Италинский Андрей (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ІТАЛІНСЬКИЙ Андрій Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Дипломат.

З родини священика.

Народився 15 (27) травня 1743 р. в с. Засуллі Лубенського полку Російської імперії (нині –

Лубенський район Полтавської області України).

Помер 27 червня (9 липня) 1827 р. в м. Римі (Італія). Похований на цвинтарі м. Ліворно (Італія).

Закінчив Києво-Могилянську академію (1761), студіював медицину в Петербурзі, Единбурзі,

Лондоні, Парижі.

Був статс-секретарем російського посольства в Неаполі (1781-1795), послом в Неаполі (1795-

1801), Константинополі (1801-1817), Римі (1817-1827).

Дійсний таємний радник.

Почесний член Російської академії наук (1821).

Почесний член петербурзької Імператорської академії мистецтва (1822).

Почесний член Римської академії.

Підписант мирної угоди між Росією Туреччиною (1812).

Автор дисертації „Dissertatio qua dis quiritur an haematmesar sub inde ex sola debilitate vęnas portarum oriatur».

Серед друзів та близьких знайомих І. – М. Кутузов, В. Кочубей, Ф. Грімм, Павло I, К. Батюшков, С. Гальберг, О. Кіпренський, С. Воронцов, К. Нессельроде, М. Сперанський, С. Щедрін, І. Фонтон

та ін.


***

З ПОШАНОЮ,

з дипломатичного кредо А. Італінського

Не шануючи країну, у якій ти працюєш, розбудовувати міждержавні стосунки надто складно.

ЗДІЙСНЮЮ НЕОБХІДНІ ДЕМАРШІ, з телеграми А. Італінського М. Румянцеву від 7 (19)

вересня 1812 р.

м. Буюкдере

Ваша ясновельможність! Отримання депеші від його ясновельможності р. адмірала Чичагова через

кур’єра, посланого до мене прямо з Сербії, дало мені можливість розмовляти з реїс-ефенді про

сербські справи і відтепер я з найбільшою увагою стежу за цією сферою служби його

імператорської величності; але мені шкода, що я нічого не знаю про пояснення, які мали б уже

відбутися між вождями цієї нації і оттоманськими агентами. Такі дані могли бути мені частково

корисними в моїх демаршах перед оттоманським міністерством.

В очікуванні отримання подібних повідомлень, обмежуюся загальними порадами і зауваженнями,

які мають на меті вселити відчуття помірності Порті, яка, мабуть, збирається удатися до сили, щоб

забезпечити собі покірність цього народу.

Шанобливо залишаюся, ваша ясновельможність, вашого високопревосходительства низьким і

покірним слугою

А. Італінський

Р. S. Учора прибула сербська депутація у складі п’яти осіб. Мені негайно ж були передані два

адресованих мені листи від генерала Георгія Чорного.

Я негайно зроблю необхідні демарші. ... Розглядаю цю справу взагалі як вельми непросту і

делікатну.

А. Італінський.


ВИДАТНА ПОСТАТЬ В ДИПЛОМАТІЇ, з книги В. Ганічева «Адмірал Ушаков»

Донесення з Неаполя йшли регулярно. У Колегії закордонних справ звикли, що, незалежно від

посланників, інформація з королівства обох Сицилій надходила своєю чергою. І цим були

зобов’язані секретареві російського посольства Андрію Яковичу Італінському. Це теж була

видатна постать в російській дипломатії кінця XVIII століття.

...Стали в нагоді його системність, наукова аналітичність і уміння висловлювати думки.

Італінський уважно спостерігав за бурбонськими інтригами, інформував про дії проти Марії-

Кароліни і прем’єра Актона, фіксував образи неаполітанців, прогнозував можливі наслідки. У

донесеннях своїх він не кривив душею. Про Фердинанда був думки невисокої і писав: «Його

величність, проводячи значну частину часу свого у вправах, які ніяк не можуть указувати йому

шлях до істинного блага його підданих, не може бути досить твердим в дружбі».

У Марії ж Кароліни бачив «гостроту розуму», «особливу невсипущість», але бачив він і небезпеку

від «балакучості і нестриманості» королеви, її «межову відвертість» в розмовах, що дозволяло її

ворогам завдавати попереджуючих ударів по політиці двору.

Загалом, Італінського цінували у відомстві закордонних справ.

... Італінський у перших своїх донесеннях після початку французької революції писав: «Є... у

Неаполі заражені французькими думками люди, які мають думки організувати в народі заколот... у

різних місцях знайдені червоні ковпачки з написом „свобода або голод». Вони несправедливо

вселяють народу, що двір – причина дорожнечі хліба, яка насправді є дещо обтяжливою».


