Италинский Андрей (fb2)




ІТАЛІНСЬКИЙ Андрій Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Дипломат.

З родини священика.

Народився 15 (27) травня 1743 р. в с. Засуллі Лубенського полку Російської імперії (нині –

Лубенський район Полтавської області України).

Помер 27 червня (9 липня) 1827 р. в м. Римі (Італія). Похований на цвинтарі м. Ліворно (Італія).

Закінчив Києво-Могилянську академію (1761), студіював медицину в Петербурзі, Единбурзі,

Лондоні, Парижі.

Був статс-секретарем російського посольства в Неаполі (1781-1795), послом в Неаполі (1795-

1801), Константинополі (1801-1817), Римі (1817-1827).

Дійсний таємний радник.

Почесний член Російської академії наук (1821).

Почесний член петербурзької Імператорської академії мистецтва (1822).

Почесний член Римської академії.

Підписант мирної угоди між Росією Туреччиною (1812).

Автор дисертації „Dissertatio qua dis quiritur an haematmesar sub inde ex sola debilitate vęnas portarum oriatur».

Серед друзів та близьких знайомих І. – М. Кутузов, В. Кочубей, Ф. Грімм, Павло I, К. Батюшков, С. Гальберг, О. Кіпренський, С. Воронцов, К. Нессельроде, М. Сперанський, С. Щедрін, І. Фонтон

та ін.


***

З ПОШАНОЮ,

з дипломатичного кредо А. Італінського

Не шануючи країну, у якій ти працюєш, розбудовувати міждержавні стосунки надто складно.

ЗДІЙСНЮЮ НЕОБХІДНІ ДЕМАРШІ, з телеграми А. Італінського М. Румянцеву від 7 (19)

вересня 1812 р.

м. Буюкдере

Ваша ясновельможність! Отримання депеші від його ясновельможності р. адмірала Чичагова через

кур’єра, посланого до мене прямо з Сербії, дало мені можливість розмовляти з реїс-ефенді про

сербські справи і відтепер я з найбільшою увагою стежу за цією сферою служби його

імператорської величності; але мені шкода, що я нічого не знаю про пояснення, які мали б уже

відбутися між вождями цієї нації і оттоманськими агентами. Такі дані могли бути мені частково

корисними в моїх демаршах перед оттоманським міністерством.

В очікуванні отримання подібних повідомлень, обмежуюся загальними порадами і зауваженнями,

які мають на меті вселити відчуття помірності Порті, яка, мабуть, збирається удатися до сили, щоб

забезпечити собі покірність цього народу.

Шанобливо залишаюся, ваша ясновельможність, вашого високопревосходительства низьким і

покірним слугою

А. Італінський

Р. S. Учора прибула сербська депутація у складі п’яти осіб. Мені негайно ж були передані два

адресованих мені листи від генерала Георгія Чорного.

Я негайно зроблю необхідні демарші. ... Розглядаю цю справу взагалі як вельми непросту і

делікатну.

А. Італінський.


ВИДАТНА ПОСТАТЬ В ДИПЛОМАТІЇ, з книги В. Ганічева «Адмірал Ушаков»

Донесення з Неаполя йшли регулярно. У Колегії закордонних справ звикли, що, незалежно від

посланників, інформація з королівства обох Сицилій надходила своєю чергою. І цим були

зобов’язані секретареві російського посольства Андрію Яковичу Італінському. Це теж була

видатна постать в російській дипломатії кінця XVIII століття.

...Стали в нагоді його системність, наукова аналітичність і уміння висловлювати думки.

Італінський уважно спостерігав за бурбонськими інтригами, інформував про дії проти Марії-

Кароліни і прем’єра Актона, фіксував образи неаполітанців, прогнозував можливі наслідки. У

донесеннях своїх він не кривив душею. Про Фердинанда був думки невисокої і писав: «Його

величність, проводячи значну частину часу свого у вправах, які ніяк не можуть указувати йому

шлях до істинного блага його підданих, не може бути досить твердим в дружбі».

У Марії ж Кароліни бачив «гостроту розуму», «особливу невсипущість», але бачив він і небезпеку

від «балакучості і нестриманості» королеви, її «межову відвертість» в розмовах, що дозволяло її

ворогам завдавати попереджуючих ударів по політиці двору.

Загалом, Італінського цінували у відомстві закордонних справ.

... Італінський у перших своїх донесеннях після початку французької революції писав: «Є... у

Неаполі заражені французькими думками люди, які мають думки організувати в народі заколот... у

різних місцях знайдені червоні ковпачки з написом „свобода або голод». Вони несправедливо

вселяють народу, що двір – причина дорожнечі хліба, яка насправді є дещо обтяжливою».


ЯК «ОТЧЕ НАШ», з листа К. Батюшкова О. Оленіну в лютому 1819 р.

Старий поважний і добрий, поважаний всіма. Він (Італінський А. – авт.) знає Італію, як «Отче

наш».


ТВАРЮКУ ЛАНЧІ ПРОІГНОРУВАВ, з листа Ж.-Ф. Шампольона братові в 1826 р.

Пан Італінський, як би не нашіптував йому щодня ця тварюка Ланчі, виявив до мене ті ж добрі

відчуття, що й амонсеньор Май, продемонстрував той же запал до Єгипту, до єгипетської мови.


ОГОЛОСИЛИ ПЕРСОНОЮ НОН-ГРАТА, з дослідження Л. Гальберштадта «Східне питання»

12 грудня 1804 р. був підписаний рескрипт на ім’я А. Я. Італінського з повелінням розпочати

переговори про відновлення союзу 1798 р., хоча