Лесевич Владимир (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЛЕСЕВИЧ Володимир Вікторович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, філософ. Псевдоніми – Українець, Вл. Вікторов. Фундатор першої на теренах

Російської імперії школи для селян, в якій викладання велося українською мовою.

З дворянської родини.

Народився 15 (27) січня 1837 р. в с. Денисівці Лубенського повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – Оржицький район Полтавської області України).

Помер 13 (26) листопада 1905 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Навчався в першій Київській гімназії (1848-1851), петербурзьких Миколаївському інженерному

училищі (1851-1855) і Миколаївській інженерній академії (1855-1856), закінчив академію

Генерального штабу (1861).

Служив в 1-му Кавказькому саперному батальйоні (1856-1859).

Друкувався в газетах «Вісник Народної волі», «Кавказ», журналах «Вітчизняні нотатки»,

«Російське багатство», «Знання», «Вісник Європи», «Питання філософії і психології», «Сучасний

огляд», «Північний вісник», «Сучасне товариство», «Російська думка».

Як літератор дебютував в газеті «Кавказ» статтею «Медицина і жінка» (1858).

Потім настала черга статей «Позитивізм після Конта», «Філософія історії на науковому ґрунті»

(обидві –1869), «Найновіша література позитивізму», «Загальні гносеологічні питання і їх

вирішення», «З записної книжки мандрівника» (усі – 1870), «Новітня література позитивізму»

(1871), «Характеристичні риси розвитку філософії й науки в середні віки», «Перші провісники

позитивізму» (обидві – 1873), «Класики XIV і XV сторіч» (1874), «Як іноді пишуться дисертації»

(1875), «Революціонери і природний хід подій» (1883), «Всесвітня мова і народні мови» (1900),

«Про що співає зозуля?», «Будистський моральний тип» (обидві – 1886), «Погляд іспанської

критики на російське життя і російський роман» (1888), «Релігійна свобода за едиктами царя

Асоки Великого» (1889), «Походження сучасного роману» (1898).

Наш земляк – автор рецензій «Владарський суд» (1877), «Нехрещений піп» (1878).

Його перу також належать книги «Нариси розвитку ідеї прогресу» (1868), «Листи про наукову

філософію» (1878), «Що таке наукова філософія?» (1891), «На славетному посту» (1900), «Досвід

критичного дослідження основопочатків позитивної філософії» (1877), «Листи про наукову

філософію» (1878), «Етюди і нариси» (1886), «Від Конта до Авенаріуса» (1904),

«Емпіріокритицизм, як єдина наукова точка зору» (1909).

Тритомне зібрання творів вченого побачило світ уже після його смерті (1915-1917).

Обстоював ідею повної автономії всіх народностей Російської імперії, залишаючись активним

прибічником національного визначення України.

У своєму селі відкрив першу в Україні школу з українською мовою викладання (1864).

Зазнав неабияких утисків з боку влади. Вищезгадану школу закрили. Самого письменника за

підозрою у зв’язках з неблагонадійними людьми заарештували і заслали до Сибіру (1879).

Упродовж десятиліття його переводили з одного місця в інше: Єнісейськ – Красноярськ – Казань –

Полтава – Твер.

Друге заслання було наслідком підписання листа з протестом проти розправи поліції з мирною

демонстрацією літераторів і студентів у Петербурзі (1901).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – В. Леонтович, Г. Потанін, О. Анненська, М. Драгоманов,

М. Михайловський, О. Герцен, П. Лавров, Л. Тихомиров, Г. Мальований та ін.


***

МЕТАМОРФОЗИ ПОЗИТИВІЗМУ

, з філософського кредо

В. Лесевича

Перетворений у дусі критицизму позитивізм за досягнення повної зрілості переходить в

критичний реалізм.

ДО ТЕОРІЇ ПІЗНАННЯ, з книги В. Лесевича «Листи про наукову філософію»

Причин наших сприйнять годі шукати виключно в об’єктах, бо явища – як доводить сучасна

фізіологія – не входять в наші відчуття, як у відкриті двері, не досягають безпосередньо, і без

всяких змін центрального органу, як те уявляється наївному реалізму буденного мислення, а

видозмінюються самим актом сприйняття. Світла, звуку, теплоти не існує об’єктивно, …уявлення

світла, звуку, теплоти суть лише відтворені нами плотські сприйняття і того, і іншого, і третього.

