колекції східних, особливо арабських, рукописів, які за його заповітом перейшли до Учбового
відділення Інституту східних мов Міністерства закордонних справ... Вони набули популярності в
ученому світі ще за життя збирача.
Він не належав до осіб, схильних виступати у пресі... Відомо лише декілька невеликих статей
східнознавчого змісту... Першою є видання надгробного напису 569/1174 якійсь Маймуні –
напису, що зберігся в музеї Лавалетті на Мальті. Італінський не побоявся підійти до цього дуже
складного пам’ятника епіграфіки, котрий завершується поетичним текстом, і дав його першу
розшифровку, точно встановивши ім’я і дату. Напис став у науці одним з найпопулярніших
пам’ятників цієї категорії, котрий викликав величезну літературу...
У інших своїх статтях, поміщених в тому ж виданні, Італінський торкається найрізноманітніших
сюжетів, виявляючи широту свого наукового кругогляду. Він розбирає зауваження алеппського
митрополита Германа Адама з приводу підробок арабських рукописів абатом Велла, причому
підтримує зауваження посиланням на один з рукописів свого зібрання.
На основі іншого рукопису він указує на незадовільність списку, використаного Френом в його
першій арабістичній роботі (1804), присвяченій опису Єгипту у одного арабського географа.
Він же вперше звертає увагу на грамоту халіфа Омара християнам, яка з часом набуває великої
популярності, аж до остаточного встановлення її підробленості вже в XX в.
...Італінський має право на згадку в багатій історії вивчення «Слова про полк Ігорів», а ще більше
повинні його пам’ятати сходознавці, багато поколінь яких в наукових дослідженнях
користувалися і користуватимуться зібраними ним скарбами східних рукописів.
ДОБРЯЧА ДУША, з розвідки В. Кошелєва «Костянтин Батюшков. Мандри і пристрасті»
Весною 1821 року Батюшков запросився у відставку. Добряча душа Італінський написав офіційне
прохання міністрові закордонних справ К. В. Нессельроде, в якому просив для Батюшкова
«необмеженої відпустки, аби він зміг поклопотатися про своє здоров’я». «Цей чиновник, – пише
Італінський, – гідний рекомендації, завдяки старанності, яку він проявляв протягом двох років
служби в Неаполі, не зважаючи на фізичні страждання (наслідок важких поранень).., а також
завдяки його прекрасному поетичному таланту, який робить його прикрасою своєї батьківщини».
Нессельроде доповів прохання Італінського государеві – і, здається, щось дуже наплутав, оскільки
відповіддю на прохання був указ Олександра I про надбавку до платні Батюшкова «ще по п’яти
сотень рублів на рік». Указ був підписаний 21 квітня 1821 року, а 30 травня Італінський пише до
Нессельроде здивованого листа, на який міністр не відповідає...
ЗБИРАВ ПЛІТКИ, з замітки «О. А. Кіпренський. Портрет Є. Г. Гагаріна в дитинстві» на
nearyou.ru
Кіпренський дітей не мав. І свою любов до них він мовби утілював в створюваних ним портретах.
Євгеній Гагарін – син князя Г. І. Гагаріна, однієї з найосвіченіших і найцікавіших людей в
найкультурніших колах Петербургу.
Весною 1816 року Г. І. Гагаріна призначили радником посольства в Римі. До нього цю посаду
посідав А. Я. Італінський, який ставився до молодих російських художників недоброзичливо і
навіть дещо злісно (він заснував над пенсіонерами таємне спостереження і вірив всім наклепам
донощиків). Г. І. Гагарін, навпаки, їх підтримував. У будинку посланника влаштовувалися дружні
вечори, він посилав до Росії листи з проханням збільшити художникам розмір утримання.
Кіпренський був з ним знайомий ще в Петербурзі і щиро порадів зустрічі, тим паче, що стосунки
його з Італінським незабаром зіпсувалися. Зібравши всілякі плітки, Італінський відправив до Росії
листа, рекомендуючи відкликати Кіпренського з Італії. Приїзд Г. І. Гагаріна перешкодив йому
цього домогтися.
