Козельский Яков (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КОЗЕЛЬСЬКИЙ Яків Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, викладач, перекладач.

З козацької родини. Батько, Козельський П., – наказний сотник Полтавського полку.

Народився в 1728 в с. Келеберді Кременчуцького повіту Полтавської губернії Російської імперії

(нині – Кременчуцький район Полтавської області України).

Помер в 1795 р. у власному маєтку Крутому Березі Лубенського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Лубенський район Полтавської області України).

Навчався в Київській духовній академії (1744-1750), Петербурзьких академічній гімназії (1750-

1752) та академічному університеті (1752-1757).

Був викладачем академічної гімназії (1753-1757), служив інженером-прапорщиком в

петербурзькій комендатурі (1758-1783), викладачем Артилерійського та інженерного корпусу

(1763-1766), секретарем 3-го департаменту Сенату (1766-1770), членом Малоросійської колегії

(1770-1778), складачем петербурзької дирекційної комісії при Комісії «Нового кодексу» та

інспектором для іноземців (1788-1793).

К. – автор підручників для кадетів «Арифметичні пропозиції»(1764), «Механічні пропозиції»

(1765), перекладач «Початкових основ фортифікації» Х. Вольфа (1765), «Твору про облогу

фортець» (1770), трагедії «Велесан» (1778).

Його перу належить низка філософських праць. Це, насамперед, хрестоматія «Філософські

пропозиції» (1768), названа першою системою філософії на Русі, двотомник «Статті про

філософію та її частини з Енциклопедії» (1770), «Міркування двох індійців, Калана та Ібрагіма,

про людське пізнання» (1788).

Наш земляк багато перекладав. Серед найбільш відомих доробків – трагедія «Обурення проти

Венеції» Т. Отвея (1764), «Історія про зміни, що відбувалися в Швеції в міркуваннях віри та

правління» Р. Верто д’Обефа (1764-1765), «Історія славетних государів» (1765), «Історія датська»

Л. Гольберга (1765-1766), «Государ та міністр» К.-Ф. Мозера (1766).

К. був переконаним прибічником освіченого абсолютизму. Ідеалом вважав таку державу, де

відсутні розкіш й бідність, де існує приватна власність, проте вона обумовлюється особистим

трудом та заслугами перед співвітчизниками, а ще залишається місце для індивідуальних свобод,

людських доброчесності та справедливих законів.

Наш земляк у своїх творах відстоював прогресивні точки зору на розвиток суспільства. Так, він

виступав проти воєн як вселенського зла, кращими правителями вважав «батьків-економів»

власного народу, висловлювався за рівномірний розподіл плодів суспільної праці, закликав до

введення 8-годинного робочого дня і до передання частини церковних багатств у світське

володіння.

Із-за таких позицій тогочасна наука тактовно ігнорувала як самого вченого, так і його праці.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Іг. Максимович, М. Ломоносов, Г. Ріхман, Г. та Ф.

Орлови, М. Максимович-Амбодик, Є. Наришкіна та ін.


***

ДОБРОЧЕСНІСТЬ І СПРАВЕДЛИВОСТІ

, з життєвого кредо Я. Козельського

Дехто думає, буцімто доброчесність є уявна, а не суттєва річ, тому що в одному народі чи часі

вважається за ґандж те, що в іншому за доброчесність; з цього видно, що вони плутають якості, котрі залежать від звичаїв і тому можуть змінюватися, з безпосередньою доброчесністю, яка за

власною суттю не залежить від звичаїв і не змінюється, тому що вона є постійне збереження

справедливості.

ДУМКИ СТАЮТЬ БЛАГОРОДНІШИМИ, з книги Я. Козельського «Філософічні пропозиції»

Людина при переміні натурального стану на громадянський отримала в поступці своїй

справедливість замість спонуки, у справах своїх – мораль, замість потворної сліпоти, і у всьому

своєму бутті – обов’язок замість натурального спонукання, і слідує розуму не слухаючи своєї

схильності.

І хоча вона через цю переміну позбавляється багатьох натуральних вигод, однак на місце того

отримує інші великі властивості, здібності її значно зростають, знання розширюються, думки

стають благороднішими і вся душа її підноситься до такого рівня, що коли б зловживання нового

цього стану не зводило б її часто нижче натурального, то мусила б вона безумовно благословити

той час, який її вивів з того стану і зробив з нерозумної і обмеженої тварини розумною і людиною.

…Людина через договір з суспільством втрачає натуральну свободу і необмежене право до всього

того, що її спокушає і чого вона досягти може, а отримує громадянську свободу і власність майна.

Натуральна свобода кожної людини не має інших меж, як тільки її сили, а громадянська свобода

обмежена громадською волею.

…Благополуччя цілого народу полягає в тому, коли кожен з його членів втрачає малу частину

своїх задоволень, щоб отримати замість того незрівнянно більшу. Тому що всі люди в суспільстві

бажають власності, честі, слави, покою, веселощів та іншого; коли вони всі бажатимуть того

безмежно, то важко кому-небудь з них бути благополучним; а якщо кожен з них поступиться

одним якимось із своїх, чи малою частиною з усіх своїх бажань суспільству, то через те вони без

винятку майже у всіх своїх бажаннях будуть задоволені і тому благополучні.