Причини сприйняття знаходяться стільки ж в об’єктах, як і в суб’єктах; тому якість сприймання

змінюється не тільки разом із зміною об’єкту, але й разом із зміною суб’єкта. Сприйняття одного і

того ж об’єкту різними суб’єктами різне. Перебуваючи в залежності від органів, плотські

сприйняття змінюються разом з ними і, таким чином, поряд із загальними об’єктивними

причинами дають для кожного організму особисті суб’єктивні причини, загальна сукупність яких і

визначає якість нашого досвіду.

Досвід наш, як видно з цього, є відомий, визначений суб’єктивно-об’єктивними умовами досвід,

обумовлене ним мислення є відоме, визначене наше мислення. Інші організми, сприймаючи не

так, як ми, мають й не такі уявлення, а, отже, і мислять не так, як ми.


У ПОШУКАХ ТОНШИХ ФОРМ, з книги М. Лосського «Історія російської філософії»

Французька і англійська форми позитивізму – теорії Огюста Конта, Дж. С. Мілля і Спенсера –

були поширені в Росії в другій половині XIX ст., але до кінця його і до початку XX ст. з’явилася

тенденція до відшукання нових, тонших форм позитивізму. Це відбулося, наприклад, з В. Б.

Лесевичем.

...У молодості Лесевич був послідовником Конта в інтерпретації Літтре і Вирубова, а пізніше він

сприйняв теорію емпіріокритицизму. «Kritik der reinen Erfahrung» («Критика чистого досвіду») Р.

Авенаріуса, яка стала для нього зразком наукової філософії.

«ТРИБУНАЛ» НАУКОВИХ ПОНЯТЬ, з посібника Є. Причепія, А. Чернія, В. Гвоздецького, Л.

Чекаль «Філософія»

Найвизначніший представник …позитивізму, логік, знавець тогочасних напрямів

західноєвропейської філософії. Виступав із вимогою поєднання філософії і науки, перетворення її

на позитивну науку. Філософія, за Лесевичем, покликана виконувати функцію синтезу наукового

знання. Тяжіння до позитивістської установки не завадило йому критично оцінювати надбання

найбільших авторитетів позитивізму, зокрема О. Конта, який, на його думку, недооцінював теорію

пізнання.

Ця теорія в її суб’єктивно-ідеалістичній інтерпретації, за Лесевичем, є «трибуналом» усіх

наукових понять. Він виходив із того, що уявлення, які складають основу знання людини, мають

пряме відношення тільки до окремих індивідуальних явищ або чуттєвих фактів. Ними

вичерпується той об’єктивний матеріал, яким послуговується людина, в силу чого пізнає не

предмети самі по собі, а лише дані досліду. Опосередковане знання, що оперує абстрактними

поняттями, виходить за межі даних досліду, а тому позбавлене фізичної достовірності. На цій

основі Лесевич заперечував об’єктивність законів.


ПРОГРЕС ОБУМОВЛЮЄТЬСЯ РОЗВИТКОМ НАУКИ, з енциклопедії «Світ навколо нас»

Найбільшою мірою його надихала позитивістська програма подолання метафізики і установлення

в культурі ідеалів справжньої науковості й раціональності. …Лесевич зосереджує зусилля на

розробці гносеологічної проблематики, якій, за його переконанням, «перший позитивізм» надавав

невиправдано мало уваги. Він визнає необхідність використання новітніх наукових методів для

обґрунтування «позитивної» філософської теорії пізнання і вітає «критицизм» представників

другої хвилі позитивізму – Р. Авенаріуса, А. Ріля, К. Геринга й ін.

Позитивна філософія на цьому етапі, за Лесевичем, розвиває теорію «чистого досвіду», яка

покликана покінчити з традиційними формами філософського «антропоморфізму», який знайшов

вираз в сенсі природи плотського і раціонального знання (уявлення про природжені ідеї, про

апріорні форми).

Врешті-решт, вважав Лесевич, реальністю повинен стати синтез новітньої позитивістської теорії й

сучасної науки. Це, у свою чергу, приведе до радикальних перетворень в суспільній свідомості і в

суспільному житті в цілому.

Особливу увагу Лесевич приділяв соціальній проблематиці, вважаючи, що й в області соціології

позитивістська методологія повинна зіграти вирішальну роль. Він розрізняв в соціологічній теорії

два розділи: соціальну статику, яка вивчає характер і умови організації суспільства й соціальну

динаміку, розглядає закономірності функціонування суспільних утворень. Основним критерієм

суспільного прогресу є успішний розвиток наукового знання. Потяг до пізнання – корінна

властивість людської природи, а «позитивна», наукова філософія найбільш адекватний і

продуктивний результат цього універсального людського прагнення.


