Могилянский Алексей (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


МОГИЛЯНСЬКИЙ Олексій Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Проповідник. В чернецтві – Арсеній (1741).

З родини священика.

Народився 17 (28) березня 1704 р. в с. Решетилівці Полтавського полку Російської імперії (нині –

районний центр Полтавської області України).

Помер 8 (19) червня 1770 р. у заміському митрополичому будинку на Шулявці в м. Києві

Російської імперії (нині – столиця України).

Навчався в Київській духовній академії (1721-1727), Харківському колегіумі (1727-1735).

Був учителем Тверської духовної семінарії (1739-1740), Московської слов’яно-греко-латинської

академії (1740-1743), придворним проповідником (1743-1744), ректором Троїцької духовної

семінарії (1744-1752 ), митрополитом Київським (1757-1770).

Член Св. Синоду (1743).

Депутат Комісії «Нового кодексу» від Київської єпархії.

М. – автор «Слова в день стрітення чудотворної ікони Пресвятої Богородиці Володимирської»,

«Слова в неділю першу на десять після сходження Святого Духу», «Слово в неділю шосту на

десять», «Слово в понеділок Св. Духа» (усі – 1742), «Слова в неділю четверту Великого посту»,

«Слова в неділю м’ясопусну», «Слово в похвалу Святих угодників Божих» (усі – 1743), «Слова в

день Успіня Пресвятої неділю в двадесять четверту», «До її величності, яка благополучно

наблизилася до Троїцької Сергієвої лаври» (усі – 1744), більшість з яких була надрукована.

Наш земляк також склав акафіст й службу святому Димитрію, брав активну участь в підготовці т.

зв. «єлизаветинської» Біблії, керував підготовкою до видання збірника повчальних слів, вибраних

з творів І. Златоуста, Є. Сиріна та інших батьків церкви.

Під час митрополитства М. у Києві відстоював перед російським урядом права Київської

митрополії та інтереси Київської Академії. Були, наприклад, укладені «Пункти про вигідність

малоросійського духовенства», в яких ставилася вимога перед царським урядом відновити

автономні права Української Церкви (1767). В результаті отримав заборону титулуватися

«митрополитом Київським, Галицьким і Малої Росії», а тільки «Митрополитом Київським і

Галицьким» (1770).

М. велику увагу приділяв буденності Києво-Могилянської академії: запровадив вивчення

математики, геометрії, ораторського мистецтва. Жертвував власні кошти на нові книги для

бібліотеки, виділив 6000 рублів на нову бурсу на кам’яному фундаменті й 3000 рублів – на

покрівлю навчального корпусу.

М. зазнав п’ятирічної немилості, перебуваючи в цей час в Новгород-Сіверському (1752-1757).

Серед друзів та близьких знайомих М. – П. Калнишевський, І. Горленко, Єлизавета Петрівна, Г.

Кременецький, Я. Скабичевський, М. Ханенко, С. Миславський, Г. Полетика та ін.


***

СЛУЖИТИ ГОСПОДУ

, з релігійного кредо А. Могилянського

Господу Богові твоєму поклоняйся і Йому одному служи.

ЛЮДИ МРУТЬ, МОВ МУХИ, з рапорту М. Павловського О. Могилянському від 14 липня 1758

р.

У таку застарілість прийшов (гуртожиток – авт.), що жити в ньому абсолютно неможливо, бо в

хатах деяких кути повідпадали, одвірки, пояси поперегнивали..., та й самі хати так глибоко в

землю ввійшли, що весною чи в інші мокрі часи не можна нічого зробити, щоб в них вода не бігла,

від якої не лише груби неодноразово псувалися, а ще ...хвороби чіпляються, взимку, що минула,

понад тридцять чоловік померло, чого раніше, як стверджують тутешні мешканці, не траплялося.


ПОДЯКУВАВ КОЗАКАМ, з статті «Українські сторінки» на ukrstor.com

Старвлення запорізьких козаків до храмів Божих і добродійність сягали далеко за межі їх

вільностей. Так, в київському Межигорському монастирі запорізькі козаки обладнали власним

коштом шпиталь. Останній кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський ...звів кам’яну церкву

в ім’я Петра і Павла в Києві, дерев’яні церкви: в Лохвиці, Ромнах селі Пустовоїтівка. Той же

кошовий надсилав внески до церкви Труни Господньої в Єрусалимі... Військовий суддя Василь

Тимофійович спорудив церкву в ім’я святого великомученика Пантелеймона в Києві... Інші козаки

робили внески церковними речами в той же Межигірський монастир...