…У громадянському стані отримує людина ще й моральну свободу, яка робить її паном над нею

самою, тому що спонукання бажання є рабство, а покора встановленим законам є свобода.

Людина через громадянський стан замість втрати натуральної рівності отримує рівність

моральну і законну і, будучи натурально нерівною силою чи розумом, іншому робиться рівною за

договором і правом.

…Ніякий народ не можна зробити доброчесним інакше як через поєднання особливої користі

кожної людини зі спільною користю всіх... Непогано було б суспільство влаштувати так, щоб ні

один його член йому, ні воно жодному своєму членові не були б тягарем.

У кого є більше власності, ніж скільки потрібно на нинішні і майбутні потреби, також на

вигоду, забаву і прикраси, той називається багатим; у кого є стільки власності, скільки потрібно

для нинішніх і майбутніх потреб, також для вигоди, забави і прикрас, той є достатня людина; у

кого є стільки власності, скільки потрібно на їжу і одяг, той називається недостатня людина; а той,

у кого немає і стільки власності, скільки необхідно на їжу і одяг, той називається вбога людина.

…Зовнішня безпека суспільства головну силу отримує від внутрішнього його благополуччя.


ДУРЕНЬ – НАЙНИЖЧИЙ СТУПІНЬ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ, з книги В. Большакової

«Психологічні ідеї в руській філософії XVIII століття»

Видатним мислителем-матеріалістом, прихильником демократичних перетворень в країні був Яків

Павлович Козельський. Його психологічні ідеї найбільше повно представлені в «Філософських

пропозиціях»...

Природу Козельський розглядає як єдність «світу речей» і «світу людей».

…Душу він визначає як особливу істоту, обдаровану волею і розумом. Але проблема зв’язку душі

з тілом ним не ставилася, тому що він вважав, що в даній області відсутні достовірні знання: «Ми

відповідності між душею і тілом ґрунтовного і незаперечного пізнання ні з досвіду, ні міркуючи

встановити не можемо»...

Взаємодіючи з навколишнім світом, людина через «почуття» «змінюється», усвідомлюючи їх, і це

стає основою творення понять про об’єктивні явища.

Навколишній світ, на його думку, впливає на почуття людини і змінює їх, незалежно від волі і

бажання.

…Козельський високо оцінював силу людського розуму, але в той же час пріоритетну роль у

розвитку суспільства й удосконалюванні особистості відводив моралі: «Швидше доброчесна

людина стане розумною, ніж розумного – доброчесною».

Козельський не розділяв розум і пристрасть, стверджуючи, що передумовою розвитку розуму є

жагуче бажання вчитися. Пристрасть стимулює роботу приборкати пристрасті.

Становить інтерес спроба автора визначити рівні розвитку розуму. На найнижчий ступінь він

ставить «дурня».

Волю Козельський пов’язував з етичними поняттями добра і зла. На його думку, людина бажає

добра й уникає зла. Проте уявлення в цій області вкрай різноманітні, тому є різними і

індивідуальні схильності та спрямованість бажань. …Непомірні бажання чи огида стають

пристрастями, що порушує рівновагу «між людською чутливістю і речами, які відчуваються,».

Козельський поділяв пристрасті на натуральні і похідні, відносячи до останніх ті, які виникають у

процесі спілкування людей, в умовах «співіснування».


РОЗРОБИВ НОВИЙ ІДЕАЛ СУСПІЛЬСТВА, з розвідки В. Дмитриченка

Відносно ж Козельського, зазначимо, що творче використання ним теорії природного права та

суспільного договору допомогло йому розкрити кричущі «зловживання суспільним станом»,

соціальні пороки сучасних йому суспільних порядків, піддати їх серйозній критиці, піднятись (хоч

і не в прямому, яскравому виступі) до засудження та заперечення феодально-кріпосницького ладу

Росії й розробити новий ідеал суспільства.


ЙОГО ФІЛОСОФІЯ – ГУМАНІСТИЧНА, з дисертації Є. Рудницької «Миротворча парадигма

руської суспільної думки в контексті європейської освіти»

Ідеї освіти і мирного співіснування народів проникали у свідомість російського суспільства і

знаходили своє переломлення в науковій і суспільній думці. Це ясно просліджується вже у

філософа-просвітителя Якова Павловича Козельського, праці якого, поряд з впливом

загальнораціоналістичних основ французької Освіти, відзначені рисами гуманізму, спрямованістю

до соціально вивіреного державного устрою.

В опублікованій 1768 р. книзі «Філософські пропозиції»… автор визначає завдання філософії як

опис «правил», котрі вели б людство до благополуччя. Саме в цьому Козельський вбачав велику

заслугу французької Освіти, для пропаганди якої він зробив надзвичайно багато.

У 1780 р. він видає двотомник перекладів статей Енциклопедії. При цьому чітко прослідковується

яскрава демократична схильність Козельського: для нього Руссо, з його соціальною

спрямованістю, а не Монтеск’є, зосереджений на удосконаленні державних інститутів, – щирий

виразник гуманізму.

Пріоритет принципу соціальної справедливості Козельський демонстрував не лише у ставленні до

внутрішньодержавного устрою, а й у трактування міждержавних, загальнолюдських взаємин.