пресвятого, хай
благословиться Він, Що Дав нам це місто й Оселив у ньому Своє ім’я.
Щоб не обділити ні однієї тварі, мушу я пом’янути скотів і звірів і птахів, що вчили мене. Як
сказав Іов (35:11): «хто наставить краще скотів земних і умудрить більше, ніж птахи небесні».
Дещо, пізнане від них, записав я у своїх книгах. Але боюся, що не все пізнав, і якщо чую я гавкіт
пса, щебет птахів, крик півня, то не знаю, чи хвалять вони мене за те, що я розповів про них, чи
сварять.
Перш ніж завершу свою мову, скажу ще одне. Якщо звеличив я себе понад міру, вам на славу
величав я себе, щоб ви не бентежилися, що на мене звернули свій погляд. А сам по собі дуже
дрібний я у своїх очах. В усі дні мої не забував я Псалом Давидів (130): «Господи! Не було
гордовитим серце моє і не підносилися очі мої, і не шукав я великого і недосяжного для мене».
Якщо заслужив я всі блага ці, то лише тим, що довелось мені жити в Землі, що її заприсягся