Київський митрополит Атаке ставлення до храмів Божих в Києві.

ПОСТАВИВ НА МІСЦЕ ПОРУШНИКІВ, з статті «Досвід обов’язкового навчання козацких

дітей грамоті в Лубенськом полку» на vostlit.info

У одній з указних книг ...XVIII століття ми знайшли цікавий указ Київської духовної консисторії

від 17 грудня 1762 року священикам Роменської протопопії, який став результатом розляду скарги

на священиків Лубенського полку з боку Лубенського полковника Ів. Кулябки.

Полковник писав Київському митрополитові Арсенію Могилянському, що в Лубенському полку

визначено ним, полковником, і затверджено гетьманом Разумовським, щоб діти виборних і

підпомічників козаків – ...навчалися читанню і писемності у приходських дячків. Таким ...дячкам

обіцяна особлива, за угодою з прихожанами плата, окрім ручного доходу.

А тим часом деякі сільські і міські священики Лубенського полку, як скаржився на них полковник

Кулябка, перешкоджають цьому благому почину: одні з них залучають дячків на свої приватні

роботи і розпоряджаються ними, як своїми підданими, відволікаючи від занять в парафіяльних

школах; інші умисне, з власних витребеньок, змінюють своїх дячків, без відома і згоди прихожан,

призначаючи на місця дяків своїх синів, нездібних до церковного співу і шкільного навчання

дітей.

За резолюцєю митрополита, Київська духовна консисторія дала відповідне розпорядження

священикам Лубенського полку, щоб вони не залучали дячків в свої приватні роботи і не

змінювали їх без відома і згоди прихожан.


РОЗШИРИВ ЗОНУ ЗЕЛЕНИХ НАСАДЖЕНЬ, з статті «Кадетський гай» в «Малій енциклопедії

київської старовини»

Кадетський гай – старовинний парк при заміській резиденції київських митрополитів на Шулявці.

...Ченці загатили річку Либідь і влаштували велике озеро, яке існувало ще й в 1930 р. Митрополит

Арсеній Могилянський розширив старий сад і завів будинкову церкву. Тоді ж при садибі виникла

невелика монастирська слобода – Шулявщина. ...Травневі рекреації (весняні гуляння) студентів

Києво-Могилянської академії стали проводитися в парку митрополитів, який в ті часи називався

Шулявським гаєм. На початку XIX століття студентське свято поступово трансформувалося в

загальноміські гуляння.

...З ранку 1 травня на шосе біля Кадетського гаю можна було побачити мало не половину всього

населення Києва. Городяни йшли пішки, їхали в екіпажах з самоварами, на возах, навантажених

столами і стільцями. ..До міста поверталися затемна, але багато хто залишався до ранку біля

багать.

...Кадетський гай вирубали на дрова під час громадянської війни.

КРАМОЛЬНО-БУНТІВЛИВИЙ МИТРОПОЛИТ, з дисертації К. Лозінського

В 1757 р. його було призначено Митрополитом Київським і імп. Єлизавета, яка благоволила до

нього, повеліла оголосити про його обрання привселюдно, в Софійському Соборі м. Києва. На час

призначення преосвящ. Арсенія в Київській Митрополії налічувалося 1144 церкви та 46

монастирів. Перебував на Київській кафедрі митр. Арсеній до самої своєї смерті. Саме на період

його архіпастерства українському духовенству випала нагода заявити про свої права та привілеї.

...Київське духовенство, приступаючи до складання петицій в Комісію Нового кодексу про

збереження своїх прав, вільностей та інші потреби, почало з питання про повернення Київському

Митрополиту всіх його прав та привілеїв, якими він користувався до 1686 р., тобто до часу

приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату.

До цих привілеїв належав і особливий титул Київського архієрея, що був на той час вже змінений

з: «Митрополита Київського, Галицького і всієї Руси» на «Митрополита ... і всієї Малої Росії», а

…якраз перед скликанням Комісії було відібрано слова «і всієї Малої Росії», таким чином

порушувалося правове положення Митрополії.

