3 чверті ХVIII ст. Якщо раніше духовенство не боялося піднести свій голос проти нищення своїх
прав та привілеїв, то тепер воно лише прохало їх не забирати, представляючи на розгляд
державної влади свої петиції. Але і це свідчить про те, що в його середовищі ще жили згадки про
старі часи, і були люди які спромоглися заявити про загальні потреби навіть у такій формі.
Українське духовенство (мається на увазі духовенство всіх єпархій, які брали участь у складенні
Пунктів) ще усвідомлювало себе єдиним цілим, під владою Київського Митрополита, не зважаючи
на роздроблення самої митрополії. В своєму листуванні воно ясно говорить про «спасенність»
спільних дій для свого ж таки блага.
Усвідомлюючи те, що це можливо остання спроба заявити про втрачені права та привілеї,
духовенство спішило якнайшвидше упорядкувати вимоги по їх поверненню, щоб в разі потреби
мати можливість доповнити або навіть змінити їх зміст. Важливим при складанні «Пунктів» було
ще й те, що на чолі Митрополії стояв українець, митр. Арсеній Могилянський. Сподівання уряду
на те, що він хоча і вихований в Києво-Могилянській Академії, але пройшов своє пастирське
служіння значною мірою в Росії, і не дозволить чогось крамольно-бунтівливого, виявилися
марними.
Митр. Арсеній не тільки дозволив духовенству складати пункти про свої вигоди та повернення
старих прав та привілеїв Митрополії, але і особливі пункти про переваги Київського Митрополита
як предстоятеля Української Церкви, що вразили своєю відвертістю вимог, членів Св. синоду, про
повернення його правового статусу, яке він мав до 1686 р.
…На час правління Київською Митрополією преосвящ. Арсенія Могилянського (1757-1770), його
титул писався так «Преосвященний Кир Арсеній Могилянський, Православний Архієпископ,
Митрополит Київський, Галицький і Малої Росії». Титул Київського Архієрея був неприйнятний
для Москви, як такий, що вирізняв його з поміж інших археїв Російської Церкви, тому що вказував
на особливе його положення.
Арсенію Могилянському наказувалося титулуватися без слів «і Малої Руси», а тільки
«Митрополит Київський і Галицький», оскільки територія Малоросії складається не тільки з однієї
єпархії – Київської, але ще з інших двох (Чернігівської та Переяславської).
Київське духовенство вирішило відстоювати титул свого Владики. Для цього були зібрані
старовинні патріарші, царські, синодальні грамоти, в яких згадувався титул Київського
Митрополита зі словами «і Малої Руси». Це грамоти, які видані не пізніше 1685 р., патріарші: від
15 січня 1686 р., 27 вересня 1690 р., 14 вересня 1708 р., 3 січня 1685 р., 22 вересня 1690 р., царська
грамота від 22 квітня 1736 р. та синодальна грамота, надана при хіротонії Тимофія Щербацького
від 13 травня 1748 р. На їх основі було складено доповідну записку від митр. Арсенія в Синод з
проханням дозволити і надалі титулуватися йому із словами «і Малої Руси».
Але це прохання не отримало підтримки у членів Св. Синоду, які діяли відповідно до політики
імп. Катерини ІІ про зрівняння всіх кафедр в Імперії, проте митр. Арсеній Могилянський
продовжував так титулуватися і надалі в зверненнях до протопопій своєї єпархії.
ПРИВІТАВ ІМПЕРАТРИЦЮ, з книги П. Краснова «Катерина Велика»
Драгуни відігнали народ. Перед Лаврою виструнчились війська. Багато одягнені лейб-компанці
узяли «на караул», барабани ударили дріб, затрубили труби, і у відповідь їм заколихалися на небі,
понеслися в нескінченність плавні урочисті переливи дзвонів.
У високих монастирських комірах чорним півколом стояли ченці. Вони тримали в руках засвічені
свічки, і вечір був таким, що полум’я не коливалося. З «Червоної гори» бабахнули гармати, і білий
пороховий дим поплив, розстилаючись над полями. Гучне «ура» відповіло гарматному грому.
У ліловій, розшитій золотом довгій мантії, високий худий архімандрит Арсеній Могилянський з
хрестом в руці вийшов з сонму ченців і підійшов до Государині. Та стала на коліна, поцілувала
хрест і руку благословляючого її ченця.
Могилянський став говорити коротку «предику». Коли він скінчив, ченці повернулися до воріт, струнко і урочисто заспівали й поволі стали входити в огорожу. За ними пішла Імператриця і
богомольці.
ТРИВАЛЕ ЛИСТУВАННЯ, з дослідження Т. Литвинової «Папери родини Полетик в
архівосховищах України та Росії»
У Відділі рукописів Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербург) у фонді Арсенія