ЯК «ОТЧЕ НАШ», з листа К. Батюшкова О. Оленіну в лютому 1819 р.

Старий поважний і добрий, поважаний всіма. Він (Італінський А. – авт.) знає Італію, як «Отче

наш».


ТВАРЮКУ ЛАНЧІ ПРОІГНОРУВАВ, з листа Ж.-Ф. Шампольона братові в 1826 р.

Пан Італінський, як би не нашіптував йому щодня ця тварюка Ланчі, виявив до мене ті ж добрі

відчуття, що й амонсеньор Май, продемонстрував той же запал до Єгипту, до єгипетської мови.


ОГОЛОСИЛИ ПЕРСОНОЮ НОН-ГРАТА, з дослідження Л. Гальберштадта «Східне питання»

12 грудня 1804 р. був підписаний рескрипт на ім’я А. Я. Італінського з повелінням розпочати

переговори про відновлення союзу 1798 р., хоча до закінчення його терміну залишалися ще два

роки. З інструкції, поміченої 13 грудня, видно, що метою цього передчасного відновлення було:

«відвернути Туреччину від зближення з Францією» і «зобов’язати її до вступу до коаліції, яку

Росія могла б утворити спільно з Англією і іншими державами проти Франції».

...Наш посланник самостійно зажадав закриття проток для військових суден інших держав, окрім

Росії: як він пояснив, він однаково остерігався і французьких і англійських вимог про відкриття

проток.

Починаючи з квітня 1806 р., Порта почала ухилятися від головного пункту договору 11 вересня –

про пропуск наших судів через протоки. Діючи під впливом французького посланника Рюффена,

раїс-еффенді Вассіф прохав Італінського припинити відправку військових суден з Чорного моря

до Середземного.

Усе літо продовжувалися переговори. В кінці липня стали виникати серйозні тертя із-за проходу

кожного окремого судна. Нарешті сам султан наказав Вассіфу зажадати від Італінського

припинення посилки військових судів через протоки.

...У Петербурзі, проте, вважали за можливе, що Порта ще поступиться і в питанні про протоки.

Але коливання Туреччини скоро зникли, і 11 грудня Італінському було оголошено, аби посольство

в триденний термін залишило Константинополь.


НА КОРИСТЬ РОСІЇ, з статті «Бухарестський мир» на emc.komi.com

Мирну угоду з Туреччиною, яка завершила російсько-турецьку війну 1806-1812 рр., з боку Росії

підписали: посланник в Константинополі Італінський А. Я ., начальник штабу молдавської армії

генерал Сабанєєв І. В. і дійсний статський радник Фонтон І. П.

З турецького боку – заступник великого візиря Ессеїд Саїд Магоммед Галіб-ефенді, дійсний суддя

армії оттоманською муфті-заді Ібрагім Салім-ефенді і дійсний енічерілерікіатібі Абдул Гамід.

Згідно з угодою, до Росії відходила Бессарабія з фортецями Хотин, Бендери, Аккерман, Килія і

Ізмаїл. Кордон встановлювався по р. Прут до з’єднання її з Дунаєм, а потім по Килійському руслу

до Чорного моря. Молдавія і Валахія поверталися Туреччині.

За Росією залишалися всі області Закавказзя до Арпачая, Аджарських гір і Чорного моря;

Туреччині поверталася лише Анапа. Тоюто, Росія одержувала 200 км. Кавказького узбережжя

Чорного моря.


ВІДСОТКИ – КИЇВСЬКІЙ АКАДЕМІЇ, з статті П. Кудрявцева «Освітні мандрівки вихованців

Київської академії за кордон у XVIII ст.»

Італінський звертає на себе увагу тим, що мав дуже різносторонні здібності, широкі наукові

інтереси, різнорідні знання; привертає увагу і блискуча кар’єра його.

Медик за освітою, дипломат за службовим становищем, він знався на археології та був неабиякий

філолог. Відсотки з капіталу в 10.000 неаполітанських дукатів він заповів на подорожні витрати

для закордонних мандрівок тим вихованцям Київської академії, що більше за інших виявляли

успіхи з математики та з фізичних наук.


ЄДИНИЙ АРХЕОЛОГ, з листа О. Тургенєва В. Жуковському від 28 березня 1837 р.

Може знайдеться у Вас і «Пісня про полк Ігорів» ...з позначками олівцем Італінського. Я позичив

її Пушкіну для його видання цієї пісні. Будь ласка, пошукайте. Пропаде, і ніхто не дізнається, що

рука єдиного російського археолога пояснювала співака якнайдавнішого; та й пояснення зі

східних мов важливі.

Я просив про це кн. Одоєвського і Краєвського і повторю моє прохання...


