повітрі...
У міру пересування 2-ої дивізії на північ, права стулка дверей, котрі вели німців до Нейденбургу, нами самими відкривалася. Результат зіставлення стратегій обох сторін не важко передбачати.
Його можна уподібнити тому результату, який вийшов би, якби гравці, що сіли за шашкову
дошку, грали б один в «міцні», а інший в «піддавки».
...Я переживаю четверту війну і ніколи не бачив подібного сум’яття і гонки; це не провіщає нічого
хорошого, і у мене склалося враження, що нам доведеться грати роль жертви.
НЕ СХОЖИЙ НА ІНШИХ ГЕНЕРАЛІВ, з оцінки М. Мартоса О. Солженіциним
Мартос не був схожим на російських представницьких повільних генералів, ...здавався вправно
переодягненим шпаком... сухорлявий, рухливий, неначе не було йому 56 років, дотепний, та ще й
ходив з ціпком-указкою і в розхристаній шинелі під еполетами
ШТАБ ВИЯВИВСЯ НЕ НА ВИСОТІ ПОЛЬОТІВ, з статті В. Куликова «15-й корпусний на
фронтах Першої Світової»
Увечері 25 липня вдалося розшукати начальника штабу корпусу і доповісти про прибуття.
Вальницький попередив начальство, що аероплани в загоні старі і не в змозі здійснювати дальні
розвідки. ...На один з «Ньюпорів» поставили якусь броню, від якої, проте, незабаром довелося
відмовитися, оскільки вантажопідйомність моноплана сильно впала.
Увечері 31 липня був одержаний наказ про виступ до німецького кордону і наступного дня обоз
вийшов в напрямку на Острів.
Вранці 6 серпня 1914 р. льотчики одержали від генерала Мартоса наказ розвідати район Маків –
Прасниш – Янів – Нейдебург. Розвідку провів військовий поручик Машерек, проте генерал
залишився незадоволений: пілот виявив... лише свої війська. З таким же результатом завершився
виліт унтер-офіцера Чистоклєтова.
Невдача була викликана тим, що штаб корпусу не позначив льотчикам розташування наших
частин, а визначити приналежність військ з великої висоти виявилося неможливим.
ДАР ПОЛКОВОДЦЯ, з книги О. Солженіцина «Серпень 1914»
Генерал від інфантерії Микола Миколайович Мартос був, так би мовити, «людиною не пролий
крапельки». Йому було нестерпне російське тюхтійство, «почекаємо», «ранок за вечір мудріший», переспимо, а там що Бог дасть. ...Він мав справжній дар полководця: швидко, точно і тверезо
розібратися в будь-якій обстановці і серед найсуперечливіших даних, і чим гірше бувало
положення – тим гостріше його проникнення і тим буремніша енергія.
...Справедливо, що саме його корпус потрапив до Пруссії на найгарячіший напрям, вів бої з 10
серпня, коли інші корпуси лише йшли в порожнечу, і що саме його корпусу дісталося розвідати
власними боками, а Мартосу – розгадати обстановку, яку ще не розуміли на всіх верхах, розгадати
– і вибрати правильний напрям удару.
Несправедливо інше: що в перший день мобілізації від Мартоса відібрали і 6-у і 15-у кавалерійські
дивізії, де Мартос знав кожного ескадронного, і навіть не залишили Глухівського драгунського
полку, який він просив, а нав’язали не бойовий Оренбурзький козачий полк, всього лише з
досвідом поліцейської служби у Варшаві...
...Для розгрому Шольца потрібна була допомога сусідів. Справа, десь далеко, брів Клюєв. Ще 10-
го, в розпал бою під Орлау, Мартос польовою запискою до сусіда, ...в обхід начальства, просив
допомоги... – прислати до Орлау два полки. Але Клюєв, хоч і одержав записку швидко і чув
канонаду, – надіслав допомогу лише наступного дня, і не рано, бо вона запізнилася, Мартос вже
виграв бій і сам.
А зліва від Мартоса була порожнеча ще тривожніше, корпус Кондратовича не підійшов, одна
дивізія Мінгіна, і та як наскочила 13-го на Мюлен раптово, не розуміючи супротивника, не зуміла
узяти укріплення з удару і ще швидше відкотилася на південь.
...Мартос перший з корпусних командирів проводив час не в штабі корпусу, а на командному
пункті, з якого видно супротивник і де набої рвуться.
...У великий важкий телефон постійної німецької мережі Мартос виразно почув скрипучу манеру
Постовського...
– Покличте до телефону командувача! – закричав Мартос скаженим ...наказовим голосом. – Цю ж
хвилину покличте!
Постовський відмовився. Ну так, адже їм з кімнати до кімнати переходити, дивись, і сходами.
Навіщо командувача? Наказ від імені... – Ні-і!! – заволав Мартос, поки ще горло кричало, поки що
не перерізали шиї. – Ні!! Тільки командувача! Хай командувач вкаже, кому з генералів передати
корпус, а мене
