волосатою мордою.
...»Про що ж ви пишете ? – запитав я. – Виключно про жінок! – з великим пафосом відповів він.
Про всяких жінок, всіх станів. Я можу бути сміливо названий психологом жіночої душі».
...Потім набридав мені так, що я перестав пускати його до себе в номер. ...Двері свої я завжди
замикав на замок, і з боку коридору прикріплював до них папірець з написом: Сергєєва-Ценського
немає удома».
ЧИ НЕ НАЙВАЖЛИВІШЕ – ЙОГО ЩОДЕННИКИ, з розвідки М. Михайлової і О. Демидової
«Лазаревський Борис Олександрович»
Б. О. Лазаревський почав публікуватися ще 1894 року і до революції встиг випустити семитомне
зібрання творів і дев’ять книг оповідань. Емігрувавши, опублікував за кордоном ще п’ять томів
художніх творів. Проте, можливо, найзначніше, що залишилося після нього, – це, за різними
підрахунками, близько 60 зошитів щоденників, розкиданих в даний час в різних архівах.
Щоденники, які Лазаревський вів усе життя, починаючи з 1886-го (майже всі зошити з
дореволюційними записами збереглися), цікаві не лише тим, що в них автор досконально й
детально записував події свого досить насиченого життя, розмови з письменниками, артистами, художниками, але й тим, що він мав звичай вклеювати до них одержані листи, запрошення, даровані фотографії, накидати шаржі, замальовувати побачене (він непогано малював), що робить
їх і пам’ятником побуту епохи, що відійшла.
Особливо цим багаті його щоденники емігрантського періоду, з яких, мабуть, збереглася тільки
незначна частина.
Щоденники за 1925 і 1928-1929 роки були знайдені поетами І. Гончаренко і Б. Слуцьким в купі
російських книг, награбованих фашистами, в румунському місті Крайова, а щоденники за 1920-1922 роки збереглися в Літературному архіві Музею національної писемності Чехії.
…Літературне обдарування Лазаревського зазвичай оцінюється не дуже високо, в ньому
традиційно вбачають не дуже умілого імітатора А. П. Чехова, до якого він ставився з
неприхованим обожнюванням. Проте висока оцінка суворим і прискіпливим Буніним окремих
творів Лазаревського, написаних в еміграції, повинна примусити нас уважніше й доброзичливіше
віднестися до його спадщини. Хоча те, що висока думка повинна скластися про його щоденники, які він сам вважав чи не «найважливішим», що він зробив, – поза сумнівом.
ПОТРЕБУВАВ КУСНЯ ХЛІБА, з книги К. Купріної «Купрін – мій батько»
Увечері, коли нарешті наступала тиша, приходив до нас старий самотній письменник Борис
Лазаревський. Жадібно і неохайно хапався на їжу, в якій ми не могли йому відмовити.
СТАВ ГЕРОЄМ ПРИГОДНИЦЬКОГО РОМАНУ, з статті М. Дарської «Історія для Штірліца»
Рід Лазаревських добре відомий і за кордоном. А курйозні пригоди в Парижі Бориса
Олександровича й письменника Купріна навіть описані в романі Юліана Семенова «Експансія».
Потрапивши до Латинської Америки, Штірліц шукав вихід на радянську розвідку і зустрів
російського емігранта, який розповів йому про своє життя в Парижі. Там він працював доглядачем
невеликого зоопарку у багатого американця.
І ось якось до нього прийшли Купрін і Лазаревський – в хорошому підпитті. «Дегустація»
алкоголю була продовжена і в звіринці. Неабияк набравшись, Купрін і Лазаревський попрохали
доглядача випустити хижаків з кліток, і той задовольнив їх прохання. Після чого, що не дивно, втратив роботу.