Усвідомлюючи, що свої права можна відстояти тільки колективно, на чолі з своїм предстоятелем,

духовенство активно включилося у процес складання своїх вимог для представлення їх в Комісію

кодексу.

Митр. Арсеній , як далі буде видно, приймав діяльну участь в обороні прав Київської кафедри ще

до роботи Комісії Нового Кодексу, а готуючи пункти про потреби духовенства, ще раз заявив про

їх суть перед державою від якої залежало визнати чи ні ці вимоги.

...Київський митр. Арсеній в п. 41 стверджував, що іноді бували випадки, коли від митрополита

ставилися в Лавру ієромонахи та ієродиякони, а також священики у вотчини. Натякаючи на цей

прецедент, він бажає, щоб так було і на далі, але делікатно залишає остаточне рішення на розгляд

Комісії.

...Київські пункти є виразником того положення українського духовенства, в яке воно перейшло у

3 чверті ХVIII ст. Якщо раніше духовенство не боялося піднести свій голос проти нищення своїх

прав та привілеїв, то тепер воно лише прохало їх не забирати, представляючи на розгляд

державної влади свої петиції. Але і це свідчить про те, що в його середовищі ще жили згадки про

старі часи, і були люди які спромоглися заявити про загальні потреби навіть у такій формі.

Українське духовенство (мається на увазі духовенство всіх єпархій, які брали участь у складенні

Пунктів) ще усвідомлювало себе єдиним цілим, під владою Київського Митрополита, не зважаючи

на роздроблення самої митрополії. В своєму листуванні воно ясно говорить про «спасенність»

спільних дій для свого ж таки блага.

Усвідомлюючи те, що це можливо остання спроба заявити про втрачені права та привілеї,

духовенство спішило якнайшвидше упорядкувати вимоги по їх поверненню, щоб в разі потреби

мати можливість доповнити або навіть змінити їх зміст. Важливим при складанні «Пунктів» було

ще й те, що на чолі Митрополії стояв українець, митр. Арсеній Могилянський. Сподівання уряду

на те, що він хоча і вихований в Києво-Могилянській Академії, але пройшов своє пастирське

служіння значною мірою в Росії, і не дозволить чогось крамольно-бунтівливого, виявилися

марними.

Митр. Арсеній не тільки дозволив духовенству складати пункти про свої вигоди та повернення

старих прав та привілеїв Митрополії, але і особливі пункти про переваги Київського Митрополита

як предстоятеля Української Церкви, що вразили своєю відвертістю вимог, членів Св. синоду, про

повернення його правового статусу, яке він мав до 1686 р.

…На час правління Київською Митрополією преосвящ. Арсенія Могилянського (1757-1770), його

титул писався так «Преосвященний Кир Арсеній Могилянський, Православний Архієпископ,

Митрополит Київський, Галицький і Малої Росії». Титул Київського Архієрея був неприйнятний

для Москви, як такий, що вирізняв його з поміж інших археїв Російської Церкви, тому що вказував

на особливе його положення.

Арсенію Могилянському наказувалося титулуватися без слів «і Малої Руси», а тільки

«Митрополит Київський і Галицький», оскільки територія Малоросії складається не тільки з однієї

єпархії – Київської, але ще з інших двох (Чернігівської та Переяславської).

Київське духовенство вирішило відстоювати титул свого Владики. Для цього були зібрані

старовинні патріарші, царські, синодальні грамоти, в яких згадувався титул Київського

Митрополита зі словами «і Малої Руси». Це грамоти, які видані не пізніше 1685 р., патріарші: від

15 січня 1686 р., 27 вересня 1690 р., 14 вересня 1708 р., 3 січня 1685 р., 22 вересня 1690 р., царська

грамота від 22 квітня 1736 р. та синодальна грамота, надана при хіротонії Тимофія Щербацького

від 13 травня 1748 р. На їх основі було складено доповідну записку від митр. Арсенія в Синод з

проханням дозволити і надалі титулуватися йому із словами «і Малої Руси».

