КОВАНЬКО Олександр Матвійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий повітроплавець. Фундатор і перший генерал військового повітроплавання Російської
імперії (1906).
З родини службовців. Батько, Кованько М., – гірничий інженер; син, Кованько О., – пілот, авіаконструктор.
Народився 4 (16) березня 1856 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 20 квітня 1919 р. в м. Одесі (нині – адміністративний центр однойменної області України).
Закінчив петербурзьке Миколаївське інженерне училище (1878).
Служив в понтонному і лейб-гвардії саперному батальйонах (з 1878), командиром Учбового
повітроплавального парку в Санкт-Петербурзі (1890-1910), першого Східносибірського польового
повітроплавального батальйону припнутих аеростатів (1904-1905), начальником петербурзької
Офіцерської повітроплавальної школи (з 1910).
Член повітроплавальної комісії Міжнародного метеорологічного комітету (1898).
Удостоєний звання «кореспондент Головної фізичної обсерваторії» за дослідження на повітряних
кулях верхніх прошарків атмосфери.
За хоробрість, продемонстровану під час російсько-японської війни, нагороджений золотою
Георгієвською зброєю.
Впродовж життя зібрав колекції рідкісних гравюр, які ілюстрували розвиток світової авіації, порцеляни і дзвоників: нащадки генерала подарували їх Російському музею (1930-і).
Серед друзів та близьких знайомих К. – П. Нестеров, Д. Менделєєв, М. Драгомиров, М. Кирпичов, Е. Тотлебен, Микола II, Л. Лобко, Є. Федоров, С. Ульянін, С. Немченко, І. Ясницький, К.
Боресков, В. Найдьонов, К. Звєрєв, Р. Нижевський, М. Поморцев, В. Семковський та ін.
***
НЕ БУТИ НЕВМІЛИМ
, з професійного кредо О. Кованька
Ми самі повинні маємо будувати аероплани і мотори і уміти управляти ними.
НЕОБХІДНІ КОНКРЕТНІ РЕФОРМИ, з офіційного листа О. Кованька
Нас іноземці хвалять і запевняють, що росіяни в повітроплаванні, особливо військовому, посідають друге місце в світі... Ні, неправда, у нас намічено багато на папері, проте ми відстали
жахливо... ніякого повітряного флоту у нас немає.
Страшно подумати: двигуни виписуємо з-за кордону і все замислюємося, як би переселити
французів і німців до нас, аби вони працювали у нас.
Нам потрібні досвідчені майстри, заповзятливість і верфі, де все повітроплавне можна було б
робити удома. Не треба забувати, що особливо важливо все могти робити удома, з російських
матеріалів і в достатній кількості.
Необхідні конкретні реформи, більше довіри до російських систем, російських проектів і фахівців
справи, більше життя і заповзятливості, більше поблажливості до невдач, а головне, більше
бажання стати в найкоротший термін сильнішими передбачуваного супротивника.
ГІДНІ СВОЄЇ ЗЕМЛІ, з наказу О. Кованька по Учбовому повітроплавальному парку
Розлучаючись з рідним мені парком, я до землі вклоняюся всім моїм співробітникам і друзям, хто
залишається тут, і хто всією своєю службою і старанною і чесною роботою показали себе чисто
російськими людьми і гідними діячами нашої рідної землі.
ДИВИВСЯ В ЗАВТРА, зі спогадів Р. Нижевського
Переймаючись з малих років повітряною стихією, відчуваючи її всією своєю душею, і
обдарований, до того ж, багатим технічним чуттям, він завжди дивився в майбутнє на декілька
років вперед.
НЕАБИЯКЕ МАЙБУТНЄ, з кореспонденції Ю. Бахуріна «Вам зліт!»
17 грудня 1869 р. Військово-науковий комітет Головного штабу російської армії подав
військовому міністрові Д. Мілютіну доповідь з обґрунтуванням необхідності почати практичні
роботи з військового повітроплавання, зокрема створити спеціальний орган Військового
міністерства для керівництва повітроплавною службою в армії. Пропозиції були схвалені.
Перша в російській армії кадрова повітроплавна команда була створена 26 січня 1885 року в
Санкт-Петербурзі. Вона у складі одного офіцера, двох унтер-офіцерів і 19 нижніх чинів
гвардійського саперного батальйону розміщувалася в казармах колишньої батареї
Артилерійського комітету на полігоні Московсько-Ямщицької слободи. Начальником команди з
правами командира роти було призначено поручика О. M. Кованька.
У жовтні 1887 р. було розроблено Положення про повітроплавну частину, відповідно до якого
передбачалося мати декілька типів повітроплавних
