Зарудный Николай (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЗАРУДНИЙ Микола Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Натураліст, орнітолог, ентомолог. В ентомології існує наукове поняття «довгоногий сцинк

Зарудного» (всього ім’ям нашого земляка названо 79 видів комах і паукоподібних, 14 видів птахів, 5 видів плазунів, 4 види ссавців, 1 вид риб, 1 вид молюсків).

З козацької родини.

Народився 13 (25) вересня 1859 р. в с. Гряковому Полтавського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Чутівський район Полтавської області України).

Помер 17 березня 1919 р. в м. Ташкенті Туркестанської АРСР (нині – столиця Республіки

Узбекистан).

Навчався в Петербурзькому кадетському корпусі, закінчив учительську семінарію військового

відомства (1879).

Працював вчителем Оренбурзької військової прогімназії (з 1879), Псковського кадетського

корпусу (1892-1896), Ташкентського кадетського корпусу (1906-1918), директором

Туркестанського народного музею (1918-1919).

Дійсний (1885), почесний член Московського товариства дослідників природи (1915).

Лауреат малої золотої медалі Російського географічного товариства (1898), тричі лауреат премії

ім. М. Пржевальського (1901; 1904; 1907).

Здійснив п’ять експедицій Туркестаном (1879-1892) і чотири – Персією (1892–1906), чим завоював

собі світову славу. Мандрував Оренбурзьким і Закаспійським краями, Белуджистаном.

Друкувався в журналах «Природа та мисливство», «Ornithologische Monatsberichte», «Нотатки

Імператорської академії наук», «Щорічник зоологічного музею Імператорської Академії Наук»,

«Праці Санкт-Петербурзького товариства натуралістів», «Нотатки Російського географічного

товариства з загальної географії», «Ornithologisches Jahrbuch», «Вісті туркестанського відділення

Російського географічного товариства».

Дебютував статтею «Спостереження за птахами в околицях Оренбурга» (1881).

Зібрав і опублікував матеріали з фауни, в першу чергу, птахів, що дозволило простежити весь

життєвий цикл багатьох їх видів у період літнього гніздування, міграцій, кочівель і зимівлі. Ніхто, на до Зарудного, ні після нього не залишив настільки повних і достовірних списків орнітофауни

величезного регіону.

Наш земляк – неперевершений систематик птахів, а як колекціонер комах – не має рівних серед

ентомологів.

Перу З. належать понад дві сотні наукових праць, присвячених тваринному світові величезного

регіону, що простягся від пермської тайги і Башкирії до Персидської затоки та Індії. Серед них:

«Що таке коршак голубоногий» (1881), «Орнітологічна фауна Оренбурзького краю» (1884),

«Матеріали до орнітологічної фауни Північної Персії» (1892), «Матеріали до пізнання фауни і

флори Російської імперії» (1896), «Доповнення до «Орнітологічної фауни Оренбурзького краю»

(1897), «Екскурсія Північно-Східною Персією і птахи цієї країни» (1900), «Птахи Псковської

губернії» (1907) «Список птахів Закаспійської області та розподіл їх серед зоологічних ділянок

цієї країни» (1918).

Помер З. внаслідок нещасного випадку, помилково випивши на роботі отруйну рідину.

На смерть нашого земляка некрологом «Пам’яті М. О. Зарудного» відгукнувся П. Семенов-Тянь-

Шанський.

Нещодавно видатний вчений став героєм пригодницької повісті рязанського історика М.

Войлошникова «Скарби Безмана» (2002).

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Богданов, П. Семенов-Тянь-Шанський, Ф. Плеске, О.

Ященко, О. Нікольський, К. Ліндеман, Л. Сабанєєв, М. Мензбір та ін.


***

НАЙДОРОЖЧЕ

, з життєвого кредо М. Зарудного

Не існує для мене нічого дорожчого за свіже повітря, синє небо, простір степів та луків, нетрів

лісових, боліт непролазних.

ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ ПРИРОДА, з передмови М. Зарудного до книги «Орнітологічна фауна

Оренбурзького краю»

З раннього дитинства з’явилася в мене пристрасть до природи, до мандрівок, полювання і

спостереження за способом життя тварин…


ПОМИЛКОВО СПРИЙНЯЛИ ЗА НОВИЙ ВИД, з статті М. Зарудного «Покруч між нирками

червоноголовим і білооким»

Покруч між цими качками відомі в Західній Європі вже давно. Вперше про них повідомив 1847

року Вагt1еtte (Ргосееding оf zооlоg. Sос. London, 1847), який прийняв одержані ним екземпляри

(здобуті в Англії) за новий вигляд качки і дав їй назву «Fuligula ferinoides».

Пізніше ця ж покруч, за екземплярами, здобутими в 1850 році поблизу Роттердама, була описана

Baedekerom також за особливий вигляд – Fuligula Homeyeri (Naumannia Archid fur Oruithol,

Styttgart, 1852).

З того часу в літературі з орнітофауни Західної Європи з’являлися неодноразово відомості про

качку, що цікавила нас, за екземплярами, здобутими в різних місцях...

