засадах державного лібералізму (конституційно-республіканський державний лад).
О. Котляревський вважав, що «слов’янофіли» – ідеалісти, схоластики; «західники» ігнорують
побут і життя народу, бачать не народ, а державу (згадаймо тут співзвуччя з ідеями М.
Костомарова); «офіційники» – неправдиві патріоти, бо також створюють хибні історії – не історії
народу, літератури, мистецтва, а історії держави, церкви тощо. Справжня «висока мета»
історичної науки, на думку О. Котляревського, – полегшення тяжких життєвих обставин, лише
правда, що випливає із розуміння життя й народності та із добросовісного вистудіювання фактів,
адже чим менше історичного матеріалу, тим більше свободи уяві й фантазії, але будинок не
будується без матеріалу, історія не твориться з голови…
Ще в статті «Старовина і народність за 1861 рік» О. Котляревський писав про потребу
впровадження в наукових студіях порівняльно-історичного методу – «...чи не найзначнішого
набутку науки, завдяки якому історико-філологічні дослідження здобули твердий, реальний ґрунт
та із вихолощеного, випадкового знання стали на ступінь позитивної науки».
РОЗВІНЧАВ ТЕОРІЮ ПОГОДІНА, з статті О. Пипіна «Матеріали до біографії Котляревського
Олександра Олександровича»
В статті «Чи були малороси відвічними мешканцями Полянської землі» К. виступає проти
поглядів М. П. Погодіна, який вважав, що малороси з’явилися в Південній Росії лише в XIV
столітті. К., навпаки, доводить, що українці були відвічними мешканцями Полянської землі, і на
підтвердження цього цитує «Слово о полку Ігоревім», поетичний склад якого, на думку
дослідника, має саме південноросійську основу і відповідає сучасній народній поезії малоросів.
