Агнон Шмуэль (fb2)


Настройки текста:





АГНОН Шмуель Йосиф


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: ізраїльський.

Письменник. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1966).

З родини комерсанта. Батько – торгівець хутром.

Народився 17 липня 1888 р. в м. Бучачі Австро-Угорської імперії (нині – районний центр

Тернопільської області України).

Помер 17 лютого 1970 р. в м. Рехвоті поблизу м. Єрусалима (Ізраїль). Похований на Елеонській

горі.

Отримав домашню освіту, навчався в Бучацькій гімназії.

Працював кореспондентом однієї з львівських газет (1906-1907), збирав матеріал для книги в

Єрусалимі (1907-1912), Німеччині (1913-1924).

Нобелівську премію отримав за «глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя

єврейського народу», «комічну майстерність», «багатство та глибину творів».

Лауреат Біалікської премії м. Тель-Авів (1935; 1951), Уссішкінської премії (1950), Премії Ізраїлю

(1950; 1958).

Почесний громадянин Єрусалима (1962).

Друкувався в газетах Бучача, Львова, Коломиї, журналах «Hamicpeh», «Jude».

Як літератор, дебютував юнацьким оповіданням (1903).

Потім настала черга книг: «Солом’яні вдови» (1909), «Оповідання», «В колі праведних» (обидві –

1921), «Біля загати», «І криве стане рівним» (обидві – 1922), «Весільний балдахін» (1929), «Повне

зібрання оповідань» (1931), «Проста історія», «На морській глибині» (обидві – 1935), «Гість на

одну ніч» (1938), «Зовсім недавно» (1945).

За життя вийшло 11-томне зібрання творів А. (1931-1935).

Всього його перу належить 85 романів, повістей, оповідань, нарисів. Писав він і вірші. Значна

частина творчого доробку – про долю галицьких євреїв, тих, які жили в Україні, й тих, хто

поневірявся на чужині.

На історичній батьківщині він був надзвичайно популярним. Так, коли в ієрусалимському районі,

де мешкав письменник, здійснювалися ремонтні роботи, мер міста наказав встановити плакат

«Дотримуйте тиші! Агнон працює».

Україна широко відзначила 115-у річницю з дня народження видатного земляка: в

Тернопільському педагогічному університеті відбулася конференція, обласний та Бучацький

районний краєзнавчі музеї підготували відповідні експозиції, були випущені пам’ятні календар та

марки, номер газети «Русалка Дністрова», активісти впорядкували єврейське кладовище у Бучачі,

де похована родина письменника (2003).

Тернопільська обласна організація Народно-демократичного об’єднання «Нова Україна»

випустила бібліографічний покажчик «Бучач. Обітована земля його серця. Нобелівський лауреат з

літератури 1966 р. Агнон Шмуель Йосиф (1888-1970)».

Ім’ям А. названі вулиці в містах Хайфа (Ізраїль), Бучач (Україна).

Портрет нашого земляка прикрашає ізраїльську купюру в 50 шекелів.

Серед друзів та близьких знайомих А. – З. Шокен, М. Бубер, Н. Закс та ін.


***

ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ УКРАЇНЕЦЬ,

з життєвого кредо Ш. Агнона

Я – український письменник, який живе в Ізраїлі.

НАСТАНУТЬ ДНІ, У КОТРИХ СНУ НЕ ВІДНАЙДЕШ, з роману Ш. Агнона «На морській

глибині»

Гасовий ліхтар пригасав, я встав з-за столу й запитав, де в місті готель, щоб не шукати поночі.

Чоловік і жінка перезирнулися і сказали: є у місті готелі. Та хтозна, чи є там спокій. Місто у нас

маленьке, знатних гостей небагато, та й готелі тут простенькі, і хто не звик – чи й віднайде там

спокій...І подав господар знак очима дружині та сказав: не на вулиці ж ночувати подорожньому...

Дівчина принесла свічку й засвітила на столі, бо гас у лампі скінчився. І ми ще сиділи з годину

вкупі. Вони не втомилися слухати про дива у Відні, де живе сам цісар. А мені такі милі були

звичаї їх життя.

Постелили мені потім постіль у кутку, спав я , і солодким був мій сон. Почувши звуки кроків, пробудився. Господар стояв над ліжком... Я скрикнув: ой, пане, ви йдете на молитву, а я ніжуся в

обіймах лінощів. Він засміявся: я вже помолився і вернувся із синагоги. Мені стало соромно. А він

мовив: заспокойся, сину, коли солодкий сон твій – лежи, нім настануть дні, у котрих ти сну не

віднайдеш...


КОХАННЯ ПОВИННЕ ОНОВЛЮВАТИСЯ, з оповідання Ш. Агнона «Інша подоба»

Щоб відвести душу, він почав палити. Спочатку для того, аби затуманити свідомість, а після –

палив, як у тумані. Спершу сигарети, потім сигари. Спершу рахуючи, потім без ліку, так що дим

клубочів по всьому будинку; палив, не бачачи в цьому шкоди, навпаки, ставив собі в заслугу те,

що сидить мовчачи, нічого не жадаючи від інших. «У кожного своя відрада, – міркував він. – Моя

відрада в палінні, її відрада в іншому». І оскільки він не потрудився довідатися, у чому вона, її

відрада, а від своєї «відради» задоволення не отримував, серцем його опанувало сум’яття, і він

став ревнувати її до кожного чоловіка, до кожної жінки, до кожної дитини – до всього.

…Тримаючи в руках свій келих, 1’артман задумався: «З того дня, як ми з Тоні пішли під весільний

балдахін, жодного разу не вів я себе з нею як треба, – так, як у день розлучення». Несвідомо він

підняв келих і