БОЯВСЯ МЕТАФІЗИКИ, МОВ ДІДЬКО ЛАДАНУ, з розвідки В. Зіньковського «Історія

російської філософії»

Оселившись в своєму маєткові, Лесевич заснував там школу селян, забезпечивши її солідним

капіталом.

Що стосується впливів, котрі позначалися на побудовах Лесевича, то, найперше, треба

підкреслити, що за соціально-політичними поглядами Лесевич прилучався до групи Лаврова й

Михайловського, цікавим відгомоном чого є його захист «суб’єктивного методу в соціології».

…Вже одне зіставлення імен (Ланге, Ріль, Паульсен – авт.) свідчить не особливо сприятливо про

філософську зіркість Лесевича – вказані три неокантіанці всі належать до дуже різних течій, чого

Лесевич просто не побачив, виписуючи у них лише те, що допомагало йому оформити свою

«критичну» точку зору.

Звертаючись до викладу філософських поглядів Лесевича, зупинимося, найперше, на питанні про

поняття філософії у нього і про співвідношення філософії й науки. Це основний і вирішальний

пункт в його побудовах.

У формальному визначенні завдань пізнання взагалі Лесевич …вважає, що пізнання є

впорядковане мислення. Тут підкреслений – і це характерно для Лесевича – лише іманентний бік

пізнання і залишено без уваги питання про «об’єкт» пізнання. Тому весь розвиток знання, за

Лесевичем, цілком визначається його структурою.

…Відкидаючи наївний реалізм, Лесевич відкидає й ідеалізм і захищає точку зору «критичного

реалізму», який уявляється йому «закінченим фазисом, вищою стадією розвитку цього учення».

Критицизм у Лесевича абсолютно, проте, чужий вченню про трансцендентальні функції розуму.

…Теорія пізнання, яку Лесевич постійно висуває на противагу Конту, «ґрунтується, – думає він, –

на результатах, здобутих психологією, які служить їй початковою точкою».

Він боїться навіть реалістичного розуміння причинності, котре може спонукати бачити в

причинності «якийсь містичний початок»; Лесевич замінює «містико-метафізичні властивості»

причинності вченням про «співвідносність причини і дії» (що відповідає… поняттям

«Функціональної залежності»).

Так само боїться Лесевич метафізичного тлумачення поняття «закону»: «Ні про які вічні, незмінні,

правлячі світом закони не може бути й мови в науково-критичній філософії, звільнення якої від

всіх примар (!) буденного мислення і метафізики повинне бути повним і остаточним».

Зі всього цього робиться висновок про «відносність знання», про те, що «наукова філософія

приймає достовірність знання лише умовно».

…»Філософія, – учить Лесевич, – є результат прямого і безпосереднього продовження розвитку

наукового знання, завершення його». Історично це положення ніяк не може бути виправдане, та

воно й не випливає у Лесевича з історичних міркувань…

…У вченні про «суб’єктивний метод» Лесевич не оригінальний і прямує, як він сам це визнає, за

Лавровим. Сенс же «суб’єктивного методу, тобто привнесення оцінки в думку про дійсність,

полягає, за Лесевичем, в тому, що вона виступає там, де мається на увазі не чисте знання, а

«знання як підстава для дії».

Недолік позитивізму, за Лесевичем, в тому й полягає, що в думці про людську діяльність він не

дав місця для етичної оцінки, – проте цей недолік, – наголошує тут же Лесевич, – може і повинен

бути усунений. Лесевич вимагає, щоб відносно людської діяльності, «в якій мають місце наші

спонуки і цілі», застосовувалася етична оцінка, – тому необхідне «обгрунтування суб’єктивного

нашого ставлення до конкретних фактів на науковому спостереженні».


ТВЕРЕЗІ ФІЛОСОФИ, бувальщина

У 1872 р., своєрідно реагуючи на політичну ситуацію в післяреформеній Росії, В. Лесевич разом з

М. Анненським створили нелегальну не політичну організацію – «Товариство тверезих

філософів». Молоді люди збиралися по черзі один у одного і читали підготовлені ними статті для

різних журналів або спеціально написані реферати на філософські, економічні чи політичні теми.

Гурток набув значної популярності серед студентської молоді.