Але це прохання не отримало підтримки у членів Св. Синоду, які діяли відповідно до політики

імп. Катерини ІІ про зрівняння всіх кафедр в Імперії, проте митр. Арсеній Могилянський

продовжував так титулуватися і надалі в зверненнях до протопопій своєї єпархії.


ПРИВІТАВ ІМПЕРАТРИЦЮ, з книги П. Краснова «Катерина Велика»

Драгуни відігнали народ. Перед Лаврою виструнчились війська. Багато одягнені лейб-компанці

узяли «на караул», барабани ударили дріб, затрубили труби, і у відповідь їм заколихалися на небі,

понеслися в нескінченність плавні урочисті переливи дзвонів.

У високих монастирських комірах чорним півколом стояли ченці. Вони тримали в руках засвічені

свічки, і вечір був таким, що полум’я не коливалося. З «Червоної гори» бабахнули гармати, і білий

пороховий дим поплив, розстилаючись над полями. Гучне «ура» відповіло гарматному грому.

У ліловій, розшитій золотом довгій мантії, високий худий архімандрит Арсеній Могилянський з

хрестом в руці вийшов з сонму ченців і підійшов до Государині. Та стала на коліна, поцілувала

хрест і руку благословляючого її ченця.

Могилянський став говорити коротку «предику». Коли він скінчив, ченці повернулися до воріт, струнко і урочисто заспівали й поволі стали входити в огорожу. За ними пішла Імператриця і

богомольці.


ТРИВАЛЕ ЛИСТУВАННЯ, з дослідження Т. Литвинової «Папери родини Полетик в

архівосховищах України та Росії»

У Відділі рукописів Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербург) у фонді Арсенія

Могилянського зберігається справа «Листування з Григорієм Андрійовичем Полетикою про

пересилання книг для нього самого і для Київської духовної академії», в якій містяться 17 листів

Г. А. Полетики до митрополита за 1759–1764 рр. та два листи за 1764–1765 рр. до митрополичого

писаря. Ця, досить змістовна, частина епістолярної спадщини Г. А. Полетики готується зараз до

друку у третьому випуску «Дніпропетровського історико-археографічного збірника».

На жаль, поки що не вдалося виявити листів Арсенія Могилянського до Г. А. Полетики. Але й

даний комплекс свідчить про досить регулярне і тривале листування, а також близькі стосунки цих

осіб. Тексти листів дають можливість не тільки розширити уявлення про наукові, просвітницькі,

збирацькі інтереси Г. А. Полетики, а й визначити його роль у формуванні культурної ситуації в

Україні.


КОШТОМ АРСЕНІЯ, з статті О. Задорожної «Етапи будівництва «Великої бурси» та побутові

умови проживання в ній студентів»

Київський генерал-губернатор Глєбов 1 лютого 1766 р. у своїй доповіді на ім’я імператриці

Катерини II, писав, що «студентов ежегодно обучающихся бывает до 1200 человек и выше; между

оными находятся из шляхетства и казаков малороссийских и слободских полков, Смоленской

губернии и из Польши до 200 человек, поповских детей до 400; остальные сироты убогие и

бедные». Шляхетські, козацькі й частина дітей священиків, більш заможних, за словами Глєбова,

утримуються коштом своїх батьків, а решта живе у бурсі коштом митрополита Арсенія

(Могилянського) «на уступленной от Киево-Печерския лавры, також купленной земли,

построенном доме, питаясь и одеваясь от подаяния щедрых людей. С сими сиротами и бедными

живут, питаются и снабдеваются многие для наставления в благочестии приходящие иностранные,

то есть волохи, молдавцы, сербы, греки и поляки благочестиваго поведения».

З його даних випливає, що бурсаки становили половину всього студентства. В останні п’ять років,

що передували написанню згаданої доповіді (1761-1765), чисельність студентів становила

відповідно 1037, 1092, 1171, 1159 і 1149 чоловік. Губернатор просив збільшити фінансування

Академії, в тому числі студентів, тому про точність названих ним цифр говорити складно.

Раціональне ж зерно можна вбачати в тому, що у 60-ті роки XVIII ст. Потік студентів помітно зріс

порівняно з попереднім десятиліттям (приблизно на 150—200 осіб на рік), тому, зрозуміло, зросла

й кількість малозабезпечених студентів, які претендували на місця у бурсацькому домі.