ПРАВО НА ПАМ’ЯТЬ, з розвідки І. Крачковського «Один з перших дослідників східних

елементів в «Слові про полк Ігорів»

У його біографії немало загадкових моментів, а його фігура об’єднала настільки різноманітні

сфери діяльності і дані в настільки різнорідних сферах, що іноді стаєш в безвихідь. Але Росія

XVIII-XIX ст. висунула багато таких щедро обдарованих фігур, які з гідністю і честю

представляли її на Заході.

Російські сходознавці ніколи не забували Італінського, головним чином завдяки його чудовій

колекції східних, особливо арабських, рукописів, які за його заповітом перейшли до Учбового

відділення Інституту східних мов Міністерства закордонних справ... Вони набули популярності в

ученому світі ще за життя збирача.

Він не належав до осіб, схильних виступати у пресі... Відомо лише декілька невеликих статей

східнознавчого змісту... Першою є видання надгробного напису 569/1174 якійсь Маймуні –

напису, що зберігся в музеї Лавалетті на Мальті. Італінський не побоявся підійти до цього дуже

складного пам’ятника епіграфіки, котрий завершується поетичним текстом, і дав його першу

розшифровку, точно встановивши ім’я і дату. Напис став у науці одним з найпопулярніших

пам’ятників цієї категорії, котрий викликав величезну літературу...

У інших своїх статтях, поміщених в тому ж виданні, Італінський торкається найрізноманітніших

сюжетів, виявляючи широту свого наукового кругогляду. Він розбирає зауваження алеппського

митрополита Германа Адама з приводу підробок арабських рукописів абатом Велла, причому

підтримує зауваження посиланням на один з рукописів свого зібрання.

На основі іншого рукопису він указує на незадовільність списку, використаного Френом в його

першій арабістичній роботі (1804), присвяченій опису Єгипту у одного арабського географа.

Він же вперше звертає увагу на грамоту халіфа Омара християнам, яка з часом набуває великої

популярності, аж до остаточного встановлення її підробленості вже в XX в.

...Італінський має право на згадку в багатій історії вивчення «Слова про полк Ігорів», а ще більше

повинні його пам’ятати сходознавці, багато поколінь яких в наукових дослідженнях

користувалися і користуватимуться зібраними ним скарбами східних рукописів.


ДОБРЯЧА ДУША, з розвідки В. Кошелєва «Костянтин Батюшков. Мандри і пристрасті»

Весною 1821 року Батюшков запросився у відставку. Добряча душа Італінський написав офіційне

прохання міністрові закордонних справ К. В. Нессельроде, в якому просив для Батюшкова

«необмеженої відпустки, аби він зміг поклопотатися про своє здоров’я». «Цей чиновник, – пише

Італінський, – гідний рекомендації, завдяки старанності, яку він проявляв протягом двох років

служби в Неаполі, не зважаючи на фізичні страждання (наслідок важких поранень).., а також

завдяки його прекрасному поетичному таланту, який робить його прикрасою своєї батьківщини».

Нессельроде доповів прохання Італінського государеві – і, здається, щось дуже наплутав, оскільки

відповіддю на прохання був указ Олександра I про надбавку до платні Батюшкова «ще по п’яти

сотень рублів на рік». Указ був підписаний 21 квітня 1821 року, а 30 травня Італінський пише до

Нессельроде здивованого листа, на який міністр не відповідає...


ЗБИРАВ ПЛІТКИ, з замітки «О. А. Кіпренський. Портрет Є. Г. Гагаріна в дитинстві» на

nearyou.ru

Кіпренський дітей не мав. І свою любов до них він мовби утілював в створюваних ним портретах.

Євгеній Гагарін – син князя Г. І. Гагаріна, однієї з найосвіченіших і найцікавіших людей в

найкультурніших колах Петербургу.

Весною 1816 року Г. І. Гагаріна призначили радником посольства в Римі. До нього цю посаду

посідав А. Я. Італінський, який ставився до молодих російських художників недоброзичливо і

навіть дещо злісно (він заснував над пенсіонерами таємне спостереження і вірив всім наклепам

донощиків). Г. І. Гагарін, навпаки, їх підтримував. У будинку посланника влаштовувалися дружні

вечори, він посилав до Росії листи з проханням збільшити художникам розмір утримання.

Кіпренський був з ним знайомий ще в Петербурзі і щиро порадів зустрічі, тим паче, що стосунки

його з Італінським незабаром зіпсувалися. Зібравши всілякі плітки, Італінський відправив до Росії

листа, рекомендуючи відкликати Кіпренського з Італії. Приїзд Г. І. Гагаріна перешкодив йому

цього домогтися.