Що ж стосується Російської імперії, то в ній ця качка мало кому відома. У 1909 році мені

пощастило вбити два екземпляри (селезня і какчу) цієї покручі, і я вважаю корисним опублікувати

їх опис.


ПРИСЯГАЮСЬ: КОГОСЬ ЗАСТРЕЛЮ, зі спогадів М. Зарудного

Я чую вигуки «урус, урус!» і бачу п’ять чоловік афганської прислуги: один з них кричить

мені: «боро!» (геть, геть!) – і прицілюється з гвинтівки, а інші, зробивши злобливі очі,

лайливо лають Росію і Персію.

Тоді я знімаю з плечей рушницю і, присягнувшись, що когось застрелю, якщо не припинять лайку, підходжу до огорожі і питаю про причину подібного ставлення. «Маємо хукму (наказ) від сагіба

Тренча (англійський консул) не пускати росіян до колодязів і гнати їх пострілами», – відповідає

один з нахаб.

«Боро!» «Спробуйте зробити це», – заперечую я і, попросивши передати містерові Тренчу деякі

епітети, наказую розв’ючити частину каравану.


МАЙЖЕ ЕКСКУРСІЯ, із звіту М. Зарудного Імператорському російському географічному

товариству

У 1896 році Товариство знайшло можливим видати мені 1800 руб. і відкритого листа, забезпечити

інструментами, необхідними для метеорологічних спостережень і визначення висот, а також

виклопотати відрядження на 8 міс. і 10 днів із збереженням утримання, яке я одержую за місцем

служби в Псковському Кадетському корпусі.

...Оскільки денні переходи робилися невеликі, а в’ючні віслюки йдуть не особливо швидким

алюром, то я мав можливість пройти майже всю дорогу пішки, тобто обернути її в суцільну

екскурсію.


СИМВОЛ ЩАСТЯ ІСНУЄ НАСПРАВДІ, з нарису О. Ковшаря «Синій птах»

...Оспіваний Метерлінком як символ щастя, в реальному світі він представлений досить великим

ліловим дроздом. Це, за влучним виразом відомого орнітолога М. Зарудного, «красива, жвава і

розумна істота», за розфарбуванням і розміром більше нагадує чорного дрозда, але при гарному

висвітленні в ній відчутно помітний яскравий лілово-синій колір пір’я.

Населяє цей птах гори Південної і Середньої Азії. В Казахстані живе тільки в Тянь-Шані, не

проникаючи на схід за межі Заілійського Алатау. Живе він берегами річок у середньому поясі гір, вибираючи тіснини, скелі і водоспади. Гнізда свої, масивні чашкоподібні спорудження з моху і

корінців, сині птахи влаштовують на виступах скель над водою, так що вони бувають добре видні, але недоступні.

Харчуються тваринною їжею, проте охоче поїдають і ягоди.

На зиму відлітають далі на південь.

Голос синього птаха дуже сильний: пронизливий сигнал тривоги чутно крізь ревіння і гуркіт будь-

якого водоспаду.

Пісня складається з окремих мелодійних посвистів різної тональності, за тембром кращі зразки

нагадують художній свисту людини.


КНИГА ЗАРУДНОГО – КРАЩЕ, ЩО НА СЬОГОДНІ Є, з розвідки Л. Зикової «Фауністичні

дослідження в кінці XIX – почату XX ст.»

Найважливішими роботами цього періоду варто визнати відоме зведення М. Зарудного «Птахи

Псковської губернії», яке побачила світ в 1910 р., і велику серію робіт В. Біанкі.

Книга М. Зарудного – це краще, що ми маємо по птахах Псковської області дотепер. Вона

узагальнює дані попередніх дослідників – К. Дерюгіна, Є. Ісполатова та ін. – і чудова тим, що в ній

можна знайти дуже багатий оригінальний матеріал з біології окремих видів птахів, що

зустрічаються на Північному Заході.


ВСІ МИ – ЧАСТИНА ЦІЛОГО, з дослідження С. Полозова «Фасціатус, яструбиний орел»

Гніздування цього виду в межах колишнього СРСР завжди залишалося під сумнівом. Існував

лише один безперечний факт: 1892 року чудовий орнітолог і дослідник Закаспійського краю

Микола Олексійович Зарудний знайшов у Центральному Копетдазі гніздо яструбиного орла.

Компетентність цього вченого ні в кого не викликає сумнівів, проте з давніх часів одиничність

опису неминуче породжувала скептицизм – чи продовжує фасциатус гніздитися тут зараз? Адже

сильно постраждали від впливу людини за сто років (моя розповідь торкається початку 80-х років) унікальні ліси Копетдагу, що радикально змінило всі природні співтовариства.

Отож, цей вид хвилював багатьох...

