КУВШИНОВА Міліца Іванівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Фрейліна, глибоко віруюча. Зарахована до лику святих Російською Православною Церквою
(2001).
З чиновницької родини. Батько, Кувшинов І., – залізничний службовець.
Народилася 23 листопада 1891 р. в с. Улинівці Кобеляцького повіту Полтавської губернії
Російської імперії (нині – Козельщинський район Полтавської області України).
Розстріляна більшовиками 5 лютого 1938 р. на полігоні НКВС «Об’єкт Бутово» Московської
області СРСР (нині – в межах м. Москви РФ). Похована в братській могилі. Місце – не відоме.
Закінчила 5 класів гімназії.
Заарештована за «антирадянську агітацію» (1938). Сталінською «трійкою» засуджена до розстрілу, вирок виконано (1938).
Посмертно реабілітована прокуратурою Московської області (1989).
День пам’яті – 23 січня (5 лютого).
Серед друзів та близьких знайомих К. – дані відсутні.
***
ПРАВЕДНЕ ЖИТТЯ - БОЖЕ
, з релігійного кредо М. Кувшинової
Не існує праведного життя без віри в Бога.
ТАКИХ РОЗМОВ НЕ ВЕЛА, з протоколу допиту М. Кувшинової від 22-23 січня 1938 р.
Слідчий:
– Ви заарештовані за контрреволюційну агітацію, дайте свідчення з цього питання.
Кувшинова:
– Контрреволюційною агітацією я ніколи не займалася.
Слідчий:
– Слідство пропонує вам бути правдивою і дати ваші свідчення про контрреволюційну агітацію.
Кувшинова:
– Повторюю, що я контрреволюційною агітацією не займалася.
Слідчий:
– Слідством встановлено, що ви в жовтні 1937 року висловлювали терористичні настрої на адресу
партії і керівників радянського уряду. Дайте свідчення з цього питання.
Кувшинова:
– Я такої розмови не вела.
Слідчий:
– Слідство пропонує вам бути правдивою і дати правдиві свідчення про вашу контрреволюційну
діяльність.
Кувшинова:
– Контрреволюційною діяльністю я не займалася і свідчення надаю правдиві.
ОСЬ ВАМ І СТАЛІНСЬКА КОНСТИТУЦІЯ, з статті «Мучениця Міліца (Кувшинова)» на
pstbi.ru
У м. Істра Московської області Міліца Іванівна поселилася на початку 1930-х років. Жила вона
самотньо і підтримувала зв’язки лише з черницями, які поселилися в місті після закриття
монастирів.
Вона була людиною глибоко церковною, тому, збираючи про неї відомості для арешту, НКВС
охарактеризувало її як колишню черницю і затяту церковницю, проте на слідстві Міліца Іванівна
сказала, що в чернечому постриженні ніколи не була.
...Допитаний 15 січня 1938 року лжесвідок показав, ніби-то Міліца Іванівна говорила: «Це не
радянська влада, а недолюдки, закрили всі церкви, повне гоніння на віруючих, всіх віруючих
заарештовують ні за що. Ось вам і сталінська конституція!»
ЦІНА ПЕРЕКОНАНЬ – ЖИТТЯ, з кореспонденції К. Прогнимак «Розповідь про життя і подвиг
російських мучеників ХХ століття, прославлених Церквою в лику святих»
Ми погано пам’ятаємо свою історію – внуки розстріляних за віру християн часто навіть не знають, що їх предки прославлені як святі. Внуки катів, тим паче, не знають, кого їх діди садили до
в’язниць, кого катували на допитах. Ми донині живемо так, ніби не було ні червоного терору, ні
сталінських репресій...
Російську Православну Церкву все частіше називають Церквою новомучеників. Ніколи ще за всю
історію християнства ні в одній Помісній Церкві не гинуло за короткий проміжок часу стільки
священнослужителів і мирян, не з’являлося такої кількості святих. Їх подвиг не повинен бути
забутий.
Мучениці Євдокія (Кузьмінова), Катерина (Черкасова) і Міліца (Кувшинова). На перший погляд,
цих трьох жінок ніщо між собою не зв’язує. Мабуть, вони ніколи не були знайомі між собою, а
єдине місце, де їх життя і долі перетнулися, щоб тут же обірватися, – Бутовський полігон під
Москвою. Але якщо придивитися уважніше, можна побачити вражаючу схожість трьох мучениць.
...Міліца Кувшинова, живучи в Істрі, постійно спілкувалася з черницями розігнаних обителей,
сама відчуваючи, мабуть, тягу до чернецтва.
Всі три жінки опинилися в одному місці вперше на початку 1938 року. За трьома доносами їх
звинуватили в одному і тому ж злочині – контрреволюційній діяльності, ст. 58 Кримінального
кодексу. Саме за цією статтею засуджувалася більшість репресованих в СРСР.
Ось і трьох мучениць чекав розстріл – і кому яка справа, що жодна з них не погодилася із
звинуваченням і не обмовила себе і близьких. До самої смерті мучениці продовжували
відстоювати власну правоту: «Так, я є „ярою церковницею», але контрреволюційною діяльністю я
не займалася».
Заяви вони щось на кшталт «ні, я не церковниця, і взагалі не вірю в Бога, мене обмовили» – і, ймовірно, залишилися б живими.
Ось тільки якою ціною?