…Не дивно, що навіть коротка зустріч справила на мене найсильніше враження. Друга зустріч

його ще більш підсилила. Вона відбулася через тиждень в іншому місці, коли ми поверталися з

далекого маршруту разом з Стасом Вурнашевмм – уродженцем Каракали і моїм частим

супутником у польових пошуках. Рік за роком він працював зі мною і незмінно підігравав мені у

ролі провідника-аборигена, котрий традиційно супроводжує зніженого білого мандрівника...

У той день, спускаючись з Сайван-Нохурського плато, остаточно засмажившись на сонці після

далекого переходу і розспівуючи в усе горло на курній безлюдній дорозі «З піснею кроком,

кроком, під британським прапором...», ми вийшли до долини Сумбара в околицях селища Коч-

Темир і там побачили птахів. У бінокль, з відстані двох кілометрів, ми безпомилково розглянули

характерну білу пляму на спині. Спостерігали, як, набравши величезну висоту, орли полетіли в

напрямку Ірану...

«У чому ж справа?» – думав я. Яким збігом обставин пояснити те, що за попередні чотири роки

роботи в Західному Копетдазі яструбиний орел мені жодного разу не траплявся на очі? Питань

було багато і на них треба шукати відповідь.

…Я сидів, скам’янівши, і думав про те, наскільки відносні наші уявлення про навколишній світ.

Візьми ми за визначення життя інший критерій – наприклад, здатність спричиняти звуки, і вся

класифікація природи, так само як і наше її розуміння, виглядали б зовсім інакше. І в чомусь

набагато гармонійніше, ніж зараз. Живими б виявилися ріка і вітер, скелі, що відбивають луну, хвилі, дощ і град, камені в гірських обвалах, шторми і грози, лавини і плаваючий барханами пісок, краплі і лід, що тріскається, вулкани і гейзери, водоспади й опале листя...

Ідея, прямо скажу, не нова, але я стикнувся з нею дуже впритул, і таким освіжаючим виявилося

раптом її звучання...

Нерозумно, звичайно, але, думаючи про це, я відчув, що всередині у мене все стає на свої місця. Я

остаточно отямився і, дивлячись навколо зі своєї скелі, переконався, що фарби сяють не просто з

колишньою силою, – я відчув справжнє піднесення. Від навколишньої пишноти, що мене

оточувала. …Від невидимого єднання з усіма тими, хто з часів Зарудного, Радде і Вальтера

подорожував тут, досліджуючи й описуючи унікальну природу. Від майже фізичного контакту з

усією тією феєричною розмаїтістю, яка росла, плазувала, дзижчала, літала, цвірінчала, піднімалася

і шаруділа навколо мене. Це був момент, коли я чітко відчув себе Частиною Цілого...

…Не бог що в порівнянні зі світовою революцією, але спостереження М. О. Зарудного, зроблені

наприкінці травня 1892 року в ущелині хребта Асильма в Центральному Копетдазі, знайшли

підтвердження саме зараз – увечері 27 травня 1986 року тут, в Коч-Темирі на Сумбарі.


ПЕРШОПРОХІДЕЦЬ, із звіту з конференції біолого-ґрунтового факультету Національного

університету Узбекистану

16 грудня 2006 р. в Національному університеті Узбекистану студентський орнітологічний клуб

«Phasianus» за підтримки проекту «ВОТ Узбекистан» відбулася конференція, присвячена 100-

річчю приїзду до Ташкенту орнітолога М. О. Зарудного.

– Мені вдалося контактувати з людьми, які знали Зарудного. Микола Олексійович був дуже

цікавою, нестандартною і суперечливою людиною, – сказав доктор біологічних наук О.

Митропольський. – Він зібрав колосальні орнітологічні колекції, які є практично у всіх музеях

Європи.

В кінці виступу Олег Вільєвич запропонував щорічно 17 березня, в день смерті Зарудного

проводити облік птахів в Ташкенті.

Про приїзд М. О. Зарудного до Ташкента і його першу подорож Середньою Азією розповів

помічник координатора проекту «ВОТ Узбекистан» О. Кашкаров:

– Зарудний став першим зоологом, який відвідав маловивчену на той час територію

Бостандикського району Західного Тянь-Шаню. У своїй подорожі цим регіоном, котра тривала з

10 червня по 14 липня 1907 року, Микола Олексійович обстежував такі гірські хребти як

Чаткальський, Пскемський, Майдантальський, Угамський і Каржантау.

Як перший дослідник даної місцевості, не маючи докладної карти району, необхідних для

експедиції технічних і матеріальних засобів, вчений покладався лише на власні сили, інтуїцію і

невичерпний ентузіазм. У орнітологічній колекції університету зберігаються екземпляри 65 різних

видів птахів, здобуті Миколою Олексійовичем під час цієї подорожі.

Зарудний кілька разів побував в пустелі Кизилкум. До нього місцева орнітофауна була вивчена

дуже мало.

...Микола Олексійович позитивно оцінює вплив людини на пустелю у той час. Він пише, що

побудовою великої кількості колодязів ми створили сприятливі умови для існування в пустелі

цілої низки птахів і сприяли не лише їх поширенню, а й зростанню чисельності.